ШУКАЧ СЛОВ’ЯНСЬКИХ СКАРБІВ

2013 – 2022 роки оголошені Генеральною Асамблеєю ООН Десятиріччям зближення культур.

Саме тому в Недільній болгарській школі, яка діє на базі НВО №32, продовжують вивчати і досліджувати історію, культуру, мову, етнографію  слов’янських народів; знайомляться з видатними діячами науки, культури, які своєю працею сприяли зближенню культур різних народів.

Учні і вчителі школи вшанували пам’ять видатного ученого-слов’янознавця, професора, педагога, етнографа, засновника слов’янської філології Віктора Іва новича Григоровича. Про життя та творчу діяльність філолога розповіли присутнім молодший науковий співробітник відділу історії Кіровоградського краєзнавчого музею В.Безверха, бібліотекар НВО №32 А.Бабенко, вчитель-філолог Л.Смоляк, голова обласного осередку болгар Сергій Осадчий (у центрі на знімку справа).

В.Григорович дослідив і розробив ряд важливих питань з археології, історії, філології та літературознавства слов’янських народів. Вивчаючи пам’ятки слов’янської писемності, він охарактеризував особливості слов’янства, історичні зв’язки слов’ян, болгарські діалекти, визначив внесок слов’ян у формування загальнолюдських духовних цінностей.

У 1844-1847 роках Григорович здійснив ряд наукових експедицій, під час яких йому вдалося знайти унікальні рукописи слов’янської культури і писемності ХІХ ст.: Маріїнське євангеліє та Хіландарські листки, «Хлудовскую Псалтирь». Він відвідав Афон, Константинополь; Македонію, Угорщину, Сербію, Чехію, Чорногорію, Болгарію, Хорватію,  Туреччину та інші країни. В Австрії ознайомився із зібранням стародавніх слов’янських рукописів австрійського консула А.Михановича.

До речі, у Відні разом із Ф.Міклошичем та В.Карад-жичем Григорович систематизував привезені рукописи. Він часто бував вдома у Вука Караджича ще й тому, що закохався у доньку сербського славіста. Вільгельміна була художницею. Дівчина відповідала взаємністю хлопцю, навіть вже готувалися до весілля, але через невідомі нам причини молоді не побралися. Дуже важко пережив це Віктор Іванович, і до кінця свого життя він залишався самотнім.

У 1844-1845 роках Григорович подорожував Болгарією. Він відвідав  Софію, Тирново, Габрово, Пловдив, Мелник, Казанлик, Рильський монастир та інші цікаві місця. Записав близько 200 болгарських пісень, переглянув майже 580 томів  слов’янських і грецьких рукописів і опублікував короткі відомості про них. Як результат  експедиції – виданий Григоровичем «Очерк научного путешествия по Европейской Турции» (1848), в якому дана найповніша для того часу етнічна характеристика болгар, а також оприлюднені цінні староболгарські рукописи.  Після смерті Григоровича багато рукописів з його колекції стали предметом дослідження інших учених.

10 років Григорович викладав в Новоросійському університеті Одеси, потім пішов у відставку. В середині жовтня 1876 року на запрошення директора Єлисаветградського земського реального училища М.Завадського Віктор Іванович переїхав до Єлисаветграда. Він зустрічався з місцевими викладачами і студентами, продовжував свої історико-географічні дослідження, збирав місцевий фольклор, вивчав історію слов’янських мов. Григорович міг би ще багато зробити для людства, але не встиг. Він застудився, отримав  запалення легень. 31 грудня 1876 року Віктор Іванович помер.

Пам’ятник ученому (скульптор В.Едуардс) – перший у нашому місті пам’ятник –  було відкрито 18.10.1892 року. Бюст і п’єдестал з каррарського мармуру. На чотирикутному п’єдесталі під бюстом було три масивних томи  книг. Зараз ці книги опинилися під бюстом Григоровича біля Кіровоградського коледжу національного технічного університету – в цій будівлі свого часу професор читав лекції. У роки війни пам’ятник було пошкоджено. Довго він   знаходився на подвір’ї краєзнавчого музею, а в 1969 році на Рівненському кладовищі встановили бюст-копію, де він стоїть і нині (на знімку зліва).

Григорович залишив нам велику колекцію книг, які він подарував Одеській  національній науковій бібліотеці та Одеському національному університету ім. Мечникова. В бібліотеці зі слов’янознавства – 803 найменування в 1017 одиницях. Це рідкісні болгарські, румунські, сербські, польські, чеські, російські, українські та інші видання.  Це дослідження В.І.Григоровича та інших вчених, літературознавців, славістів, які відображають історію слов’янських народів, сприяють зближенню всіх слов’янських культур. А це в наш час має велике значення, тому що тільки разом, в єдності, ми можемо подолати всі труднощі і зберегти для майбутніх поколінь надбання людства. І саме такі «шукачі слов’янських скарбів», як В.І. Григорович, допоможуть нам у цьому. До речі, до 200-річчя з дня народження філолога вийшла в світ книга О.Дьомина «Шукач слов’янських скарбів В.І.Григорович».

Алла БАБЕНКО,

Любов СМОЛЯК.

 

Напишіть відгук