РАНО ПТАШЕЧКА ЗРАДІЛА, АБО ЯК У КРОПИВНИЦЬКОМУ ПРАВООХОРОНЦЯ «ВБИЛИ»

Коли по телевізору я інколи дивлюся передачі про погане утримання в’язнів і те, що в їхньому раціоні не вистачає м’яса та овочів, я приймаю позицію пересічного нашого (не європейського!) пенсіонера, який все життя тяжко працював, чесно жив.

А зараз не може собі дозволити придбати не те що м’ясо і овочі, а навіть зайвий шматок хліба. Про ліки вже мовчу. Одним словом, ледь кінці з кінцями зводить. То як можна жаліти тих, хто сам нікого не жалів: крав, вимагав, ґвалтував, вбивав?!

Звичайно, українська в’язниця не мати рідна, а виправний заклад, а ми цивілізована європейська країна.

В’язням ГУЛАГу вона взагалі могла б видатися раєм. Зараз ув’язненим багато що дозволено. Не розкрию таємниці, якщо скажу, що Верховна Рада дала згоду в’язням користуватися в колоніях мобільними телефонами та Інтернетом. (Мабуть, дбали про своє майбутнє – жарт!)

– Цей процес має свої обмеження і повинен бути під контролем, проте залишається безконтрольним, – говорить екс-очільник Державної пенітенціарної служби Сергій Старенький, і додає:

– Ось чому всю інформацію, всі телефони і адреси в’язні отримують вільно?!

До речі, шахрайства з телефонними дзвінками (на кшталт: ваш син потрапив до поліції – за нього просять викуп) почалися саме в колоніях та безперешкодно продовжуються далі.

А до прямих обов’язків оперативних служб у місцях позбавлення волі такі розробки не входять, уточнює Старенький.

А ось які наслідки може мати допуск засуджених до користування мобільними телефонами, можна судити з описаного нижче випадку – він стався у Кропивницькому цього року.

У неодноразово засуджених молодиків Б. і М. все раніше було, як кажуть, в шоколаді, хоча вони перебували в Кропивницькій установі виконання покарань (УВП) № 14. Яка в народі більш відома, як тюрма або СІЗО. Та останнім часом їм не подобалося, що виконуючий обов’язки заступника начальника УВП №14 Х. почав вимагати від них виконання елементарного режиму перебування у в’язниці. Але вони до такого просто не звикли і не думали його дотримуватись, тому вирішили йти своїм звичним шляхом – усунути свого ворога фізично…

Задумали і почали шукати виконавця свого задуму на волі. Адже є для цього мобільні телефони. Зробили багато дзвінків на волю і невдовзі  таки вийшли на одного молодого мешканця обласного центру Т., якому пообіцяли не мало не багато (не лякайтеся, люди добрі, зокрема пенсіонери) сто тисяч доларів. Питання риторичне – звідки вони мають таку суму і як вони їх віддадуть Т.? Останній над цим питанням не замислювався, а даремно.

Спосіб виконання замовлення обирали самі замовники, наказавши усунути офіцера-правоохоронця вибухом гранати.

Майбутній кілер у своєму житті пороху не нюхав, але і руки не склав. Почав цікавитись особою жертви, здійснювати окремі підготовчі дії. Разом із замовниками на вбивство дізнався адресу правоохоронця, яку той має машину і її номери, коли він приїжджає на службу і таке інше. Незабаром приступив до вивчення маршруту майбутньої жертви.

Для реалізації злочинного плану один із спільників залучив свою дружину Наталію, матір малолітніх дітей. До слова, остання, не роздумуючи, дала згоду на допомогу. Для цього вона, виконуючи завдання чоловіка та його спільника, виїхала в одне із сіл Олександрійського району, де у незнайомців отримала бойову гранату РГД-5. Привезла її додому, в орендовану квартиру у багатоповерхівці в мікрорайоні Ковалівка обласного центру. Далі – більше. Пособниця злочину Наталія виконала і наступне завдання по придбанню ще однієї гранати Ф-1.

Цю зброю їй передав водій рейсового автобуса, який курсував між одним із міст області та Кропивницьким. Уявляєте, якби сталася ДТП з автобусом і вибухнули запали гранат, скільки б людей постраждали? Тим часом майбутній вбивця, який одержав від замовників додаткову необхідну інформацію про жертву, його транспортний засіб (автомобіль «Нива»), неодноразово виїздив на місце мешкання офіцера і там проводив попереднє обстеження місцевості для виконання злочинного наміру.

Між майбутнім кілером та його замовниками у вечірній та нічний час велись інтенсивні телефонні розмови. Я сказав би, інструктажі по застосуванню вибухівки. Одержував вказівки по встановленню гранат, інструкції, яким чином він непомітно для водія повинен привести в дію вибухівку, та інше.

Зауважу, що кілер, до його честі, попереджав своїх замовників про можливу загибель членів родини, а саме дружини та дітей, які не вписувалися як майбутні жертви в злочинний план.

Проте   злочинців ці дрібниці зовсім не хвилювали:

– Роби свою справу! – так вони закінчували свої настанови.

