ПРОВІНЦІЙНІ ВНЗ: СТРАТЕГІЯ ВИЖИВАННЯ

0
1527
views

Закінчилася вступна кампанія 2017 у ВНЗ. Проводилася вона за тією ж схемою, що і в 2016 році: «Кошти ходять за студентом».

Про те, як за такої системи «виживати» провінційним вищим навчальним закладам, міркує професор кафедри менеджменту та безпеки інформаційних систем Вінницького національного технічного університету Анатолій Шиян.

Сьогодні можна зробити головний висновок «вступу – 2017»: стрімко збільшилася різниця у кількості отриманих місць «державного замовлення» між «провідними» та «провінційними» ВНЗ. І ця різниця наступними роками буде тільки збільшуватися: із 2018 року вступ буде здійснюватися не тільки за «державним», але й за «регіональним» замовленням. Іншими словами, кількість місць державного замовлення в Україні буде суттєво зменшена.

Щоб отримати місця регіонального замовлення, провінційному ВНЗ потрібно буде дуже постаратися. Наприклад, необхідно буде підготувати нову форму контракту між ВНЗ, абітурієнтом, облрадою (облдержадміністрацією?) та роботодавцем. І навіть якщо роботодавця «викинуть» із переліку суб’єктів контракту, то все одно в абітурієнтів будуть проблеми із його підписанням, а в обласної – із гарантіями виконання цього контракту (забезпечення робочим місцем через 4-5 років, забезпеченням житлом чи його орендою тощо).

Таким чином, державне замовлення буде зосереджено переважно у «провідних» ВНЗ, які розташовані у великих містах. Саме до них будуть подавати документи із першим пріоритетом абітурієнти, які мають найвищі бали. Наприклад, у 2017 році понад 20% усіх державних місць було зосереджено у Києві.

Другою особливістю є те, що в Україні незабаром по факту буде сформована система із ВНЗ двох типів.

ВНЗ першого типу успішно пройдуть акредитацію Європейськими акредитаційними структурами або ж будуть видавати одночасно дипломи університетів України та країн ЄС. Ці українські ВНЗ повинні будуть задовольняти вимоги ЄС, однією із яких є науковий рівень викладачів. Цим вимогам зможуть задовольнити лише дуже невелика частка ВНЗ України. Наприклад, на статистичному матеріалі показано, що науковий рівень підготовки випускників вищої школи України в середньому є значно нижчий навіть за більшу частину країн, що розвиваються.

Також  проаналізовано рівень цитування ВНЗ України. Цей вклад сьогодні може досить легко бути кількісно оцінено через цитування публікацій викладачів ВНЗ. Для цього можуть бути використані бази даних Web of Science та Scopus, де існують інструменти обліку цитувань.

Надалі буде використано результати бази даних Scopus, для яких опубліковано відповідні науковометричні показники

В табл. 1 подано кількість ВНЗ, які мають хоча б одну публікацію в науковому журналі, який входить до бази даних Scopus.

Таблиця 1. Кількість ВНЗ, які включені до бази даних Scopus.

Рік 2014 2016 2017
Кількість 120 128 136

З кожним роком кількість таких ВНЗ збільшується. Однак слід зазначити, що в Україні існує 269 ВНЗ, які входять в Консолідований рейтинг ВНЗ України 2016 року. Таким чином, навіть на початок 2017 року, 49% ВНЗ України не мали жодного викладача, який мав би наукові результати світового рівня. Таким чином, ці ВНЗ не мають жодного шансу створити дослідження та розробки, які були б конкурентоспроможними у порівнянні із закордонними.

Цікаво, що навіть на 2017 рік, лише 11% ВНЗ України мають понад 1 тисячу цитувань, що відповідає результатам всього одного професора із «середнього» університету розвинених країн (див. рис. 1). А понад 5 тисяч цитувань у базі даних Scopus на 2017 рік мають тільки 12 ВНЗ (4,5%).

Рис. 1. Розподіл кількості ВНЗ за кількістю цитувань у базі даних Scopus.

Відмітимо, що показники Скопусу враховують також тих викладачів, які вже не працюють у даному ВНЗ. Так що реальні показники, які повинні бути визначені як сума кількості цитування для усіх викладачів, що сьогодні працюють у ВНЗ, насправді, може бути значно меншою!

До того ж, відповідно до результатів дослідження, викладачі часто демонструють корупційні дії та академічну не доброчесність (зокрема, плагіат), що приводить до зниження довіри до результатів досліджень та розробок, які пропонуються ВНЗ України.

