ПОВЕРНЕННЯ НА ВІЙНУ З МИРОМ У СЕРЦІ: РОЗПОВІДЬ КРОПИВНИЦЬКОГО КАПЕЛАНА

0
2465
views

Сергій Горбаньов – людина незвичайної долі. Коли почалася агресія на сході України, пішов у добробат. Воював спочатку у складі 42-го, потім 18-го, згодом у складі медичного батальйону «Госпітальєри», звідки демобілізувався. Нині називає себе священнослужителем-місіонером, або ж позаштатним капеланом, і періодично перебуває на передовій, курсуючи вздовж лінії фронту з проповідями.

Він народився і виріс у Кіровограді, на Великій Балці. До війни працював менеджером з IP-технологій, був керівником місіонерського відділу церкви адвентистів сьомого дня у Кіровоградській області. Захищати честь і незалежність батьківщини пішов добровільно. Служив у ЗСУ в якості солдата два роки. Повернувшись додому, не зміг прилаштуватися до мирного життя, до того ж дружина його залишила. Сергій не впав у відчай і вирішив повернутися до друзів, зібрав певну літературу і вирушив велосипедом на схід. Дорогою проповідував і роздавав книгу «Молитва матері», роз’яснюючи солдатам, що за кожного з них хтось вболіває, молиться. Що, попри усі страшні випробування, він, солдат на передовій, не наодинці. Що його люблять і пам’ятають. Що варто жити й працювати далі, навіть якщо ти був скалічений ворогом.

Проїхавши п’ять областей, Сергій прочитав в Інеті, що йде набір до медбату «Госпітальєри». Одразу ж зрозумів, що здатен не лише рятувати душі, але й брати активну участь у рятуванні фізичному. Пройшов курси парамедиків. І потім ще рік прослужив у районі Мар’їнка – Красногорівка. На щастя, або ж, як вважає Сергій, за волею Божою, у цей час смертей і важких поранень на цій ділянці фронту не сталося.

Ще рік тому в складі Збройних сил України військового духовенства не було. Положення про капеланську службу зареєстровано в Мін’юсті 5 січня цього року. Але поряд із заступниками командирів з виховної роботи часто просто на добровільних засадах цю функцію виконували священики різних конфесій.

Серед інших таку роботу проводив у військових частинах і Сергій Горбаньов. Спілкуючись з вояками, він остаточно впевнився, що в цьому є гостра потреба. До того ж він вважає, що у нашому багатонаціональному війську має дотримуватися можливість рівного представництва і рівного доступу до релігійних відправлень для вірян усіх релігій та конфесій: «За традицією, за культурою, у нас в Україні переважає християнський світ. Але відповідно до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» рівний доступ і свобода вибору мають бути. Взагалі ж людину не можна змусити вірити у Бога. Це має бути її свідомий вибір. Це велика потреба, бо на війні немає жодного атеїста».

Початок цьому вже покладено. Під Мар’їнкою під час зведення спільного молитовного будинку знайшли повне порозуміння мусульмани, православні, католики, протестанти, баптисти. «Це добре, коли всі церкви поєднуються в одне море в ім’я Господа», – говорить він.

За словами Сергія Горбаньова, «Господь впливає на життя будь-якої людини в зоні АТО, якщо людина Йому довіряє. І люди бачать цей вплив». Для прикладу він розповів кілька історій.

Один з вояків, перебуваючи у розвідці, зачепив ногою розтяжку, граната вибухнула. Проте осколок застряг у бігунку замка куртки під самим горлом. На думку Сергія, це не випадковість. Такі випадковості просто неможливі. Лише Провидіння Господнє могло врятувати життя тому солдату.

Подібне тричі відбувалося і з самим Сергієм протягом 2014 року. Він навіть точно пам’ятає один з таких днів: «21 листопада, коли я повертався зі шпиталю, посеред Маріуполя машина наїхала на міну, а в ній перебувало понад 20 осіб, машину підкинуло в повітря, пошкодило вибухом, проте жодна людина в ній не постраждала».

В самому епіцентрі війни є населений пункт Старий Айдар. Він повністю відрізняється від інших, що тимчасово розташовані в «сірій зоні». «Там під час війни не вибухнув жоден снаряд. Там не заміновані дороги ні з того, ні з цього боку. Там є церква, у яку ходять люди і з того, і з цього боку. Ця церква, точніше віра людей, зупинила війну на тій території», – вважає Сергій. «Звідси перед Новим роком двоє віруючих пішли до Захарченка і звернулися з проханням, щоб він звільнив одного бійця. Та не простого бійця, а «кіборга», десантника, який, на думку Захарченка, завдав немалої шкоди. Однак той погодився і відпустив військового, навіть не зажадавши викупу чи своїх солдатів в обмін. Так Бог упорядкував», – також розповів він.

Без якоїсь погорди чи прихованих хвастощів Сергій спокійно заявив, що перед Новим роком разом з представниками «Правого сектору» він дав офіційний запит щодо обміну, в якому свідомо пішов на те, щоб стати заручником, якщо сепаратисти погодяться обміняти його на трьох наших полонених.

– Не зовсім розумію, чому нині вас не беруть у штат капеланів? – запитав його і почув таку відповідь: «Зараз чотири військові частини виявили бажання побудувати на своїй території місця, де кожен солдат будь-якої національності мав би змогу звернутися до Бога. Якби ж я був зарахований до штату ЗСУ, це мене обмежувало і у мене не було б можливості відвідувати ці частини». До речі, основні кошти на це місіонер заробляє власними руками, працюючи на теплицях. Ще трохи допомагають друзі та благодійники.

На завершення розмови, коли ми прощалися,  Сергій Горбаньов зазначив: «Я вам довіряю, тільки мені хотілося більше прославити Бога, а не себе».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

 

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here