НА СПОМИН ПРО ВИЗНАЧНОГО ЗЕМЛЯКА

0
2201
views
З приватної фотоколекції Олега Бабенка

У липні ми відзначили 90-річчя від дня народження нашого земляка – Миколи Кузьмовича Смоленчука. Ювілей є чудовою нагодою переглянути деякі сторінки творчості цієї визначної особистості.

Передусім Миколу Смоленчука ми згадуємо як вдумливого письменника-дослідника, яким він виявився в жанрі історико-художньої прози.

Завдяки ґрунтовним знанням та справжній письменницькій майстерності Миколі Кузьмовичу вдалося створити високохудожнє полотно історії нашого народу від найдавніших часів і до сучасної йому доби. Передусім говоримо про історичну повість «Степівчани» (1963р.), що, за відгуками Анатолія Хорунжого (відомого українського письменника-прозаїка, тоді – директора Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України), мусить бути в кожній шкільній бібліотеці. Жанр історико-художньої прози у доробку письменника також представлений повістями «Степи полинові» (1961р.), «Родня» (1968р.), романами «Ой літав орел» (1969р.), «Білі бланкети» (1985р.) тощо. Жахлива картина доби, пережите самим письменником постає перед нами у незавершеній, на жаль, трилогії, започаткованій романом «Сиве покоління» (1965р.).

Ґрунтовними є Смоленчукові напрацювання в галузі місцевого краєзнавства, які не тільки знайшли відображення в наукових розвідках (майже сотня наукових, науково-популярних статей, нариси «Хутір Надія» (1967р.), «Кіровоград» (1967р.), монографія «Марко Кропивницький та його рідний край» (1971р.), але й набули творчої трансформації у кількох художньо-біографічних книгах, зокрема повісті «Степи полинові», романі «Ой, літав орел». Окрім високої художньої цінності, для них характерна висока інформативність: вони висвітлюють невідомі раніше сторінки з життя Марка Кропивницького, що стосуються його дитинства та юності, що, у свою чергу, дає можливість прослідкувати витоки формування його особистості, дослідити джерела витворення та кристалізації творчого духу митця; містять відомості про становлення та розвиток театру корифеїв.

Микола Смоленчук присвятив надзвичайно багато часу і зусиль популяризації постаті Марка Кропивницького та його творчості саме тому, що знайшов у них те «джерело сили», передусім для себе, та захотів відкрити їх якомога ширшому колу людей: завдяки його громадській ініціативі та наполегливості також було відкрито меморіальні музеї М.Кропивницького у Бобринці та Кіровограді.

Беззаперечно, біографічний жанр, обраний Миколою Смоленчуком для осмислення життєвого та творчого шляху Марка Лукича Кропивницького, є найбільш вдалим вибором з можливих варіантів, оскільки, як зазначає М.Зарицький, «біографії несуть величезний заряд сили, оскільки на прикладі конкретного життя показують шлях, по якому повинна йти людина, чому і як треба служити, в ім’я чого, яких цілей жити й боротися».

Окремої уваги заслуговує незавершена автобіографічна трилогія Миколи Смоленчука «Сиве покоління», оскільки сам Микола Кузьмович надавав їй особливого значення: «…кожен письменник прагне у творчості відтворити свій час. Бути сином своєї доби для мене – написати «Сиве покоління».

Головний герой твору – Віктор Коваленко так само, як і Микола Смоленчук, ще підлітком потрапляє у дійсність Другої світової війни, несе в собі переконання, яких прагнув, дотримувався у воєнний час сам Микола Кузьмович, хоча, звісно ж, не варто ототожнювати літературного героя та автора роману повністю.

Назва роману промовляє сама за себе – передає суть жаху, якого зазнали жертви війни. «Сиве покоління» – це ціла генерація знедолених юнаків та дівчат, яким не довелося спокійно прожити свій вік і тихо зістаритися; це уособлення мільйонів і мільйонів молодих людей, які змушені були зазнати такого фізичного та духовного болю й напруги, що не могли не трансформувати їхньої зовнішності: навіть ті, кому вдалося уникнути відвертих каліцтв, «збагатилися» передчасними зморшками та сивиною, а їхнім єдиним щастям (з чим можна й посперечатися, бо пам’ять про пережите – теж добрий кат) стало те, що вони вижили.

Людяність, людські зв’язки й стосунки, які швидко, поки живі, прагнули налагоджувати герої і які так нещадно розривалися поневолювачами (когось вбивали, когось – транспортували, якщо треба для зручності, в інші табори), стали ниточками життя, що підтримували над безоднею мороку чужини знесилених жертв війни.

Врешті війна закінчується. Та до щасливих сторінок ще далеко… Відправлений після всіх поневірянь не додому, а до радянського фільтраційного табору, герой опиняється в ненабагато кращих умовах. Зраджений своїми «визволителями та захисниками», він починає усвідомлювати, що жодна тоталітарна система не може бути ласкавою до «гвинтика»: з-під фашистського гніту хлопець потрапляє під гніт радянський. Ось та жахлива дійсність, з якої йому не втекти.

На жаль, передчасний відхід від життя не дозволив Миколі Смоленчуку завершити трилогію.

За життя Микола Кузьмович через переслідування компартійною владою і вимушене у зв’язку з цим «мовчання» протягом півтора десятиліття не отримав визнання як письменник у повній мірі. Та справедливість у підсумку завжди бере своє. Нині інтерес до Смоленчукової творчості набуває нової сили: у 2002-му та 2006 році «Центрально-Українське видавництво» друкує збірник фольклорних записів Миколи Смоленчука «Із степів полинових», у 2015 році видавництвом «Імекс-ЛТД» здійснено перевидання його роману «Білі бланкети», 2016-му – «Центрально-Українським видавництвом» випущено збірник «Скарби Золотого поля: вибрані краєзнавчі розвідки, есеї та статті», де вміщено й розвідку про Марка Кропивницького.

У травні 2017 р. видавництвом «Імекс-ЛТД» презентовано дилогію – історичні романи «Білі бланкети» (вперше побачив світ у 1985 році) й «Смутна доба», що так і не був опублікований за життя письменника; у червні цього ж року – роман «Степи полинові».

Сподіваємося, що і решта творів, які сам Микола Смоленчук не побачив опублікованими (повість «При битій дорозі», роман «Сиве покоління» з раніше неопублікованою четвертою книгою тощо), таки побачать світ і знайдуть свого читача.

Богдана БАБЕНКО, аспірантка кафедри української літератури Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here