ОСНОВНИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ: ЧИ ПОТРІБНІ ЗМІНИ?

Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію.

Ця преамбула до Конституції України визначила долю колишньої радянської республіки як самостійної, незалежної та суверенної держави. З тих пір зміни до Основного Закону України вносились близько 80 разів. Враховуючи нинішню геополітичну ситуацію, Конституція знову вимагає нагальних змін. Ми вирішили з’ясувати, які корективи вносити конче необхідно, а які з пропонованих зараз – недоцільно або ні в якому разі не можна.

Володимир Панченко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, член НСПУ, народний депутат України першого скликання (1991 –1994рр.) по 225 виборчому округу (м. Кіровоград):

– Участі у прийнятті Конституції України я, певна річ, не брав. Але, як і чимало моїх співгромадян, стежив за перебігом подій так званої конституційної ночі. Особливо запам′ятався голова тимчасової парламентської комісії з підготовки Основного Закону Михайло Сирота. В ту ніч з 27 на 28 червня він простояв на парламентській трибуні 14 годин, зачитуючи всі статті майбутньої Конституції, намагався заспокоїти колег, аби обговорення і голосування проходили толерантно.

Питання Конституції стояло надзвичайно гостро. Кучма навіть погрожував розпустити Верховну Раду, якщо Основний Закон не буде прийнято. Щоправда, згодом йому довелося вибачитися перед депутатами за те, що «не зовсім коректно стимулював процес».

Мене інколи запитують, чому Конституція держави не була прийнята у перший рік здобуття Україною незалежності. Як не дивно, але одним із тих, хто вважав, що прийняття Конституції не на часі, був В′ячеслав Максимович Чорновіл. На його думку, після провалу путчу у серпні 1991 року комуністи настільки налякані, що зашкодити розбудові держави вже не зможуть. Моя ж позиція полягала у тому, що після референдуму 1 грудня 1991 року нам потрібно йти далі шляхом демократизації суспільства.
Вже у 1992 році потрібно було приймати Конституцію, оголошувати нові вибори. На жаль, не так сталося, і Україна останньою із пострадянських держав прийняла головний документ держави.
Проте, варто зазначити, тема Основного Закону не сходила з порядку денного і серед депутатів першого скликання. Навіть було підготовлено перший варіант, обговорено його на засіданні Верховної Ради, внесено відповідні правки та доповнення, винесено на всенародне обговорення у жовтні 1993 року, але довести цю роботу до завершення не вдалося у зв’язку з достроковим розпуском парламенту.
21 рік ми живемо з Конституцією. Але згадаймо, головний закон країни пережив декілька трансформацій. 2004 року при Президентові Вікторові Ющенку прийняли конституційну реформу. Її суть у парламентсько-президентській формі правління. 2010 року Конституційний суд цю реформу скасував. Відтак у руках Президента, але уже Віктора Януковича – знову розширені повноваження. Після його втечі парламент 21 лютого 2014-го проголосував за відновлення дії окремих положень Конституції України. Чим по суті звужує владу у руках Президента, натомість більшими повноваженнями наділяє парламент.

На мою думку, це ненормально, коли Конституційний суд, а не Верховна Рада може міняти Основний Закон. Та навіть прийняття парламентом змін до головного документа держави не убезпечує від помилок – згадаймо, чим закінчилося намагання 31 серпня 2015 року внести зміни у Конституцію щодо децентралізації.

Так, Основний Закон України недосконалий. І головний недолік у тому, що у ньому неповно визначена система органів виконавчої влади. Вважаю, державі потрібна нова Конституція. Але прийнята вона має бути виважено, без політичного тиску, після широкого обговорення.

Олександр Корінний, голова Новоукраїнської ОТГ, очільник Асоціації об’єднаних територіальних громад:

– Я не експерт у таких питаннях, можу лише сказати з точки зору місцевого самоврядування. Вважаю, в Конституцію потрібно внести чотири поправки, яких потребує сучасна адміністративно-територіальна реформа в Україні.

По-перше, в Конституції зафіксовані такі територіальні визначення, як місто, село, селище тощо. А от об’єднана територіальна громада – ні, адже є новим терміном для українців. ОТГ, звісно, згадується і в законах, в Бюджетному кодексі, але я вважаю, що нове визначення має бути зафіксоване в Конституції.

По-друге, потрібно посилити повноваження районних рад. Адже в містах є міськ-виконкоми, на обласному рівні – відповідні комісії в раді. А ось на районному рівні є райрада, але зазвичай вона передає всі повноваження райдержадміністрації. Тобто райрада є, швидше, формальністю, адже в ній навіть відсутні виконавчі органи. А на районному рівні потрібна не тільки призначена Президентом влада, а й та, яка обрана місцевими мешканцями, тобто депутати. Тож було б чудово, якби затвердили на районному рівні виконавчі органи місцевих рад – тим паче, що в подальшому у зв’язку із децентралізацією райдержадміністрації будуть трансформовані.

