ВЕТЕРАНУ ПОТРІБНА ДОПОМОГА

Нещодавно йому виповнився 81 рік. Народився Олександр Іванович Перехрест у Кіровограді. Батько працював інженером на заводі «Червона зірка». Сім’я складалася з чотирьох осіб. Жили в одній кімнаті п’ятиповерхового будинку, що стояв на розі вулиць К.Маркса і Шевченка. Фашисти розбомбили його приблизно на початку серпня 1941 року.

Після восьмирічки Олександр закінчив Капітанівське ремісниче училище, опанував професію токаря і отримав направлення в Одесу на цукрозавод. Звідти був призваний до лав РА. Служив у Брянську в авіаційному корпусі диспетчером, який мав складати і узгоджувати графік польотів військових літаків. У певний період йому запропонували піти на навчання у школу КДБ, але у солдата вистачило сміливості відмовитися. Тому й демобілізувався у званні рядового, хоча служив на посаді старшини.

Повернувшись до Одеси, працював на різних роботах. Та в один прекрасний момент хлопця покликало море. У 1961 – 1962 роках навчався в Одеській морехідній школі у групі мотористів і слюсарів І класу. Наступного року почав ходити на торговельних і вантажних судах. Побував в Японії, Франції, Нідерландах, Бразилії, на Кубі. У цей період обзавівся сім’єю, народився син, потім донька. Тому 1968 року Олександр Перехрест повертається до Кіровограда, де мешкала сім’я.

Кваліфіковані токарі завжди були затребувані й цінувалися на будь-якому підприємстві. І де б далі не працював Олександр Іванович, а це вагоремонтний завод, автобаза зв’язку, РСУ №2, усюди цінувалися його золоті руки, які долучилися навіть до спорудження пам’ятника скорботної Батьківщини-матері у Фортечних валах.

1995 року він вийшов на пенсію. Однак ніколи не сидів без роботи, то допомагав сусідам і знайомим, то сторожував поля у Бобринецькому районі. Проте жив скромно і статку ніякого не заробив. А після того, як донька обманом позбавила його квартири, взагалі потрапив у велику скруту. І якби не помітив його колишній начальник, так і ходив би з мішком, збираючи по місту пластикові пляшки. Тепер вже кілька місяців Олександр Іванович знову займається улюбленою справою – ремонтує сільськогосподарську техніку. В його розпорядженні три токарних, два фрезерних і кілька свердлувальних верстатів. І немає більшого задоволення для майстра, коли вони працюють справно і метал наче співає в його руках.

Одна біда: зір почав падати. Щоб це виправити, необхідно зробити дві операції, вартість яких сягає десяти тисяч гривень. Можливо, знайдеться благодійник, який допоможе ветерану, а той готовий віддячити своєю працею.

Руслан ТРИПІЛЬСЬКИЙ

Напишіть відгук