КУЦЕВОЛІВСЬКІ АВТОКЕФАЛІСТИ

«Запираються і говорять все про Україну і якусь автокефалію», – таке повідомлення надійшло до Державного політичного управління з Куцеволівки, що на Онуфріївщині. І «недремне око» відразу взялося за контрреволюціонерів.

У 1928-1929 рр. по справах ДПУ проходило близько десяти куцеволівців. З’ясували, що «з ініціативи щирого українця Шашла Григорія» при місцевій автокефальній громаді Української автокефальної православної церкви ще в 1926 році виникло так зване «Молоде братство». Секретарем братства і водночас членом церковної ради був двадцятичотирирічний Яків Куцевіл, котрий проживав у «шостій дільниці і вирізнявся освіченістю».

Власне, коли зробити невеличкий історичний відступ, то аналогічна «спільність сімей або територіальних груп» існувала в Україні ще з ХІІ століття і поступово перейшла на церкву. У ХVІ столітті під впливом початку боротьби за православ’я і зростання інтересу до освіти братства перетворюються на особливі церковні союзи. Як пише відомий нині історик Тетяна Таїрова-Яковлева, «особливу увагу братства приділяли просвіті. При братствах відкривали школи і друкарні, видавали книжки». 1615 року до київського братства вступив славний гетьман Петро Сагайдачний з усім своїм військом. Тож очевидно, що куцеволівське братство в умовах радянської дійсності не лише назвою прагло наслідувати діяльність легендарних попередників.

Як засвідчують протоколи допитів Григорія Шашла, Степана Ричка (заарештованих першими), Андрія Кравцова, Данила Олефіра, Тимофія Лисяка, Миколи Патерика, Антона Ричка (молодший брат Степана), Якова Куцевола і Федора Патерика (батька Миколи) – взятих під варту згодом, «Молоде братство» «мало на меті благоустрій Української церкви», «стеження за її чистотою», «підтримку авторитету УАПЦ». На братчиків покладався обов’язок  вивчення «церковних і українських пісень», «знайомство з історією України» і загалом «виховання в українському дусі». Отож, члени «Молодого братства» збиралися вечорами десь поруч з будівлею церкви. Співали. Бесідували. Читали. Навчалися.

Зустрічалися й у вужчому колі. Так, під час допиту в Кременчуцькому БуПРі (будинок примусових робіт) Ф.Патерило розповів: «Приблизно в 1926 році я близько зійшовся з рахівником Куцеволівського сільськогосподарського товариства Ричком Степаном Федоровичем. Бувало, приходжу до нього в канцелярію під кінець робочого дня і бесідуємо про Українську автокефальну церкву, намічаємо подальші плани роботи по церковній лінії. Обидва ми, як прихильники бджолярства, балакали про підкормку, зимівлю, медозбір… Ричко Степан, як вельми часто бувало, грав на скрипці і співав національні пісні. Розмов про політику не було».

Втім, політику їм таки «шили». І це добре видно з протоколів допитів, де настирливо ставилися провокаційні питання. Мовляв, підбурюєте молодь, щоб не відвідувала комсомольські збори та хату-читальню. І хоча куцеволівці за прикладом молоді з Глодос не співали

Гей, вернися, Дорошенко,

Та задай тим хлопцям,

Хлопцям-комсомольцям,

Хорошенько..,

їм таки нагадували про «контрреволюційне минуле». Андрій Кравцов вимушений був згадати, як служив у званні унтер-офіцера в двадцять першому «Драгунсько-Білоруському полку царської армії». «Я живу на площі Ярмарковій, – пояснював він, – і в часи петлюрівської влади мене попросили навчати козаків кавалерійській справі. Мені був наданий кінь з сідлом, і я не більше години навчав».

Не тільки про «живішу участь у роботі куцеволівської «Просвіти» змусили розповісти Степана Ричка. Він пригадав, як «у 1918 році в час Гетьманської реакції ми роззброювали гетьманську варту, потім подалися у Верхньодніпровськ, де роззброїли німецьких окупантів. При Директорії в селі Куцеволівці я підтримував «Вільне козацтво».

Якщо в постанові Кременчуцького відділу ДПУ про залучення в якості обвинувачених Г.Шашла й С.Ричка було доволі коротке визначення провини («ведуть антирадянську роботу серед селян, підбурюють українську молодь до антирадянських виступів, ставлячи перед нею завдання «Самостійної України»), то в аналогічному документі, створеному ДПУ роком пізніше стосовно інших куцеволівських автокефалістів, мовилося ширше: «Будучи українськими шовіністами, використовували українську автокефальну церкву для пропаганди петлюрівських ідей і ведення антирадянської роботи. …шкідливо впливали на молодь і під тиском їхньої агітації при Куцеволівській автокефальній громаді виникло «Молоде братство».

Особлива нарада при колегії ОДПУ прийняла рішення про ув’язнення до концтаборів усіх згаданих віруючих. З тією лише різницею, що частина з них направлялася до Сибіру, а решта – до «УСЛОНу м.Кемь», а простіше – на Соловки!

До речі, зацікавленим, крім пропонованого матеріалу, варто звернутися й до четвертої книги «Реабілітовані історією. Кіровоградська область». Цікаво, що там, крім Григорія Шашла, йдеться про повернення доброго імені ще трьом односельцям з таким самим прізвищем; крім Степана Ричка – ще двом; крім Андрія Кравцова – ще трьом і т.п. Тобто влада комуністів свідомо викошувала цілі українські родини. У згаданій книзі також ідеться й про тих, хто допомагав так чинити. Загляньте на сторінку 436-ту. Виявляється, одним з тих комсомольців, котрий фактично прирікав місцеву українську молодь на відправку до концентраційних таборів, був якийсь Іван Білодід.

Федір ШЕПЕЛЬ, краєзнавець.

 

Напишіть відгук