«ТАК, СКІФИ МИ, ТАК, АЗІАТИ МИ…»

Місяць тому після повідомлення начальника управління культури Знам’янського міськвиконкому Світлани Бабаєвої про знайдене в районі Знам’янки поховання нібито з людськими рештками, керамікою і дорогоцінним металом на місце одразу виїхали спеціалісти охоронної археологічної служби України Микола Тупчієнко і Валентин Собчук.

Вони встановили факт руйнування скіфського поселення під час будівництва об’їзної дороги. Погодження на цю дорогу було отримано від відділу охорони культурної спадщини департаменту культури ще 2013 року. Але справа в тому, що тоді тогочасна влада президента Януковича провела поправки до Земельного кодексу, згідно з якими заборонила археологам брати участь у погодженні проектів, а відповідно у проведенні археологічної експертизи. Тому погодження проектів відбувається лише на пам’ятки археології, а саме ті, що мають паспорти, що чітко виявлені і включені у реєстр. Проте специфіка пам’яток археології полягає в тому, що вони містяться в землі. І абсолютна більшість їх на території України невідома. Вони можуть виявлятися в процесі дослідницької роботи і просто випадково. Виходячи з цього в усіх країнах світу перед початком будь-яких будівельних робіт передбачається проведення археологічної експертизи певних територій. Це, наприклад, практикують наші сусіди поляки. У них археологія має національний пріоритет, тобто це наука національного значення. Тому там жодні подібні процеси не відбуваються без участі археологів. Так само в Ізраїлі.

Говорячи про погодження на прокладання дороги, слід згадати, що в ньому був пункт, де зазначалося, що у випадку виявлення об’єктів або матеріалів археології необхідно в обов’язковому порядку повідомити орган охорони пам’яток. Чого, на жаль, не було зроблено!

В чому причина, здогадатися не важко. Не помітити ці речі неможливо. Адже траншея, яка розрізає пагорб, на якому було розташоване давнє поселення, має 40 метрів завширшки і 60 метрів завдовжки. На цій ділянці було кілька землянок, напівземлянок, господарчих ям, які чітко вирізнялися на фоні жовтої глини темним заповненням і структурою. Тому постає питання: працівники не повідомили про це свідомо чи за розпорядженням свого керівника? В результаті, оскільки місцеве населення попорпалося у цих залишках зруйнованих споруд, було прийнято рішення провести охоронні розкопки для того, щоб врятувати ту частину, яка залишилася.

В процесі роботи Микола Тупчієнко і Валентин Собчук з’ясували, що це поселення було відкрите ще у 1980-ті роки місцевим краєзнавцем В’ячеславом Шкодою. Виявлене воно завдяки тому, що значна частина цього поселення була віддана під місцевий цвинтар. Краєзнавець, ходячи між могил, бачив на поверхні видобуті з глибини уламки кераміки, керамічні скульптурки і таке інше, що можна назвати витворами примітивного мистецтва. Площа цього поселення, за підрахунками В.Шкоди, складала приблизно п’ять гектарів. Проте тоді він не враховував ту територію, що продовжувалася в лісі. Це сама та територія, яку нині виявили фахівці охоронної археологічної служби. Отже, загальна площа давнього поселення становила сім – вісім гектарів. Що свідчить про доволі велике поселення, яке включало в себе кілька десятків житлових комплексів скіфів.

Після охоронних розкопок спеціалісти зафіксували одну напівземлянку і сім господарчих ям. При цьому під час прокладання дороги було зруйновано дві напівземлянки або землянки, а загалом на цій площі їх було чотири чи п’ять, бо навколо кожної землянки, як правило, було від двох до чотирьох господарчих ям.

Ці розкопки цікаві в тому плані, що, по-перше, на території нашої області це перші розкопки саме скіфського поселення, якщо не враховувати Пастирське городище, яке до 1949 року входило до складу Кіровоградської області. По-друге, тут проживало населення, яке вперше згадується Геродотом як скіфи-землероби. Працівник Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук Світлана Бессонова, аналізуючи ті матеріали, які передав їй В’ячеслав Шкода, не могла чітко сказати, якого періоду це поселення, бо ті фрагменти були незначні. Але вже сьогодні завдяки матеріалам, знайденим М.Тупчієнком та В.Собчуком, можна сказати, що воно датується кінцем VI – серединою V століття до н. е.

