АМВРОСІЙ ЖДАХА. ХУДОЖНИК. КАВАЛЕРИСТ. ПЕДАГОГ

У процесі становлення української нації вагоме місце посідає діяльність митців нашого краю. Тісно пов’язаний з Єлисаветградом був самобутній митець – художник і гравер Амвросій Ждаха.

Його творчий доробок складається з книжкової графіки – ілюстрацій до багатьох творів, переважно українських письменників: П.Куліша «Чорна рада» (1901), М.Комарова «Оповідання про Антона Головатого» (1901), «Слово о полку Ігоревім» (1904), етнографічного збірника «Українське весілля» (1905), Г.Квітки-Основ’яненка «Добре роби, добре й буде» (1906), повісті Ф.Равіти-Гавронського «При битій дорозі» (1912) та Є.Гребінки «Чайковський» (1914).

Амвросій Ждаха – автор 40 узорів українських писанок; великої кількості ескізів – проектів меблів, інтер’єрів світлиць, кухонь, кімнат, ескізів обкладинок та заставок журналів, видавничих знаків та екслібрисів, близько п’ятисот малюнків сюжетів, типажів, буквиць, узорчатих заставок і кінцівок до українського «Євангелія», а також великої кількості ілюстрацій до «Кобзаря» Т.Шевченка та серії ілюстрацій до українських народних пісень.

За радянської влади від 1920-х років та до часів «хрущовської відлиги» про митця не згадувалося ані в пресі, ані у спеціальній літературі, адже його творчість була надто патріотичною, українською. У середині 1970-х рр. художник В.Касіян писав: «Художня спадщина Амвросія Ждахи, що має, безперечно, прогресивне значення, повинна посісти чільне місце в історії української дореволюційної графіки. Добру послугу зробило б нашій громадськості видавництво малюнків Амвросія Ждахи. За свідченням мистецтвознавця Івана Козирода, члена Національної спілки художників України, «крига мовчання» навкруг творчості художника скресла на початку 1960-х рр. Так, у журналі «Вітчизна» № 11 за 1965 р. вийшла стаття Г. Зленка «Графічна пісня Амвросія Ждахи». Також журнал «Україна» у № 28 за 1988 р. друкує статтю М.Забоченя «Ой, да не знав козак…» про творчий шлях Ждахи і вміщує у кольоровій вкладці 10 репродукцій з його листівок. Журнал «Образотворче мистецтво» № 2 за 1996 р. публікує інформаційно-мистецтвознавчу статтю І.Козирода «Неопубліковані ілюстрації» до «Кобзаря» А. Ждахи».

У 1995 р. відкрилися перші дві виставки з робіт, що збереглися в приватних колекціях в Одесі: одна в приміщенні Одеської міської ради; інша – в Музеї ім. Т.Шевченка в Києві. Наступного року Одеський історико-краєзнавчий музей видав окремим комплектом 23 поштові листівки А.Ждахи, які зберігаються в цьому музеї та в приватній колекції Тараса Максим’юка. Т.Максим’юк – заслужений діяч культури України – впорядкував тексти українських народних пісень до комплекту листівок.

Доречно нагадати основні етапи життєвого і творчого шляху митця. Народився Амвросій Ждаха 6 грудня (за н. ст. 20 грудня) 1855 р. в місті Ізмаїлі. При народженні отримав прізвище Смаглій по матері – Уляні Смаглій. Батько його – Андрій Ждаха, походив з українських козаків – запорожців, мати з села Лелеківка, що на Київщині. Згодом родина переїхала до Очакова, позаяк Ізмаїл увійшов до складу Туреччини. Малювати Амвросій почав із 6 років. Сім’я була культурною, мистецтво шанувалося в усіх його проявах. Батько добре грав на бандурі і часто акомпанував матері, яка мала гарний голос. Квартира Ждахів нагадувала музей, де були зібрані предмети декоративно-ужиткового мистецтва та живопис. Ще навчаючись у повітовому училищі, Амвросій відвідував недільні рисувальні класи Одеського товариства красних мистецтв. Після закінчення училища працював креслярем у залізничних майстернях Одеси, але батьки вирішили, що він має стати військовим, і Амвросій у 1872 році вступив до Єлисаветградського кавалерійського училища. Він дуже любив коней, зробив десятки малюнків на цю тему, використовуючи їх пізніше для своїх картин. Через деякий час він залишає училище і знову працює в Одеських залізничних майстернях. У 1872-1873 рр. бере приватні уроки у відомого художника Віктора Ковальова, товариша Т.Шевченка по Петербурзькій академії мистецтв, який допомагав Шевченку у виданні альбому «Живописна Україна».