ВНЗ другого типу будуть готувати бакалаврів та магістрів тільки для економіки України (тобто їх дипломи не будуть визнаватися у країнах ЄС та у світі). Це будуть переважно провінційні ВНЗ.

Таким чином, дослідження вибору стратегії виживання провінційних ВНЗ в умовах реформування вищої школи України є актуальною науковою проблемою та мають високий рівень важливості з точки зору практичного використання.

Стратегія виживання провінційних ВНЗ

Головною задачею, яка ставиться розвиненим суспільством та ринковою економікою перед ВНЗ, є така:

  • визначити рівень продуктивності студентів;
  • здійснити ранжування випускників за рівнем їх продуктивності (за відповідною спеціальністю).

Саме така діяльність повинна стати головною задачею, яку повинен розв’язувати провінційний ВНЗ («центральні» ВНЗ можуть, поки що, дозволити собі обійтися без змін внаслідок інерції українського суспільства та влади).

Опишемо ті заходи, які є необхідними для того, щоб периферійний ВНЗ вижив у сучасних умовах. Ілюструвати необхідність цих заходів будуть приклади, які описують проблеми, із якими «раптово зіштовхнулися» провінційні ВНЗ сьогодні.

Напрямки стратегії спеціально написані не у порядку їх важливості для успіху провінційного ВНЗ. Цим підкреслюється необхідність саме системності перетворень. Виконання тільки одного із пунктів може, швидше за все, лише продовжити агонію провінційного ВНЗ.

Звичайно, більшість провінційних ВНЗ зникне, але ті, які залишаться, зможуть стати центрами кристалізації нової системи вищої освіти України. Приклад Сумського державного університету переконливо свідчить, що це цілком можливо.

  • Периферійний ВНЗ повинен проаналізувати свої можливості та залишити тільки ті спеціальності, за якими він реально здатний підготувати випускника. При цьому ВНЗ повинен враховувати як наявність технічних ресурсів, так і науковий рівень викладачів (їх кількість цитувань у базах даних Скопус на ВоС).

Приклад 1. Спеціальності, які є «однаковими» у своєму напрямку, повинні бути виключені. Так, до них належать спеціальності ПЗ та КН. Тому краще зосередитися на якійсь одній спеціальності, причому чітко та зрозуміло для абітурієнтів обґрунтувати ті специфічні переваги, які надає саме цей периферійний ВНЗ (у порівнянні із «провідними» ВНЗ.

Приклад 2. Спеціалізації повинні бути ліквідовані: провінційні ВНЗ не мають об’єктивної можливості забезпечити їх викладачами високого рівня.

Приклад 3. Малокомплектні групи у периферійних ВНЗ. Сьогодні у деяких ВНЗ адміністрація примушує викладачів проводити лекції та практичні/лабораторні заняття для «малокомплектних» груп (є у розкладі) без оплати. При цьому у навантаженні ці години відсутні (там присутня лише 1 година консультації). Це, по суті, є порушенням Конституції України та трудового кодексу, бо це є примушування працівника до безкоштовної праці. По-перше, це є рабство. По-друге, це є «тіньовою економікою», яку насаджують ректор та адміністрація ВНЗ (бо ж «кошти йдуть за студентом», тобто вони виділяються державою, або ж оплачуються за контрактом, – але не витрачаються за призначенням). У таких випадках МОН повинна звільнити усю адміністрацію державних ВНЗ (ректора та проректорів) із доганами та заборонити їм займати будь-які керівні та виборні посади у державних ВНЗ.

Приклад 4. Формування груп на 1 та 2-му курсах може бути здійснено за напрямками: так легше забезпечити викладання основних предметів. До того ж, це дозволить ефективно розв’язати проблему малокомплектних груп. Так, для напрямку «12 Інформаційні технології», прикладами таких дисциплін є дискретна математика, програмування, теорія ймовірності та математична статистика, тощо.

  • Периферійний ВНЗ повинен здійснити докорінну реорганізацію адміністративно-управлінського персоналу в напрямку його суттєвого зменшення.

Іншими словами, продуктивність праці адміністративного та керівного персоналу ВНЗ повинна бути суттєво підвищена.

Приклад 5. У деяких ВНЗ існує таке адміністрування факультету: 1 декан + 3 заступники (з науки, навчання та виховання) + 4-5 працівників деканату. І все це – часто на 100-200 студентів стаціонару. Для порівняння: на фізичному факультеті Одеського держуніверситету ім. Мечнікова в 1970-ті роки на 500 студентів стаціонару та близько 300 заочників було: 1 декан + 1 заступник + 1 секретар деканату (при цьому комп’ютерів ще не було, але була 1 механічна друкарська машинка).