Але втримати план майбутнього замаху на життя офіцера в таємниці все ж не вдалося. Коли оперативну інформацію про замах на життя правоохоронця досконально перевірили, її доповіли керівнику Головного управління Національної поліції в області. Її очільник полковник Сергій Кондрашенко доручив своєму заступнику і водночас начальнику кримінальної поліції області Андрію Бензару (на знімку) негайно розібратись та здійснити невідкладні оперативно-розшукові заходи і слідчі дії по недопущенню кривавого злочину. З цією метою полковник поліції Бензар разом з керівником управління карного розшуку ГУНП Володимиром Хвостовим виділив групу досвідчених оперативників, в яку увійшли Олександр Демченко, Вадим Козонок, Дмитро Яндович, Юрій Шаповалов, Богдан Євдокименко, Євгеній Левченко та деякі інші офіцери – всі колишні працівники УБОЗ. Які і виконали комплекс першочергових заходів по недопущенню загибелі правоохоронця, а також документуванню протиправних дій зловмисників.

Коли було остаточно встановлено особу кілера, його зв’язки, місце мешкання і аналогічні відомості щодо Наталії Б., його доставили до УКР ГУНП в області, де з ним відбулась розмова щодо його намірів вчинити злочин і, зокрема, нагадали, що визнання провини – сестра покаяння. Після спілкування з поліцейськими останній відмовився від виконання замаху на вбивство офіцера-правоохоронця. Більш того, він добровільно почав сприяти поліції в розслідуванні злочину, дав правдиві свідчення про всі обставини спланованого злочину слідчому СУ ГУНП в області Іллі Фільштейну.

В подальшому оперативники спільно зі слідчим задокументували всі телефонні розмови замовників вбивства співробітника УВП № 14 та факти передачі Наталією Б. гранат виконавцю злочину.

Зазначену роботу здійснили офіцери поліції Яндович, Козонок та Шаповалов. Проте я дещо забіг наперед. Варто зауважити, що коли майбутній кілер отримав від Наталії Б. гранати, він передав замовникам вбивства про готовність у той же день (це було наприкінці травня 2017 р.) виконати вбивство шляхом вибуху гранати в салоні «Ниви».

Але завдяки високому професіоналізму оперативників та деяких інших співробітників злочинний намір втілити у життя не вдалося.

Полковник поліції Бензар ще раз зосередив увагу сищиків на якісному здійсненні спецоперації. У ранковий час було зімітовано вибух в автомобілі «Нива» та загибель офіцера. Водночас організовано викладення світлин вибуху та інформацію про вбивство правоохоронця в Інтернеті на офіційному сайті ГУНП Кропивницького.

Т. доповів Б. та М., що їхнє замовлення виконано. Через декілька годин оперативники задокументували факт отримання виконавцем грошових коштів. Правда, замість обіцяних 100000 доларів йому передали всього… триста гривень. Слід зазначити, що спецоперація була розіграна як по нотах, а злодії з радістю проковтнули наживку.

Після цього в квартирі Наталії Б. провели обшук, в ході якого вилучили патрони від автомата Калашникова, наркотики та мобільний телефон, за допомогою якого вона підтримувала зв’язок з чоловіком. Водночас проведено обшук в камері УВП № 14, де відбували покарання спільники.

Коли Фільштейн, Яндович, Козонок з’явилися в камері, було чути, як муха пролітає, а до цього замовники раділи, веселились, а як тільки побачили гостей – оніміли.

Під час обшуку було вилучено два мобільних телефони, з яких вони замовляли та керували вбивством людини.

На сьогодні Наталія Б. знаходиться в УВП № 14, Б. та М. – в аналогічній установі Кривого Рогу з метою недопущення між ними контактів.

Всім спільникам пред’явлено підозру у вчиненні ними особливо тяжкого злочину, передбаченого ст. 348 Кримінального кодексу України, тобто посягання на життя співробітника правоохоронних органів, санкція за яке передбачена від 17 років ув’язнення до довічного позбавлення волі.

На даний час здійснюються всі необхідні оперативно-розшукові заходи та слідчі дії щодо організованої злочинної групи та направлення цієї справи з обвинувальним актом до суду.

Про «вибух» спільники дізналися по мобільному телефону, який мав доступ до мережі Інтернет. Вони зайшли на офіційний сайт Національної поліції області, де дійсно побачили фотознімки вибуху автомобіля з жертвою. Треба було бачити, як спільники бігали по камері, раділи скоєному злочину.  Проте, за влучним висловом користувачів блатної «фєні», «недолго музыка играла, недовго фраер танцевал»…

Ось вам і мобільні телефони за ґратами. З одного боку,  ознака цивілізації, з іншого – знаряддя злочину.

Успішною ця спецоперація стала не останнім чином завдяки її керівнику 38-річному полковнику поліції Андрію Бензару, який раніше працював у карному розшуку, а потім очолював райвідділи внутрішніх справ в області, останній – Знам’янський МР ВВС. До речі, у затриманні учасників перестрілки біля райсуду Кропивницького в цьому році він брав активну участь.

Веніамін ЯНІШЕВСЬКИЙ

Напишіть відгук