У 1877 році А. Ждаха вступає на службу до Одеського відділення Херсонського земського банку креслярем. Часті службові відрядження по селах губернії давали змогу ознайомитися з народним побутом, зацікавили фольклором. На той час в Одесі розпочало активну діяльність товариство з поширення й розвитку національної культури «Громада», створене педагогами Л.Смолянським, О.Андрієвським та композитором П.Ніщинським. У 1883-1885 рр. в Одесі гастролювала перша українська професійна трупа, яку очолювали М.Кропивницький та М.Старицький. На замовлення М.Кропивницького А.Ждаха виконав ескізи українських національних костюмів та народного історичного одягу (зокрема до п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля»). На прохання П.Ніщинського, якого вразили театральні костюми Ждахи, художник оформив для видання пісню в його обробці «Дівчинонько, голубонько, чого ж ти сумуєш?».

Значний вплив на формування А.Ждахи саме як українського художника мали «Братерство тарасівців» та український театр. Ждаха був у дружніх і творчих стосунках з членами братства П.Ніщинським,  Є.Чикаленком, В.Боровиком та акторами українського театру, яких знав ще з часів навчання в Єлисаветграді, наприклад, з Іваном Карпенком-Карим. Саме в нашому місті Ждаха познайомився з Марком Кропивницьким, відвідував театральні вистави, а в деяких сам брав участь. Тоді любов до живопису та театру перемогла тяжіння до військової справи.

З 1893 р. його все більше приваблює історично-етнографічна тема. За порадою М.Лисенка, з яким він теж був добре знайомий, Ждаха розпочинає цикл ілюстрацій до українських народних пісень, що можна вважати ще одним новим напрямком його творчості. Лисенко назвав цю працю «титанічною», бо вона вимагала ґрунтовних знань з історії, культури, фольклору, заглиблення у зміст пісень.

На довгому життєвому шляху А.Ждаха плідно працював у різних напрямках. Основними він вважав роботу над листівками та ілюстраціями творів Т. Шевченка, яку розпочав у 1896 році і не полишав аж до смерті. Але про ці ілюстрації треба говорити окремо.

Під час української революції 1917-1921 рр. А. Ждаха бере участь як гравер у конкурсі проектів-ескізів національних паперових грошей та грошових знаків, так званих розмінних марок.

З 1924-го до своєї смерті в 1927 році Амвросій Ждаха викладав курс лекцій з українського декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському політехнікумі (пізніше інституті) мистецтва, а також креслення та графіку. Помер Ждаха 8 вересня 1927 року. Його творча спадщина – вагомий внесок в українське національне мистецтво.

Колекція з 21 листівки – ілюстрації до народних пісень А. Ждахи — належить до перлин зібрання Кіровоградського музею музичної культури ім. Кароля Шимановського. Вона надійшла у 2014 році від відомого збирача-філокартиста Ю.Тютюшкіна. Колекціонеру вдалося зібрати дві «повні» філокартичні серії, про які мріє будь-який колекціонер чи музей.

Перша серія листівок вийшла у 1911 р., майже через двадцять років після створеної ним першої ілюстрації. Це всього десять листівок. Вона була видана друком найвищого рівня в Німеччині (Лейпциг) та Австро-Угорщині (Прага). До неї увійшло десять пісень: «Ой не світи, місяченьку, не світи нікому»; «Гей, не дивуйте, добрії люди»; «За Сибіром сонце сходить»; «Засвистали козаченьки в похід з полуночі»; «Ой, запив козак, запив» (в обробці М. Лисенка); «Ой не знав козак, не знав Супрун» (в обробці П. Ніщинського); «У діброві чорна галка»; «Ой у полі,  та й у Баришполі»; «Ой не гаразд козаченьки, не гаразд вчинили…»; «Стогне вітер вільний в полі…».