Приклад 6. В одному із провінційних ВНЗ відділ аспірантури складає: 1 доктор наук + 1-2 кандидати наук +3-5 інженерів. Це на приблизно 100 аспірантів, якими займаються або їх керівники, або ж «гаранти» із відповідної спеціальності. В Одеському держуніверситеті ім. Мечнікова в 1970-ті роки, у відділі аспірантури було 2 працівники (без наукових ступенів та звань). Навіть сьогодні, у львівській політехніці (не провінційний ВНЗ), за інформацією моїх колег, у відділі аспірантури працює всього 2 працівники (без наукових ступенів та звань).

Приклад 7. До Вченої ради ВНЗ повинні входи передовсім ті викладачі, які мають найвищу кількість цитувань у Скопус та ВоС. Так, у деяких ВНЗ викладачі, які мають у десятки разів більшу кількість цитувань за членів Вченої ради цього ВНЗ, не входять до неї.

Приклад 8. Часто керівники спецрад та члени спецрад із захисту як кандидатських, так і докторських дисертацій, не мають жодного цитування у Скопусі/ВоС, або ж отримали лише 1-2 роки назад 1-2 цитування.

Приклад 9. Є ВНЗ, у яких (на папері) сформовано 15-20 «наукових шкіл». Але деякі із керівників цих наукових шкіл не мають жодного цитування у базі даних Скопус. Або ж мають 1-3 цитування, які отримані ними буквально за останні роки, – тобто вже в стані «керівників» наукових шкіл. Звичайно, наявність таких «наукових шкіл» у провінційних ВНЗ різко знижує їх репутацію та привабливість для абітурієнтів, студентів та роботодавців.

  • Інформаційний пакет для абітурієнтів щодо ВНЗ повинен формуватися навколо ключових викладачів, які мають об’єктивні характеристики, які зрозумілі для абітурієнтів. Ці характеристики повинні стосуватися їх наукового рівня, викладацьких можливостей та зв’язків із підприємствами та економікою регіону.

Так, для інженерно-технічних ВНЗ вкрай необхідна наявність сайту із результатами діяльності студентів (програми, відео із технічними розробками тощо). Критично важливо підкреслювати, що саме зроблено студентами.

Також необхідно створити сайт із результатами діяльності викладачів (як наукових, так і технічних). Критично важливо: 1) чітко описати, що саме зроблено викладачами, 2) у чому відмінність від чинних (із кількісним порівнянням характеристик та параметрів), 3) що це надає (техніці, науці, технологіям). Сайт потрібен як для абітурієнтів, так і для роботодавців (для отримання договірних тем та для грантів від обласних та міських рад).

Стартапи є сьогодні необхідним елементом підготовки студента. Для цього ВНЗ надає умови для студентів та для викладачів: приміщення, необхідні технічні ресурси, організовує запрошення спеціалістів та експертів тощо. У деяких ВНЗ є викладачі, які є лауреатами Державної премії СРСР із науки та техніки (Державним преміям України із науки та техніки немає ніякої довіри). Як правило, більшість таких викладачів брали участь у розробці техніки та технологій в оборонній сфері. При цьому вони здійснили весь цикл підготовки та впровадження інноваційного продукту: 1) генерація ідеї, 2) її перевірка, 3) розробка макету пристрою, 4) підготовка документації, 5) впровадження на заводі у серійне виробництво, 6) підготовка та проведення навчання користувачів. Саме ці викладачі є «золотим фондом» та конкурентними перевагами перед іншими ВНЗ. Це також повинно бути показаним на сайті як конкурентні переваги ВНЗ.

ВНЗ повинен надати студентам можливість реально вибирати як предмети, так і викладачів. Для цього повинно бути створено банк даних навчальних дисциплін, які конкретні викладачі можуть розпочати викладати негайно. Ці дисципліни обов’язково повинні містити наукові результати викладача, які опубліковано у міжнародних журналах. Організаційно ці дисципліни повинні бути сформовані як доступні для студентів у межах одного декількох курсів та у межах декількох спеціальностей чи напрямків. Наприклад, вони можуть складати гуманітарний блок обов’язкових дисциплін, але обов’язковими тут має бути не назва дисципліни, а кількість кредитів, яку потрібно набрати із гуманітарного блоку. Так само повинен бути організований і економічний блок.

