ЩО ПРОПОНУЮТЬ НАШІ ЦЕРЕТЕЛЬНЮКИ, АБО ХТО ПОСПІШИТЬ, ТОЙ…

Як повідомили одразу кілька місцевих друкованих та інтернет-видань, 24 липня у Кропивницькому завершився конкурс на проект пам’ятника, який планують встановити на площі Героїв Майдану.

Одразу ж зауважу: завершився не конкурс, а термін подання проектів, і не «пам’ятника», а «пам’ятного знака», що має з’явитися на центральному майдані обласного центру.

На жаль, схоже, умови конкурсу не читали навіть учасники того ж конкурсу, не кажучи вже про інших. І не дивно. Адже дістатися до «Положення про конкурс» доволі важко, бо лежить воно у надрах сайту kr-rada.gov.ua і на поверхню не проситься. Та коли починаєш вчитуватися в його розділи, знаходиш багато корисного і цікавого для роздумів.

Ось, наприклад: 2.1. Положення про Конкурс та його умови оприлюднюються у засобах масової інформації, на офіційній веб-сторінці Кіровоградської міської ради, в соціальних мережах.

Про сайт міськради вже зрозуміло. Тепер скажіть, шановні організатори, в якій газеті та на яких інтернет-ресурсах це було викладено? А ще поясніть, як виходячи з цього участь у конкурсі могли взяти іноземні фахівці, студенти закордонних навчальних закладів, а також дипломовані  професійні архітектори, дизайнери, художники, скульптори та студенти архітектурних та художніх навчальних закладів України, що проголошується пунктами 2.2 та 2.3. В які виші та творчі колективи було надіслано оголошення про конкурс та положення про нього? Отже, зазначені пункти – банальна формальність? Як кажуть, трішечки є, та тільки для себе тримаємо…

Ознайомившись з інтернет-джерел із запропонованими проектами і навіть не читаючи оцінки й коментарі прискіпливих кропивничан, вкотре подумав про те, що знову якась близька до влади група чи людина хоче привести до «годівниці» свою «темну конячку».

Тож в контексті конкурсу треба розглядати комплекс обставин і причин, що можуть вплинути на рішення журі та спрацювати не на користь вигляду міста. Перша причина: вже майже усталена звичка робити все поспіхом, нашвидкуруч. Згадаймо, ще в лютому заступник міського голови Олександр Грабенко на засіданні комісії з цього приводу відзначив, що конкурс треба провести до кінця березня, а «пам’ятник» встановити до кінця червня. Насправді ж рішення про організацію конкурсу виконкомом міськради було прийнято 11 квітня, а прийом проектів тривав з 20 квітня по 19 липня. Вдивіться уважно у ці дати. Вам не здається, що це надто стислі терміни для серйозної роботи – як організаційної, так і безпосередньо творчої? Для порівняння: в Полтаві подібний конкурс розпочали восени 2015 року, проекти приймали з 6 по 19 вересня 2016-го, а результати оголосили 1 листопада того ж року. Причому це був вже третій для полтавчан «захід на посадку», перші дві спроби провести конкурс «Територія Майдану» були невдалими.

Враховуючи досвід полтавчан, вчитаємося далі в пункти Положення: 1.2.1.Запропонувати пропозицію пам’ятного знака/композиції, присвяченої Героям Майдану (… ). Звернемо увагу не на тавтологію, а на те, як визначена форма: «пам’ятний знак/композиція». Нечітке визначення одразу дає неоднозначне сприйняття і тлумачення цього положення. Чи не тому й з’явилися такі «величні» проекти наших церетельнюків…

1.2.3. В складі проектних пропозицій запропонувати схему благоустрою території. При цьому передбачити можливість обслуговування композиції, підтримання благоустрою у належному стані. Як би я трактував цей і попередній пункти Положення? Як комплексне вирішення дизайну та благоустрою центрального майдану міста.

Та ось як коментує перебіг подій навколо конкурсу секретар журі, головний спеціаліст відділу планування та містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури Ірина Жарова: «На численних нарадах обговорювалося, чи треба проводити реконструкцію площі, і активістами було прийнято рішення: не треба, давайте одразу ставити пам’ятник. Багато разів намагалися визначити місце, чи варто встановлювати його саме в центрі площі чи перенести ближче до вулиці Віктора Чміленка. Коли збиралися на останню, четверту, нараду, активісти взагалі відійшли від цієї теми. Причому було чітко сказано, що це не пам’ятник, а пам’ятний знак, або ж композиція. Тобто ми не мали на увазі великих розмірів, а дещо камерне».