Також у деяких областях декілька вже створених ОТГ, які загалом покрили територію району. Тобто в такому випадку районна влада вже не потрібна, вже не може виконувати свої функції. Потрібно в законодавстві, а також в Конституції визначення алгоритму дій в таких випадках, визначення передачі функцій.

І наостанок: після внесення відповідних змін до Конституції щодо децентралізації та, відповідно, після ліквідації місцевих держ-адміністрацій з’явиться інститут префектів. Префекти – це держслужбовці, які діятимуть в кожному районі та області й наглядатимуть за конституційністю і законністю рішень органів місцевого самоврядування. Але ці зміни вже мають бути продумані, з чітко прописаними обов’язками та правами префектів. Хоч деякі мої колеги проти префектури, але я вважаю, що контроль з боку держави за законністю дій місцевої влади, ведення загальнодержавної політики.

Валерій Драний, голова Апеляційного суду Кіровоградської області:

— Наразі триває судова реформа, процес якої охопив, у першу чергу, впровадження на конституційному рівні змін у систему судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів.
Торік, а саме 2 червня 2016 року, такі зміни були внесені до Основного Закону України Законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», разом з яким був прийнятий і профільний Закон «Про судоустрій і статус суддів», що впроваджує конституційні зміни в судову систему.
Ключовими новаціями цих змін можна назвати, зокрема, перехід до триланкової судової системи, створення незалежного колегіального органу судової влади – Вищої ради правосуддя, якою вирішуються питання формування суддівського корпусу, питання дисциплінарної відповідальності суддів. Змінилися вимоги до кандидатів на посаду судді, як-от збільшено віковий ценз, стаж професійної діяльності у сфері права, необхідними умовами зайняття посади судді також визначено відповідність кандидата вимогам компетентності та доброчесності. Призначення на посаду судді, згідно з новим законодавством, здійснюється за конкурсом у порядку, встановленому законом.
Означені зміни до Конституції, що стосуються судової сфери, схвально оцінені не лише вітчизняними, а й міжнародними експертами.

Тож сподіваємося на подальші позитивні зрушення в судовій системі, що сприятимуть ефективній діяльності судів на засадах верховенства права, задля захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод людини.

Віктор Шишкін, народний депутат України I-III скликань (у першому скликанні — від виборчого округу №226, м. Кіровоград), заступник голови парламентського комітету з питань правової політики, колишній суддя Конституційного суду України. (З інтерв′ю виданню «Тиждень UA»):

— Я категорично проти навіть обговорення суті, будь-яких пропозицій щодо змін до Конституції України, бо це змарнований час. Це намагання влади відволікти народ від сьогоднішніх проблем. А проблеми в нас дві. Жодних реформ — і Конституція тут ні при чому, їх можна проводити й на базі старої редакції — та наявність війни. Вона є і фактично, і юридично, хоча й не оголошена. У Конституції прописані два терміни: введення воєнного стану й наявність умов воєнного стану. Фактично про умови воєнного стану без його оголошення можуть сказати чотири органи: парламент, що ухвалює закони, зміни до законів або постанови, Кабмін, котрий приймає свої акти, Президент, який приймає свої акти, і Конституційний суд, що повинен дати оцінку цим актам. І з сукупності тих актів, які є на сьогодні, безпосередньо випливає, що в нас війна. Я про це свого часу казав, проаналізувавши з півсотні нормативних актів рівня парламенту, Президента й Кабміну. Там написано: воєнна агресія, окупація території, агресивний напад, воєнні дії. Хіба це не умови воєнного стану, коли і сам парламент, і Президент, і Кабмін вживають термінологію, яка притаманна лише етапу війни.

Тому я не хочу, щоб хтось прикривався нібито якимись змінами, ігноруючи ситуацію, пов’язану з небезпекою для суверенітету й територіальної цілісності нашої держави. І всі розмови по суті на цьому тлі другорядні. Найперше ми повинні вирішити лише це питання.

Юрій Гугленко перший заступник голови Кіровоградської обласної ради:

– Нагадаю, парламент проголосував у першому читанні за зміни до Конституції стосовно децентралізації. Дійсно, ці зміни актуальні та важливі для країни, адже завдяки їм органи місцевого самоврядування наберуть максимальної ваги та впливовості. До того ж таким чином ми продовжимо реалізовувати демократичні принципи управління країною.

Але… Ці зміни приймалися з огляду на Мінські угоди, які, як відомо, друга сторона не виконала, не повернувши нам частину українського кордону. Тому, вважаю, продовжувати їх розгляд зараз не на часі. Тож чекатимемо виконання Мінських угод, настання миру та продовжуватимемо проводити децентралізацію.

Напишіть відгук