Зокрема, саме для економіки, менеджменту, права, соціології, політології, філософії та історії периферійні ВНЗ перебувають у більш вигідних умовах, аніж «провідні». Зумовлено це тією обставиною, що в Україні відсутні викладачі, які здатні викладати ці дисципліни на сучасному рівні.

Дійсно, на момент початку розбудови незалежної України всі кандидати та доктор наук, доценти та професори, члени-кореспонденти та академіки державних Академій наук – всі вони здійснювали наукову роботу виключно в рамках «марксистсько-ленінської», комуністичної ідеології та виключно із дозволу регіональних та центральних партійних органів та Комітету Державної Безпеки СРСР. Всі ці «спеціалісти» категорично заперечували ринкову економіку та демократичні інститути, «науково доводячи», що ринок та демократія – це «найбільше зло в світі», а планова економіка та соціалістичний устрій – це «найвище та найпередовіше досягнення людства».

І якби з 1 січня 1992 року всі ці «спеціалісти» стали людьми без вищої освіти, то їх можна було б замінити реальними професіоналами. Але цього не сталося: спеціалізовані раді із захисту кандидатських та докторських продовжували «успішно працювати», штампуючи некомпетентних викладачів та «експертів». Навіть більше: майже усі українські ВНЗ до сьогодні випускають студентів, які не знають закономірностей функціонування ні ринкової економіки, ні демократичного суспільства.

Повертаючись до провінційних ВНЗ. Сьогодні усі ВНЗ перебувають в однакових умовах: викладачі повинні самі вивчити відповідні дисципліни та повинні підготувати навчальні матеріали для студентів. Але викладачі «провідних» ВНЗ із цих спеціальностей уже «поважні та заслужені», їм є від чого відмовлятися, і вони не мають стимулу це робити. Тоді як у провінційних ВНЗ викладання дисциплін із сучасного стану економіки, соціології, політології тощо може принести явну вигоду у «боротьбі за студента» як викладачам, так і ВНЗ у цілому.

Звичайно, це також повинно бути показане на сайті ВНЗ як переваги, які вступник отримає при навчанні у ВНЗ.

Приклад 10. Перший (і допоки що єдиний) навчальний посібник із сучасної теорії ігор та її застосуванню до важливих для України задач економіки та менеджменту довелося написати мені. І хоч його видано накладом усього 75 екземплярів, ним користуються у ряді ВНЗ України, в тому числі – у «провідних» ВНЗ. Також я ініціював видання першої (і допоки єдиної) в Україні монографії із побудови політичних моделей.

Приклад 11. У одному із провінційних ВНЗ є професор такого рівня, яких у всьому світі є не більш ніж 50. Він вже понад 15-20 років готує команду програмістів ВНЗ, яка займала на чемпіонатах Світу місця серед перших 20-50 найсильніших команд. Для кожного ВНЗ із розвинених країн ім’я цього професора широко б використовувалося в інформаційному пакеті як для абітурієнтів, так і для роботодавців. Але цей провінційний ВНЗ не використовує такий ресурс.

  • Широкий загал викладачів у ВНЗ України, як «провінційних», так і «провідних», має усі можливості для здійснення наукової роботи.

Передовсім це стосується викладачів, діяльність яких зосереджена у сфері інформаційних технологій, кількісної біології, фізики, математики та у гуманітарній сфері (економісти, менеджери, соціологи, філософи, політологи, історики, юристи тощо). Наукова діяльність тут практично повністю зосереджена у комп’ютерному моделюванні. Викладачі ВНЗ у розвинених країнах знаходяться точно в таких самих умовах: вони працюють за комп’ютером. Різниця в потужності комп’ютерів для більшості наукових робіт є несуттєвою. Доступ до основних баз даних, в яких науковці світу виставляють у вільному доступі найновіші редакції своїх наукових результатів (ArXiv.org, SSRN тощо), також є однаковим.

Таким чином, вітчизняні науковці знаходяться в однакових умовах із науковцями Європи та розвинених країн світу. І тому скиглення широкого загалу українських викладачів щодо «неможливості отримання наукових результатів в умовах України» є брехнею.

Звичайно, є ряд наукових напрямків, де необхідне досить коштовне обладнання. Але навіть у цих напрямках, якщо викладач здатний запропонувати високорівневий науковий проект, за допомогою ресурсів навіть провінційного ВНЗ, як правило, завжди можна його виконати спільно із науковцями розвинених країн.