«Справа в тому, що господарчі ями використовувалися для збереження зерна, – розповідає кандидат історичних наук Микола Тупчієнко, – потім з огляду на час вони частково обвалювалися і їх починали використовувати як смітники, викидаючи туди з помешкань усілякий непотріб, а саме: попіл, кістки тварин, розбиту кераміку. В результаті ми знайшли ліпний посуд, елементи грецьких амфор, кістки тварин тощо. Порівняно із ліпною керамікою грецьких амфор тут було до десятка фрагментів. Це говорить про те, що “імпорт” був незначним, або ж про те, що ці амфори дуже цінувалися і використовувалися переважно у поховальних обрядах. В одному місці ми знайшли сліди існування поворотного гончарного круга, який переставлявся руками в процесі виготовлення посуду. Крім того, на двох денцях були відбитки тканини. Це дуже проста тканина, що нагадує нашу мішковину. Очевидно, вона ткалася з конопляних ниток. Знайдено уламки різного типу посуду – миски, високі горщики різної орнаментації.

Дивлячись на ці речі, ми можемо сформувати своє уявлення про естетику скіфів, про їхнє відчуття красивого. І воно досить примітивне. Нині поширено версії, що знамениту пектораль зробили скіфи. Ні, для того, щоб зробити такий шедевр, з такою значною проробкою реалістичних деталей тваринного і рослинного світу, мали минути сотні років формування відповідної естетики. Тут цього не було, тут був примітивний символізм.

Про тварин. Ми знайшли і голови, і тазові кістки, і ноги тварин. То були корови, коні, вівці, свиня і собака. Причому на нижній щелепі собаки були сліди зрубу сокирою. Це означає, що голову якимось чином намагалися обробити, щоб потім її використати. Зуби таких тварин, як корови і коні, побували у вогні. Тобто голови тварин не викидалися. Очевидно, скіфи у той час вдосталь м’яса не їли. І коли вбивали тварину, а це переважно була жертовна тварина, її тільки потім використовували для їжі. Кістки розколювалися з метою добути кістковий мозок, тому що вдосталь білкової їжі вони не мали. Отже, це свідчить про те, що скіфи намагалися утилізувати практично все.

Сама ж напівземлянка заглиблювалася у землю на півметра, але вгору була за зростом людини. Стіни були каркасні з плетеної основи, що трималася на стовпах, обмазаної глиною. Це по суті наші хати-мазанки, тільки трохи заглиблені в землю. І так само, як і в нас, в одному з кутків стояла піч. Тільки знову ж таки піч була каркасна, з товстої лози, обмазаної глиною. Вона топилася по-чорному. В хаті були спеціальні отвори-димоходи. Ще один важливий висновок: була тривала культура існування в такому житлі. По-перше, купольна піч. У цей час у багатьох європейських народів ще практикували відкриті вогнища. Тут ми бачимо піч по типу тандира. Спід вимащували товстим шаром глини і вкладали туди невеликі камені, що утримували тепло. Водночас саме заглиблення вказує на те, що скіфи не уміли будувати прямі кути. Усі кути перетину двох стін мають приблизно 95 – 100 градусів. Тобто теоремою Піфагора вони на той час не володіли. Усі будинки були кривобокими. Це теж дещо говорить про їх естетику і про сприйняття архітектури в цілому. Однак вони дотримувалися певної гігієни свого існування – вони не просто підмітали підлогу у своїх будівлях, а ретельно усе прибирали. У подібних поселеннях Знам’янського району цього періоду знайдено так звані зольники. Це сакральні місця, куди звозили попіл з жител великої родини чи роду. Там можна знайти і ритуальні речі, і скульптурні фігурки, і мініатюрний посуд з жертовників тощо.

Що там могло бути, якби при перших археологічних ознаках нас викликали для дослідження? Могли бути статуетки тварин, що використовувалися у ритуальних цілях, міг бути і жертовник, подібний був розкопаний на Пастирському городищі. Усі ці речі дали б можливість цілісніше уявити світ скіфів V століття, сучасників Геродота, їхню взаємодію з іншими світами – греками та скіфами-кочівниками та відслідкувати мікроелементи нашої культури».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Напишіть відгук