КНИГА — ЦЕ ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ, АБО ЯКИМ БУТИ УКРАЇНСЬКОМУ ІНСТИТУТУ КНИГИ

0
1960
views

Нещодавно в Одеській національній науковій бібліотеці за круглим столом обговорювалася тема, яку викликала до життя наша сувора реальність: «Український Інститут книги як форма державно-громадського партнерства: цілі, завдання та механізми реалізації».

Участь в обговоренні взяли президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, генеральний директор ОННБ Ольга Ботушанська, генеральний директор видавництва «Ранок» Віктор Круглов, директор державного спеціалізованого видавництва «Мистецтво» Ігор Степурін, директор ПП «Одеса-книга» Дар Лівшиць та інші.

О.Афонін: «Сьогодні маємо ситуацію, коли є директор, є статут, котрий начебто дає напрямки роботи, але механізмів сьогодні немає. Грошей наразі теж немає. Власне, інститут поки що є швидше віртуальною, ніж реальною структурою в системі державного управління.

У нас понад два роки існує Міністерство інформаційної політики. Там розробили і навіть затвердили програму національної інформаційної безпеки – книга як елемент інформаційної безпеки в цій національній програмі відсутня!

Візьмемо програми політичних партій, з якими вони йдуть на вибори, і спробуємо знайти там хоч згадку про книгу як інструмент формування особистості, підготовки кадрового ресурсу, формування загону спеціалістів, які будуть реформувати усі галузі виробництва, науки, культури. Їх там немає! Тобто за 26 років існування незалежної України книга в системі державного управління відсутня.

Закон існує два роки, з 1 січня інститут мав працювати повноцінно як структурний підрозділ одного з центральних органів виконавчої влади, проте він тільки зараз дійшов до обрання директора. Є повна відсутність штату, приміщення та коштів. Передбачається принаймні у штатному розписі, що штат інституту на першому етапі складатиме 59 осіб. Передбачені зарплати від 3300 до 5500 гривень. Мене шокує, коли керівник залізниці, прийшовши на готову структуру, що працює багато десятиліть, отримує зарплату у мільйон гривень, а Інститут книги, який мусить формувати законодавче і нормативне поле, формувати гуманітарну політику, вестиме напівголодне існування. Хтось, певно, не розуміє, що книга – це не лише читання, книга – це культура, книга – це освіта, книга – це виробництво, це мораль, це, врешті-решт, здоров’я нації.

Для мене як для людини, що чверть століття пропрацювала в книговиданні, є зрозумілим те, що без вирішення проблем внутрішнього характеру, без лікування важкохворого організму національного книговидання і читання будь-які посили ззовні не будуть мати ефекту. Ми будемо ходити босими, голодними, роздягненими і купувати польське, китайське або чиєсь інше, але не матимемо власного продукту, власних знань.

Про систему книжкової торгівлі. Вона представлена 26 магазинами мережі «Буква», 24 магазинами мережі «Книгарня Є», 75 магазинами мережі «Клуб сімейного дозвілля». Однак для України це надзвичайно мало. Більшість видавництв, які сьогодні працюють на ринку, не можуть увійти у ці мережі. Та й асортиментної бази як такої у нас немає. Якщо в Росії на рік видається 100-120 тисяч найменувань книг, то у нас – 19-21 тисяча. Але левову частку цих назв складають книжки, що вийшли накладом менше 500 примірників. Тобто реально можуть бути у доступі сім-вісім тисяч назв».

І.Степурін: «Пропаганда читання і популяризація наших авторів – це прекрасно, але перш за все потрібно створити умови, за якими це відбувалося б успішно.

Схоже, що створена інституція ще не розуміє, в якому секторі вона працюватиме. Треба розуміти, що книжковий ринок складається з видавців, яких об’єднує Українська асоціація, з авторів, які нині входять у три різні спілки, зі споживачів, яких об’єднує Українська бібліотечна асоціація, і це сам продукт, тобто книги. Хто їх об’єднує сьогодні, сказати важко, можливо, Книжкова палата.

