ПРОГУЛЯНКИ ЄРУСАЛИМОМ. ІСТОРІЯ ТА ОБРАЗ МІСТА.

Вічне місто та його дивні передмістя вже дихають свіжим, по-східному солодкувато-терпким, повітрям. «Надвечір’я. Тихе полум’я. Хмар замріяне буття. Поступово, наче смолами, небо лине в забуття». М’яке світло, ближче – кольору меду, а подалі – усіх відтінків бурштину, спадає за обрій.

На галявинах Єрусалимського лісу (до речі, як вам суто івритське слово «яр», тобто «ліс», до смаку?) пломеніють у рідкій молодій травиці колоніти. «Колоніти», думаю, від того, що ростуть вони колоніями. Це добре помітно у березні-квітні, особливо якщо ви піднімитесь у гори Верхньої Галілеї або на Голани. За легендою, численні пурпурово-багряні квіти сходять саме там, де колись у грізні часи повстань та воєн пролилася кров героїв. Згадку про це можна навіть знайти у вірші «Єрусалим» Івана Буніна, який побував тут у квітні 1907 року.

На думку вчених, минуло вже три тисячоліття з того часу, як Єрусалим – невеличке місто, розташоване на краю Іудейської пустелі, було захоплене царем Давидом і перетворене на столицю єврейського царства. Ця подія стала поворотною в історії міста, яке до того нічим не відрізнялося від інших – більш давніх і більш вагомих – міст Ханаана, таких як Мегіддо, Єрихон або Ашкелон. Рішення Давида перенести саме до Єрусалима головну святиню – Ковчег Завіту (що пізніше, за правління Соломона,  був вміщений у Святая святих Першого Храму) – визначило виключне місце Єрусалима не тільки в свідомості євреїв, але також і в свідомості християнських та мусульманських народів. Саме в цьому місті – згідно з усіма трьома монотеїстичними релігіями – відбулися та ще мають відбутися центральні події світової історії.

Разом з тим особлива цікавість до Єрусалима з боку різних культур і народів роковим чином позначилася на його історії: Єрусалим побував у руках завойовників понад 80 разів, неодноразово його було зруйновано майже вщент. Але він знову відроджувався з руїн, іноді повністю змінюючи своє обличчя. Часто нові завойовники намагалися прикрасити Єрусалим відповідно до своїх уявлень про красу і велич, і сьогодні єрусалимці живуть у місті, де вдосталь збереглися сліди цих культур.

Мільйони людей протягом сторіч зверталися подумки до Вічного міста. Протягом тисячоліть з’являлася незліченна кількість творів літератури та мистецтва, в яких оспівувалося та прославлялося це місто. В різні часи воно приваблювало, причаровувало, принаджувало до себе багатьох не лише як колиска цивілізації, а як містична таїна, як символ віри і духовності. Із сотень відомих мандрівників, вчених, митців, громадських та релігійних діячів назову імена лише деяких, що залишили образ Міста в своєму серці, в своїх спогадах, в своїх творіннях. Це – і перший з паломників Київської Русі ігумен Данило, і славнозвісна Роксолана, і «витязь в тигровій шкурі» Шота Руставелі, і засмучений душею Микола Гоголь, і охоронець традицій Товариства художників-передвижників Микола Ярошенко, і видатний мовознавець-поліглот Агатангел Кримський, і неперевершений Альберт Ейнштейн, і загадкова Олена Блаватська, і геній генетики Микола Вавилов, і автор «Палестинського танго» Олександр Вертинський, і автор «Життя Ісуса» Ернест Ренан, і парадоксальний Гілберт Честертон, і відвертий, вільнолюбний Борис Чичибабін.

З одного боку, Єрусалим залишається одним з найдавніших поселень планети, священним містом трьох світових релігій, містом-пам’ятником. З іншого – тут люди різних народностей живуть своїм повсякденним життям, намагаючись, як і повсюди, знайти кращу роботу, дати дітям кращу освіту, приємно відпочити, кохають і страждають, зіштовхуються з несправедливістю, приниженням, дискримінацією. Тут живуть банкіри та інженери, вчителі та комп’ютерники, лікарі та бізнесмени, студенти та солдати. Вони полюбляють грати у футбол або у теніс на кортах місцевої філії Християнської спілки молоді, дивляться останні голлівудські стрічки в кінотеатрі «Джил» або вибирають найновіші диски у прохолодних залах «Тауер Рекордс». Звичайно, якщо говорити про вишукану кухню, то не варто порівнювати Єрусалим з Римом, Парижем або Прагою. Проте тут ви можете cкуштувати найкращу в світі «кенафу» – десертну арабську страву з патоки та м’якого сиру або чудовий гуляш по-угорськи, ніжний паштет з курячої печінки та незрівнянний кускус, приготований поваром, що колись практикувався у королівському палаці Марокко.

Однак вся ця місцина просякнута кров’ю, що пролита тут за віки, і давно живе власними символами та міфами. «Повітря над Єрусалимом так насичене молитвами та снами, як вихлопними газами над будь-яким промисловим містом. І тут, і там важко дихати», – писав ізраїльський поет Єгуда Аміхай. В цій розгорнутій метафорі особисто я вбачаю досить серйозний підтекст: в країні, де й досі немає Конституції, життя рядової світської людини часто-густо обмежується законами і традиціями іудейської релігії.

Багато століть тут не вщухає теологічна суперечка між іудеями, християнами та мусульманами: чий бог найсправжніший, наймудріший і найвеличніший та чия історія дозволяє висунути докази та претензії на владу над цим місцем. І кожен з них вважає, що він настільки правий, що може зневажати думку іншого. Доходить навіть до курйозів. Так, християнські ченці різних конфесій лаються, як школярі, за право підмітати ті чи інші сходинки церкви Гроба Господня або за право кому в яку чергу правити службу на Пасху. Ортодокси-євреї перегороджують по шабатах вулиці районів свого компактного проживання, хоча відомо, що з 16.30 п’ятниці до 18.30 суботи громадський транспорт все одно не ходить, а володарі приватних авто давно знають, що можуть дуже постраждати, потрапивши у такий район.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

(Далі буде).

Напишіть відгук