ПРОГУЛЯНКИ ЄРУСАЛИМОМ

Попри все, ніхто і ніщо не може закреслити надзвичайну метафізичну сутність Єрусалима, його природну привабливість, яка складається з дивовижного ландшафту, гірського повітря, найрізноманітніших облич, одеж, пам’ятників, споруд і просто каменю, будь-який з котрих несе на собі відбиток Історії.

І таке на кожному кроці – то розсипається, то сполучається, наче в калейдоскопі.

Ось, наприклад, кілька «картинок», які можна побачити, зробивши лише невеличку подорож центром міста. Якщо спуститися вулицею Агрон і пройти повз низку кафе та перукарень, ресторанів та магазинів, повз католицький монастир та старовинне мусульманське кладовище, а потім звернути на вулицю Царя Давида, то невдовзі ми опинимося перед розкішною спорудою, що зветься Бейт-Шмуель (Обитель Самуїла). Піднімемося сходами до центрального входу і увійдемо до маленької зали, схожої на студентську аудиторію.

Лише елегантна кам’яна шафа для зберігання сувоїв говорить про те, що це синагога. Чоловіки тут можуть ходити без кіпи, а жінки – навіть в шортах. А рабин, точніше рабинша, може бути і «трошки вагітною». Одначе це зовсім не говорить про невігластво цієї общини. Що стосується єврейських традицій, їх тут вивчають на університетському рівні. (Щоліта «реформисти» беруть участь у археологічних експедиціях – у Бейт-Шмуелі є чудовий археологічний музей.) Молитви і псалми звучать тут у музичному супроводі, під рояль.

Корінні ізраїльтяни не кажуть «поїхати до Єрусалима», «прибути в Єрусалим», «відвідати Єрусалим», вони кажуть «лаалот лє Єрушалаім», тобто «піднятися до Єрусалима». В цьому є певний сакральний зміст – тут немало місць, де відчуваєш себе піднесеним, натхненним, просвітленим, хоча і буквально повсякчас доводиться кудись підніматись. Недарма тут переважають назви, пов’язані з висотою: гар (гора), рамот (нагір’я), маалот (маківки, верхи, сходини), гіва (пагорб). Взагалі в Єрусалимі вражає різнобічність географічних назв. Слова на зразок «гора», «пагорб», «долина», «рівнина», «поле», «сад», «краєвид», «джерело», «став», «височина», «узвишшя» та подібні входять складовою частиною до власних назв: Гар а-Цофім (Підзорна гора), Гіват-Шапіра (Пагорб Шапіра), Емек Рефаім (Долина духів), Байт ва-Ган (Дім і Сад), Ейн-Керем (Виноградне джерело), Рамат-Рахель (Узвишшя Рахелі), Хацел-Дама (Поле крові) і т. ін. Вони відображають різнобарвність єрусалимського ландшафту, де у надзвичайно концентрованому вигляді зібрані начебто усі можливі в природі різновиди рельєфу.

Часті перепади висот надають місту особливу мальовничість. Численні сходи, круті схили, тераси, обкладені каменем, обрамлені зеленню та квітами серпантини вулиць – все це форми поєднання природної спонтанності та оригінального архітектурного вирішення. В Єрусалимі, на відміну від Тель-Авіва, Ашдода і Ашкелона, практично немає геометрично розрахованих прямих проспектів та правильних квадратних майданів. Навіть бідні квартали з їхніми порівняно одноманітними блоками виглядають, як правило, не понуро, бо вільне розташування будинків рятує забудову від схематичної уніфікованості.

Єрусалим – не тільки образ землі в мініатюрі. Він увібрав в себе до того ж майже всі можливі види людських поселень. В його топоніміці є безліч назв типу «місто» (Кір’ят-Ювель – Ювілейне місто), «село» (Кфар-Нахум – селище Наума), «поселення» (Мошават-Германіт – Німецьке поселення) або ж зовсім біблійно-казкові: «Виноградник Авраамів» (Керем Авраам), «Ділянка братів» (Нахалат ахім); навіть єрусалимський базар іменується «Іудейський стан», або «Табір Єгуди» (Махане Єгуда). Іншими словами, в Єрусалимі є все – села, селища, поселення, виноградники, табори. До цього можна додати арабські села з віслюками та козами, що існують не лише в назвах, і навіть справжній кібуц (Рамат-Рахель) – з полями, павичами, басейном та концертним залом – в межах сучасного столичного міста. А над усім цим – величне Старе місто.

В Єрусалимі захоплює дух навіть від простого розглядуваня карти міста. Історія усіх країн і народів відтворена на ній та на камені його площ і вулиць. Перші і основні – це, звичайно, євреї, Дім Ізраїлів, що зафіксовано у назві одного з найдавніших районів міста Бейт-Ісраель. А розташований він між вулицями Ста крат, пророків Єзекіїла і Самуїла та Судей Ізраїлевих. Ну а крім назв, пов’язаних безпосередньо з біблейськими євреями та Святою землею, в Єрусалимі представлена уся географія.

Це квартали: Бухарський, Вірменський, Християнський… Є навіть Африканський квартал, що майже розчинився вже в Мусульманському. Там з 16-го століття селилися паломники, а також нащадки рабів з Судану, Сомалі та Чаду.

Це колонії: Американська, Німецька, Грецька, й донині частково населена греками, є також Іспанська колонія (в районі Хевронського шляху), втім, більш відома за одноіменним рестораном.

Це площі: Французька – з колежем Терра Санкта, кафе та культурним центром; Датська – з пам’ятником датським антифашистам; Голландська – поблизу Музею Катастрофи.

Це вулиці: Чилі, Бразилія, Колумбія, Коста-Рика, Нікарагуа, Мексика, навіть Верхня Вольта, котра, зневажаючи географію, розташувалася поміж Гватемалою та Уругваєм в південно-західній частині міста.

Кажучи про людство в мініатюрі, яке населяє Єрусалим, не слід розуміти це просто як єврейський інтернаціонал. Існує декілька нечисленних, але доволі колоритних груп давніх мешканців Міста, що додають йому якщо не святості, то своєрідності, – це вже згадувані вірмени, греки, а також сирійці, копти, ефіопи, друзи, курди та інші, включаючи, наприклад, руських сестер та італійських братів. Де іще можна побачити справжніх живих древніх єгиптян, майже знищених та асимільованих арабами у себе на батьківщині, якщо не в Єрусалимі, в коптському православному монастирі або у церкві цариці Єлени. Або ж узяти зовсім екзотичних єрусалимських японців, прибічників іудаїчної секти «Макуя». Вони стверджують, що походять з одного з десяти втрачених колін, а в їхній міфології міститься немало «фактів», що підтверджують давнє єврейське походження японського народу.

Єрусалим – це, напевно, ще не розгаданий сакральний принцип. Єрусалим – це сходження неба на землю, це зведення молитов, пісень і стогонів у каміння, що набирає від того золотаво-рожевого сяйва.

Тому його мешканцям більше личить ангельський чин, ніж міжусобиці та розважлива житейська проза.

(Закінчення. Початок у №31)

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Напишіть відгук