На моє запитання, хто ініціював таку пропозицію, щоб все було камерно, Ірина Жарова відповіла: «Архітектурна спільнота. В принципі це було підтримано і активістами. Усі погодилися з цією думкою. Але її, можливо, неправильно зрозуміли виконавці. Не було зазначено, що це має бути саме пам’ятник, що він має бути розташований саме по центру. Усім дали пам’ятник… пам’ятний знак… ми увесь час плутаємося з цими термінами, під основу. І в жодного на схемі не було зазначено, що він має бути замість колишнього пам’ятника Кірову».

Знову дивлюся на запропоновані проекти і думаю: це, певно, Матвій Генрихович Манізер зіграв з ними злий жарт, захопивши своєю домінантою, що нині нагадує фалічний символ в стилі кубістів.

Знову питаю, чому зупинилися на тому варіанті, щоб не було комплексного вирішення, щоб був лише пам’ятний знак. Відповідь: «Тому що активісти відмовилися. Мовляв, це буде зроблено за кошти волонтерів, які не розраховували на суму, що необхідна для реконструкції площі. Тому було вирішено спочатку встановити пам’ятник. Сума не обговорювалася і не обговорювалася можливість співфінансування. На початку головною була ідея».

Дивно, що народні обранці ні на рівні міської, ні на рівні обласної ради не задумалися над питанням співфінансування для реалізації найкращого проекту, що мав би на віки вписатися в абрис міста.

Тепер наведу думку тих, хто виступив носіями ідеї, тобто громадських активістів, і просто пересічних мешканців міста.

Олена Степанок: «Парадокс в тому, що мене жодного разу не запрошували на якісь наради чи збори. Думаю, це був не зовсім відкритий конкурс. І те, що я побачила в соціальній мережі, мене зовсім не влаштовує. Вважаю, що потрібно повторно оголосити конкурс, бо те, з чим я ознайомилася, не відповідає ні значенню, ні духу поставленої теми і не має комплексного рішення».

Оксана Червона: «Представлені проекти це просто жах. Вони не відповідають сучасним художньо-естетичним вимогам і не передають в образах чи в символіці сутність подій Революції Гідності. Наші архітектори у своїх підходах відстають років на 30. Це більше схоже на увічнення жертв Чорнобиля. Гадаю, варто було б відтермінувати проведення цього конкурсу».

Олена Бринза: «Це як з муралом, місця крутезні – ідеї скупі, я б залучила до цього худшколу та мистецький факультет, впевнена, там щось круте відшукали б точно!».

Сергій Дорогань: «Гірше не придумати. Ніхто не наважиться запропонувати назвати іменем Героїв Майдану іншу площу, наприклад, Дружби народів. І там можна поставити гарний пам’ятний знак. Це також центр міста. На центральній площі найкраще зробити гарний фонтан. Можна світломузичний. А площу назвати майдан Волі».

Продовжимо цитату Ірини Жарової: «Знаєте, обговорювати можна багатьох людей. Зробити щось значно важче. Ці люди дійсно дипломовані спеціалісти, заслужені художники і заслужені скульптори України. Можливо, це їх бачення. Можливо, вони чогось недоусвідомили. Хоча ми кожному надсилали схему, і там не було хрестиком позначено ставити саме в цьому місці. Але вони побачили саме так. До речі, двоє з них зазначили, що треба робити саме комплексне рішення, і один з них показав реконструкцію будівлі облдержадміністрації. Не знаю, чи варто подовжувати конкурс. Це не так просто, як вам здається. Положення затверджено сесією, і рішення про подовження має приймати лише вона».

Наразі бачимо, як вкотре в рішення такого важливого для міста питання закладається помилка. І, на жаль, не одна…

Чи подолають протистояння ці дві сили, покаже час. Але дуже хочеться, аби вони дійшли консенсусу. Та поки що головним лейтмотивом спеціалістів-чиновників є такий: «Нас квапили активісти!».

Свою думку з цього приводу висловив також колишній головний архітектор міста Григорий Литвин: «Необхідно було б розпочинати з концептуального проекту вирішення простору площі, а потім вже переходити до деталей, а в нас все навпаки. (…) Варто звернутись хоча б до досвіду інших міст, наприклад, Полтави».

Впевнений, з ним погодиться абсолютна більшість тих, кому не байдуже, яким стане центральний майдан обласного центру, як увічнити пам’ять усіх, хто загинув за незалежність країни.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

 

Напишіть відгук