Саме наукові результати викладачів і покладені у розвинених країнах в основу акредитації, ліцензування та рейтингування ВНЗ. Вже сьогодні такі ж вимоги до викладачів є актуальними й в Україні. Більш того: Україна буде змушена виконувати ці вимоги під тиском країн ЄС.

Приклад 12. Сьогодні для провінційних ВНЗ існує об’єктивна необхідність звільнити досить великий відсоток викладачів. Для цього потрібно: 1) сформувати план виживання ВНЗ, 2) визначити, які саме ресурси (передовсім – кадрові) для цього потрібні, 3) сформулювати об’єктивні вимоги до викладачів, 4) надати 1-2 роки для того, щоб охочі викладачі змогли «підтягнути» свої показники до цих вимог, 5) здійснити рейтингування усіх викладачів ВНЗ за цими новими критеріями, 6) звільнити тих викладачів, які розташовані нижче за рейтингом.

Приклад 13. У провінційних ВНЗ повинні виконуватися вимоги, за якими працюють ВНЗ Європи та інших розвинених країн: керівник будь-якого рівня у 65 років обов’язково покидає своє місце, а у 70 років кожен викладач обов’язково йде на пенсію. Засилля пенсіонерів у провінційних ВНЗ у той час, коли потрібні швидкі та докорінні зміни діяльності усіх структур, призведе до розформування ВНЗ.

Приклад 14. У деяких провінційних ВНЗ трапляється непрофесійність викладачів. Так, кандидати та доктори педагогічних та технічних наук викладають фізику та математику – не маючи, як правило, жодного наукового результату у цих науках (навіть публікацій в українських фахових журналах).

Приклад 15. Для провінційних ВНЗ характерно, що в аспірантуру йдуть випускники цього провінційного ВНЗ, які після закінчення аспірантури стають викладачами цього ж самого ВНЗ. Результат: застій у науковому розвитку колективу ВНЗ, постійна повторюваність наукових статей, відсутність нових наукових результатів.

  • Для колективу провінційного ВНЗ критично важливим є ефективне використання наданих можливостей університетської автономії.

Порятунок провінційного ВНЗ вимагає узгоджених дій як адміністрації, так і всього колективу ВНЗ, передовсім – науково-викладацького.

Периферійний Сумський державний університет використав усі можливості як адміністрації, так і науково-викладацького колективу для того, щоб протягом 5-6 років стрімко злетіти до рівня «провідного». Це свідчить про те, що розумна робота, підтримка колективу, вмілі мотивація та стимулювання науково-викладацького складу, по-перше, є можливою в сучасних умовах, а, по-друге, є надзвичайно ефективною.

Приклад 16. У деяких провінційних ВНЗ в останні роки почали вимагати від магістерських робіт «наукової новизни». Це є абсолютно некоректна вимога внаслідок таких причин. По-перше, саме наукового результату роботодавці від магістра не вимагають. По-друге, отримання наукового результату ніколи не гарантується наперед. По-третє, обов’язкова наявність наукового результату не включається до компетенцій магістра. Вчетверте, самостійне отримання наукового результату вимагається тільки на рівні доктора філософії із відповідної спеціальності, до того ж цього доктора навчають додатково не менше 1 року, – і тому вимога отримати «наукову новизну» за кілька місяців є некоректною. Таким чином, ця вимога у провінційних ВНЗ може виконуватися як виняток, а не як правило. А якщо врахувати вкрай низький науковий рівень викладачів провінційних ВНЗ – то вона не буде виконана ніколи. Замість цього – буде імітація «наукової новизни». Тобто – брехня, у якій взяли участь студенти, керівники їхніх магістерських робіт, члени ДЕК та перевіряльники із МОН. Це призводить до того, що репутація науки та науковців в Україні стрімко знижується.

Приклад 17. Колектив відповідної структури ВНЗ повинен мати можливість в будь-який момент звільнити будь-якого керівника: зав кафедри, декана, начальника навчального відділу, проректора, ректора тощо. Не потрібно чекати, допоки діяльність цього керівник призведе до шкідливих та непоправних наслідків. З одного боку, це поставить керівництво під контроль викладацького колективу. Але, з іншого боку, підсилить позиції керівництва у виконання своїх рішень, бо вони зможуть опертися на думку колективу. Власне, саме це і має на увазі принцип автономії ВНЗ.

Приклад 18. До управління периферійного ВНЗ адміністрація часто не залучає тих викладачів та аспірантів, які викладають управлінські та економічні науки. Теми магістерських робіт також, як правило, не обіймають діяльність самого провінційного ВНЗ. У результаті управління периферійним ВНЗ, яке здійснюють доктора/кандидати технічних (педагогічних, економічних, фізичних тощо) наук, є неефективним.