Отже, виходячи з цього, було б доцільно в рамках інституту створити департамент книговидавництва і книжкової торгівлі. Створення міжвидавничого каталогу, гадаю, також один з пріоритетних напрямків, яким має піти Інститут книги. Роль бібліотек у цьому плані також підвищується. Наразі, за свідченням видавництв, 20-25 відсотків складають бібліотечні закупівлі. Видавничий реєстр – це також один з головних напрямків роботи. Хоча нині цей реєстр перебуває у відомстві Держкомтелерадіо, сподіваємося, він буде переданий до інституту. В ньому налічується 5900 українських видавництв. З них заявлені хоча б однією книжкою на ринку 1360. Проте реально беруть участь в ринку близько 300, тобто це діючі видавництва.

Тому хочу зупинитися на економічному аспекті. Під інститут розроблено дві програми. Цього року це програма поповнення бібліотечних фондів. Наступного – «Українська книга». Минулоріч було виділено по 40 мільйонів гривень на обидві програми. Нинішнього року виділено 51 мільйон гривень лише на «Українську книгу». Та оскільки передача не відбулася, зараз Міністерство культури робить спробу перевести ці гроші на статтю «Закупівля книжок для бібліотек». Однак технологічно ця бюрократична процедура ще не закінчена. І невідомо коли закінчиться, бо крапку мусить поставити бюджетний комітет Верховної Ради, дозволивши зміну у Податковому кодексі.

Дуже хотілося б, щоб Міністерство культури та інститут не сполучали ці дві програми. За своєю природою вони абсолютно різні.

Програма «Українська книга» задумувалася для випуску соціально значимих видань. Тобто найважливіших для громадськості, але трудомістких й витратних в процесі виробництва. Тому необхідно визначити критерій цих видань. Наприклад: військово-патріотичні, духовно-просвітницькі, наукові, класична художня література. На жаль, нині жодне з комерційних видавництв не в змозі потягти ці видання. Тому підтримка держави тут необхідна.

В програмі поповнення бібліотечних фондів кращими новинками українських видавництв критерії відбору повинні бути максимально прозорими. Комісія має складатися з лідерів громадської думки плюс бібліотекарів, які обирають літературу для поповнення фондів громадських бібліотек. У нас доволі багато гарних і солідних конкурсів, тому під цю програму мають підпадати і закупатися книги, що отримали премії в національних і міжнародних конкурсах.

Третя програма, що повинна входити в економічний блок, – це програма поповнення бібліотечних фондів європейськими виданнями. Ще одну програму з видання книг англійською, німецькою та іншими мовами розробляє Міністерство закордонних справ. Існують також цікаві регіональні програми, що фінансуються з місцевих бюджетів.

Виконання усіх цих програм має координувати Інститут книги.

Д.Лівшиць: «Ми займаємося книгорозповсюдженням. Тут є доволі багато труднощів. Оренда та й взагалі усі витрати з обслуговування магазину колосально великі. Відомо, що книга як товар слабо обертається. Звідси проблема – капіталообіг і витрати на продаж цієї книги. У книготорговця ніколи не буде вистачати коштів на просування нової книги, хоча він має це робити. Тому, як я бачу, в інституту є два вектори: зовнішній та внутрішній ринок.

Як було сказано директором інституту пані Терен, цей заклад – це місток між владою та галуззю. Тому я прошу пролобіювати закон, постанову чи щось таке про те, що торговельні площі для книгорозповсюджувачів повинні мати пріоритет у пільгових тарифах. Не може сплачувати 500 гривень за квадратний метр книжник і таку ж суму той, хто торгує золотом.

Далі. Книжковий ринок не структурований. Кожен видавець займається і просуванням, і торгівлею, повсякчас наступаючи на граблі. Тобто час уже узгодити стосунки видавців та книгорозповсюджувачів. У них має бути якась спільнота, де вони повинні постійно спілкуватися і обговорювати взаємодію на користь один одному.

Книготорговцю потрібна гарна книга. Наразі ринок такими книгами не заповнений. І якщо ми й далі будемо роками розповідати, як нас придавила російська книга, якість контенту, якість книги ми не удосконалимо і обертів не збільшимо.

Однією з найбільших проблем сьогодні є вартість нашої книги. Вона абсолютно не адекватна до статків населення, до його купівельної спроможності. Але найдивніше те, що у виробництві наша книга досить дешева. Вона на 50-60 відсотків дешевша у виробництві, ніж російська. Однак у продажу вона фактично прирівнюється до російської книги в роздрібній торгівлі. Цього треба позбутися».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here