АНДРІЙ ЧЕБИКІН: «НАСТРІЙ ПОТРІБНО НАРОДЖУВАТИ В СОБІ»

Минулої середи у кропивницькій галереї «Єлисаветград» відбулася непересічна подія: відкриття виставки Андрія Чебикіна – художника-графіка, педагога, президента Національної академії мистецтв України.

Описувати картини та переповідати біографію митця – справа невдячна. Художник і мистецтвознавець Андрій Надєждін охарактеризував цю виставку так: легка, але потужна.

Кореспондентці «Народного слова» вдалося поставити кілька запитань митцю.

Які у вас враження від нашого міста?

– Історичний центр міста дуже цікавий: багато чого збереглося, будиночки доглянуті, тут справді щось є утаємничене. Взагалі мистецтво – справа утаємничена. Не можна намалювати просто картину – в ній має бути якась таїна, магія. Її має бути цікаво дивитися. Якщо просто зобразив портрет – ну то й що? А коли є те, що ти заклав, чому ти почав цю роботу, – мабуть, схвилювався, значить, щось хвилює. Буває, навіть схвилювався – і нікого не схвилюєш (сміється. – Авт.). Але то вже така справа…

Щодо натхнення… Треба чекати певного настрою чи просто береш і робиш?

– Буває по-різному. Наприклад, якесь замовлення. І не візьмешся, поки не схвилюєшся, поки не знайдеш оту родзинку – чому це хвилює. Тему задають, але тема – це тільки напрямок. А ти вже вкладаєш свою частку. І намагаєшся ввести у цей збудований образ людину, яка тебе зрозуміє. Або не зрозуміє. Або зрозуміє трошки інакше. Буває так, що коли художник хвилюється, робота має багато діапазонів. Інколи щось трапляється, що ти, можливо, і не передбачив. А мистецтвознавець це побачив. І таке буває. Обов’язково мати оцей момент натхнення. Але чекати, поки буде настрій… його треба народжувати в собі. Треба багато працювати, дивитись, думати, читати, слухати, спілкуватися.

– Чи потрібна художнику освіта? Чи є самородки, які обходяться без неї?

– Безумовно, самородки є, але то інший рівень мистецтва. Якщо мова йде про професіоналів, про дійсно, як-то кажуть, класного художника (так називали тих, хто мав освіту), то вони молодці. Освіта безумовно має бути. Інша справа, що одному це дається легше, другому зовсім, буває, не дається. Дехто виходить зі словами «та мені той інститут нічого не дав». Ну й дурень! Тебе стільки вчили, а ти не взяв. Якщо ти взяв, то щось корисне схопиш обов’язково. Інша справа, якщо ти прогуляв, профутболив, пропив ту школу, – це твоя біда. Обов’язково школа має бути. Просто є самородки – наприклад, Марія Приймаченко, Катерина Білокур. Вони вчилися у народних майстрів. Це мистецтво не є професійним з точки зору академізму. Це народне мистецтво, але на дуже високому рівні – по суті, професійному. Наприклад, син Марії Приймаченко Федір вчився у мами, але робив гірше. Або Катерина Білокур, яка багато спостерігала за природою і розвивалася, але у своєму напрямку, ближче до народного, наївного мистецтва. Досягла висот у мистецтві традиційного народного споглядання. У Марії Приймаченко якось запитали: «Що ви малюєте півня, якщо таких не буває?» На що вона відповіла: «Той, який є, ходить у подвір’ї, дивіться, а нащо ж я буду малювати того півня? Я малюю так, як я його розумію».

– Як художнику ставитися до критики? Не звертати уваги і творити далі?

– Критика завжди буде, і це добре. Єдине – вона має бути толерантною. Ніколи не можна ображати. Звісно, можна сказати: «Пікассо поганий художник». Але подумай про те, що, можливо, ти не розумієш. А його світ визнав. Це найвизначніший художник ХХ століття. Можна сказати: «Я не розумію, мені не подобається». Але сказати «Це не художник» ти не маєш права. Людина робила – значить, треба задуматися. Інша справа – якщо не подобається. Мені, наприклад, Далі менше подобається, ніж Пікассо, і я про це відверто заявляю. Але ж я не скажу, що Далі дилетант. Це видатний митець, визнаний світом. Просто мені більше імпонує Пікассо.

– Ви взагалі по життю серйозна людина?

– Взагалі так. Дружина мене вважає серйозним. Але бувають випадки й у мене! Десь щось треба з гумором сприймати. Як колись казав наш видатний актор Микола Яковченко (який грав батька у фільмі «За двома зайцями» і в театрі грав характерні ролі), «надмірна тверезість висушує душу». Він це казав і в прямому, і в переносному значенні.

Вікторія ШКАБОЙ

Фото Ігор ДЕМЧУК

Напишіть відгук