Приклад 19. Сьогодні у ряді провінційних ВНЗ планується скорочення надбавок викладачам. Але при цьому адміністрація та керівництво підрозділами цих же ВНЗ собі не тільки не зменшують різні надбавки та «бонуси», але й збільшують їх. Більш того: вони масово готують собі документи на отримання «відмінників освіти», «заслужених діячів науки та техніки» тощо. На жаль, МОН та Адміністрація Президента підтримує їх, надаючи їм не заслужені ними відзнаки. І тут науково-викладацький колектив провінційного ВНЗ повинен виступити з активними протестами проти такого свавілля адміністрації. Наприклад, вимагати скасовувати всі надбавки адміністрації ВНЗ та керівникам підрозділів до того часу, допоки цей провінційний ВНЗ не перейде до стабільної роботи. Вимагати також 1) розробки Програми та детального Плану виживання та розвитку ВНЗ, і, головне, відслідковувати кроки на виконання Програми та Плану.

  • Отримання коштів провінційним ВНЗ.

Тільки після виконання попередніх умов стає можливим заробляння провінційним ВНЗ грошей коштом акумульованого ним людського капіталу, наукових та технічних результатів, організаційного та управлінського ресурсу.

ВНЗ вже зекономив певні кошти шляхом зменшення адміністративного та управлінського персоналу та коштом оптимізації організації навчання. Ці кошти він направив на стимулювання тих викладачів, які здатні отримати нові наукові результати (і розраховувати на отримання грантів із різних джерел України та світу).

Направлені також провінційним ВНЗ кошти на створення досить великої кількості стартапів зі студентів, аспірантів та викладачів, в яких соціалізуються наукові результати викладачів. Частина стартапів виявилася життєздатною, і тепер можна вирішувати завдання я щодо отримання коштів або із їх діяльності, або ж внаслідок їх продажу.

Робота стартапів також виявила перспективні напрямки для взаємодії ВНЗ та економіки провінції, передовсім у сфері інновацій. Що теж буде приносити кошти у ВНЗ як коштом госпдоговірних тем (які часто потім вперше за багато років реально будуть впровадженні у виробництво), так і шляхом тренінгу для підвищення людського капіталу провінційних підприємств, фірм та організацій.

Навести реальні приклади для цього напрямку поки що важко, тому що сьогодні у провінційних ВНЗ не виконано попередні умови. Приклади ж із країн розвинених можна наводити довго: одна Силіконова долина чого варта.

Висновки

Більшість провінційних ВНЗ не будуть виконувати описані в статті кроки. Деякі – внаслідок того, що їх ректори закінчують другий термін перебування «при владі». Деякі – тому що це означає змінити «правила гри» та відмовитися від таких звичних та зручних «правил гри». А в деяких провінційних ВНЗ просто не буде необхідної кількості людей, які зможуть здійснити потрібні перетворення.

Що чекає провінційні ВНЗ у недалекому, дуже недалекому майбутньому? Об’єктивно, держава не має коштів утримувати таку велику кількість ВНЗ. Тому їх будуть переводити або у змішану, державно-комунальну власність, або ж безпосередньо у власність комунальну. Останнє будуть здійснювати, коли у ВНЗ не буде місць державного замовлення. Внаслідок такого процесу у провінції (а це – більшість обласних центрів) залишиться лише один ВНЗ, який і буде мати назву «університет». Обов’язковий набір факультетів: 1) педагогічний, 2) технічний/технологічний, 3) аграрний, 4) економічно-менеджерський. Для деяких областей можуть бути організовані й інші факультети або «навчально-наукові інститути». Наприклад, для Вінниці – «Інститут медицини» (він залишиться на тих же площах і в тому ж складі). Деякий час протягнуть політичні проекти, такі як «Донецький національний університет ім. В. Стуса у Вінниці».

Запропонована в статті стратегія не гарантує успіх: для її впровадження потрібно застосовувати методи та технології (аналітичні, управлінські, соціальні, економічні, маркетингові тощо), якими сьогодні володіє в Україні відносно невелике коло людей. Частково такі методи та технології описані в попередніх статтях, частково деякі їх елементи були надіслані ректору мого ВНЗ ще 7 років назад (та залишилися без відповіді).

Анатолій Шиян, професор кафедри менеджменту та безпеки інформаційних систем Вінницького національного технічного університету

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here