ЩО ТАКЕ СОНЯЧНІ ПЛЯМИ

Минулого разу ми писали про історію відкриття сонячних плям Галілео Галілеєм. Також зазначили, що Галілей першим здогадався, що плями на Сонці – не атмосферне явище, хмари або щось на зразок комети чи не відкритої планети. При вдосконаленні астрономічних інструментів здогадка Галілео справдилася, людство побачило не лише плями на Сонці.

 Тож відтоді почалося вивчення їх складної структури. Приклад зображення плями можна побачити на малюнку 1, де видно групу плям, яку зафіксували астрономи НАСА 19.08.2017.

Як бачимо, плями не лише мають складну структуру, але й групуються, поодинокі плями малого розміру зустрічаються рідше. Групи плям можуть бути як малими – від 2 до 5, так і великими. Така велика група й показана на фотографії. Ці закономірності було виявлено ще в XIX сторіччі до появи фотографічних фіксацій спостережень, за допомогою ручного замальовування.

Більш уважні читачі помітили, що плями неоднорідно темні. Досить темний центр оточений у менш темний ореол, а сама пляма має більш яскравий контур, яскравіший за іншу поверхню Сонця. Якщо ж взяти телескоп з ще кращим збільшенням, то на плямі можна побачити й тонку структуру темних волокон (мал. 2). Звідки ж береться темний колір плям на Сонці? Кожен, хто має магніт, може провести простий дослід. Покласти на стіл легкі предмети з немагнітного металу, міді або алюмінію. Після цього піднести до цих предметів магніт з різною швидкістю. І ви переконаєтесь, що при швидкому русі магніт діє на струмопровідні предмети.

Магнітне поле збирає колосальну кількість енергії, яку при розривах магнітних полів може миттєво вивільнити у вигляді сонячних спалахів. Спалахи, в свою чергу, викидають у космічний простір мільярди тонн сонячної речовини. Саме такі викиди й спричиняють на Землі полярні сяйва та геомагнітні бурі.

У 1852 році Р.Вольф відкрив періодичність сонячної активності в 11,11 роки, саме тому астрономи, визнавши важливість цього відкриття, інтенсивності вимірювання сонячної активності надали його ім’я. Цю періодичність можна наочно побачити, якщо взяти графік середньорічних чисел Вольфа, такий як показано на мал. 3. Р.Вольф побудував графік показника сонячної активності і побачив наявні максимуми, які отримали порядкові номери з моменту систематичних спостережень за Сонцем. За цією нумерацією максимум першого сонячного циклу відбувся в 1749 році, а зараз ми спостерігаємо завершення 24-го сонячного циклу.

Ви можете помітити, що цикли сонячної активності можуть бути різної тривалості та висоти. Відповідно, в роки високої сонячної активності з великою кількістю плям відбувається й більше потужних спалахів, полярних сяйв та геомагнітних бур. Все це впливає на погоду, самопочуття людей, надійність роботи електронних приладів та енергопостачання. Зрозуміло, для оцінювання ризиків виходу з ладу техніки та нестійкої поведінки людських мас потрібно знати про можливість сонячних викидів і вміти прогнозувати сонячну активність. Тому багато наукових праць присвячено виявленню закономірностей у змінах сонячної активності.

Мабуть, ми всі з задоволенням читали «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта (1667 – 1745), які вийшли в 1726 р. Там, зокрема, він описує Лапутянську академію наук, в якій досліджується «вплив сонячних плям на розподіл ресурсів домогосподарств». Ця сатира була пророчою. В кінці ХІХ ст. В.С.Джевонс (1833–1882), англійський логік, економіст, статистик, побачив циклічність економічних криз, синхронну сонячній активності. До нього астроном В.Гершель помітив синхронізм змін сонячної активності та цін на пшеницю…

Науковий термін Sunspots (англ.) – веснянки (укр.) – веснушки (рос.) був у перших перекладах з англійської. Синонім – ластовиння. Зараз переклад став більш чітким: сонячні плями, але не таким романтичним.

Залмен ФІЛЄР, Олександр ДРЄЄВ

Напишіть відгук