Друга серія вийшла у 1913 році. До неї увійшло 11 ілюстрацій, а саме: «Чорнобривець»; «Стоїть явір над водою»; «Ой, біда, біда чайці-небозі»; «Бондарівна»; «Три сестриці»; «Пасітеся, сірі воли»; «Ой на горі та й женці жнуть»; «Ой ти, дівчино, моя ти зоре»; «Добрий вечір, зелена діброво»; «Ой у полі могила»; «При битій дорозі» (ілюстрація не до пісні, а до однойменної повісті Ф. Равіти-Гавронського).

Обидві серії листівок були миттєво розпродані. Справа в тому, що київське видавництво «Час», з яким співпрацював А.Ждаха, провело громадсько-патріотичну акцію: за рахунок продажу листівок збирали гроші на пам’ятник Т.Шевченку. На всіх листівках є текст: «Жертвуйте на пам’ятник Т.Шевченку у Києві».

Крім зазначеного видавництва, А.Ждаха плідно співпрацював з київськими видавництвами «Київ» (1911-1912), «Дніпро» (1912, Київ), «Народний стяг» (1914), а також «Матезіс» (1904, Одеса) та журналом «Художественная промышленность и искусство» (Санкт-Петербург).

У 1914 р. були підготовлені до випуску третя і четверта серії листівок – ілюстрацій до пісень «Ой під вишнею, під черешнею», «Ой, ішли наші запорожці славні», «Розвивайся ти, дубочку», «Ой п’є Байда», «Максим козак Залізняк», «Ішов милий у дорогу», «Пусти мене, мати, погуляти». Але видати друком їх не вдалося – почалася Перша світова війна. Оригінали, передані за кордон, безслідно зникли. Можливо, вони зберігаються в приватних колекціях, якщо не загинули у полум’ї війни. Тим цінніші ті малочисленні серії, що залишилися в Україні (як зазначалося вище, в 1920-х рр. частину своєї творчої спадщини А.Ждаха передав до Одеського історичного музею, інша частина зберігається в архіві науково-технічної бібліотеки Держбуду). Переважну більшість пісень для ілюстрацій було взято художником зі «Збірки українських пісень», укладених М.Лисенком. Дві пісні – з обробок П.Ніщинського.

Ці ілюстрації – довершений зразок інтерпретації змісту пісень засобами образотворчого мистецтва. Малюнки А. Ждахи мають сюжетний характер. Художник використовує всі засоби для того, щоб підкреслити українські національні прикмети – традиційний одяг, орнамент, флору і фауну. На кожній з ілюстрацій у найменш помітних місцях автор залишив свій автограф «Амвросій Ждаха, 1893». Ще одна особливість листівок – це розміщені на звороті логотипи видавництва «Час». Зазначені логотипи теж розроблені художником. Їх два: один – піщані терези з крильцями, обвиті гілкою дуба, і поруч книга. Другий: Георгій Змієборець. Також на звороті листівок українською та німецькою мовами зазначено автора ілюстрацій: «Артист-маляр Амвросій Ждаха».

За сто років своєї «біографії» листівки побували в руках десятків людей. На кількох є адреса та дата відправлення: «Петроград, 1915 р. 12.5». На деяких стоять екслібриси власника. Серед них: «Герб Каглянів», який являє собою щит, розділений на чотири поля, з фігурами; штапм «Забочень М. С.»: скоріше за все, це той самий Михайло Забочень, який довго володів однією з колекцій листівок, а пізніше – надрукував низку мистецтвознавчих статей про А. Ждаху; розміщені у квадраті карта України і прізвище «Мог…люк». Можливо, власником листівок був відомий в Україні колекціонер, поет і лікар, що живе в Кропивницькому, Володимир Могилюк. Літера «и» або спеціально витравлена, щоб зберегти інкогніто, або стерлася; екслібрис «Колекція Тютюшкіна Ю. В.».

Тож маємо пишатися тим, що у нашому місті певний час жив і творив талановитий художник, який своєю творчістю долучився до шляхетної справи – створення першого в світі пам’ятника українському генію Т. Г. Шевченку.

Олена КЛАССОВА

Напишіть відгук