РОЗВІНЧАННЯ МІФІВ

Апологети нинішньої назви колишнього Кіровограда стверджують, що перейменування відбулося історично справедливо, тому що саме в Єлисаветграді в 1882 році М.Кропивницький створив перший професійний український театр – театр корифеїв, тож саме він вписав  Єлисаветград золотими літерами в історію українського театру в якості його першої сторінки.

Наскільки ці твердження відповідають історичній правді, наскільки творча діяльність Кропивницького по створенню українського театру пов’язана безпосередньо з Єлисаветградом і що реально було ним створене восени 1882 року у місті на Інгулі?

Зимовий театральний сезон 1881-1882 року застає вже досить відомого і успішного професійного актора М.Кропивницького в Кременчуці, де він був задіяний в театральній трупі  Г.Ашкаренка. До роботи в цій трупі Кропивницький залучив також М.Садовського, одного з братів Тобілевичів. Для того, щоб покращити  касові збори, антрепренер театральної трупи  звернувся до царської влади за дозволом грати не лише російські, а й малоросійські п’єси. Неочікувано надійшов дозвіл від самого міністра внутрішніх справ імперії. Театральній трупі Ашкаренка, першій в Україні після сумнозвісного Емського указу 1876 року, дозволили робити вистави малоросійською мовою. Перші вистави українською були зіграні в Кременчуці в листопаді 1881 року й викликали ажіотаж у глядачів. Причому ключову роль у постановці цих вистав відіграв М.Кропивницький, виступивши одночасно режисером і провідним актором. Наступного місяця трупа Г.Ашкаренка за участі М.Кропивницького та М.Садовського відіграла з успіхом шість вистав українською мовою в Харкові. В своєму біографічному нарисі М.Кропивницький перші малоросійські вистави, зіграні в Кременчуці в листопаді 1881 року, назвав новою ерою українського театру. Наприкінці ХІХ століття Г.Ашкаренко саме свою театральну трупу зразка кінця 1881 року стане називати  першою українською театральною трупою, і цьому особливо ніхто не заперечував.

У листопаді 1881 року були оприлюднені зміни, внесені царем до Емського указу, які дозволили грати театральні вистави малоросійською мовою всім театральним трупам в Україні.  Тому М.Кропивницький вирішив залишити трупу Ашкаренка і створити свою. У грудні 1881 року був сформований новий театральний колектив – товариство акторів на чолі з М.Кропивницьким. У 1908 році у своєму нарисі «Спогади про Бобринець і бобринчан» Кропивницький  стверджує, що власну українську трупу він сформував у кінці 1881 року у Кременчуці.  Новостворена театральна трупа у січні 1882 року відправилася на гастролі до Києва. Виступи проходили у приміщенні нинішнього театру імені Лесі Українки й мали значний успіх. На фасаді театру і сьогодні є меморіальна дошка із словами «В цьому будинку 10 січня 1882 року під керівництвом великого артиста і драматурга М.Л.Кропивницького відбувся перший виступ українського професійного театру». Так що є всі підстави вважати  театральну трупу, сформовану наприкінці 1881 року у  Кременчуці,  першою професійною проукраїнською  театральною трупою, створеною М.Кропивницьким.

 Напередодні нового театрального сезону М.Кропивницький і М.Садовський, перебуваючи в Єлисаветграді, вирішили зібрати нову театральну трупу. Царський циркуляр 1881 року заборонив створення чисто малоросійського театру і малоросійських театральних труп. Надавалося право виставляти малоросійські п’єси з дозволу губернаторів лише російським трупам. Так що всі театральні трупи в Україні офіційно залишалися російськими. Причому виставі малоросійською мовою обов’язково повинна була передувати вистава російською. Влада жорстко контролювала це правило. Тож  і театральній трупі, яка була сформована в Єлисаветграді, так само, як до цього в Кременчуці, довелося грати  також і російські вистави.

На початку осені 1882 року нова трупа була зібрана. Активну роль в цьому відіграв М.Садовський. Саме він запропонував і запросив до складу трупи М.Заньковецьку. В основному трупа складалася не з професійних акторів, а з аматорів, вік більшості яких складав 19-25 років.  Трупа не була стаціонарною, не мала ніякого відношення до Єлисаветградського театру. Після трьох дебютних українських вистав у жовтні-листопаді 1882 року, що відбулися у міському театрі, трупа під орудою М.Кропивницького залишила Єлисаветград, відправившись на гастролі. До речі, в своєму автобіографічному нарисі Кропивницький жодним чином не згадав про створення восени 1882 року в Єлисаветграді театральної трупи, тим більше не дав оцінки цій події в історії українського театру.

(…) Єлисаветград став місцем, де Кропивницький сформував свою другу проукраїнську напіваматорську театральну трупу, що стало не початком, а лише продовженням становлення українського театру. І до його завершення було ще далеко.  В серпні наступного року театральна трупа М.Кропивницького об’єдналася з театральним колективом М.Старицького. На чолі об’єднаної трупи став М.Старицький, а М.Кропивницький зосередився на режисурі. В майбутньому М.Кропивницький ще двічі очолював театральні колективи. Вершина у  театральній творчості М.Кропивницького припала на час гастролей його трупи в 1886-1887 роках в Петербурзі та Москві, причому гастрольний  репертуар  включав як українські, так і російські п’єси. Не всі вистави мали успіх. Під час цих виступів у столиці були зіграні і два закриті спектаклі для царської сім’ї, після одного із яких  представники трупи на чолі з Кропивницьким отримали можливість на зустріч і спілкування з монархом. Згадуючи про цю зустріч з царем у своїх спогадах «Про Бобринець і бобринчан», Кропивницький відзначив, що, коли цар спитав: «Где вы собрали такой чудный состав?» Марко Лукич відповів: «На Юге». Зверніть увагу на відповідь митця – не в Україні, а «на Юге». В цілому успішні гатролі трупи М.Кропивницького в обох столицях ніяким чином не були пов’язані з Єлисаветградом.

(…) Пам’ять про одного із фундаторів українського театру М.Кропивницького була гідно увіковічена в Україні. Лише в Кіровограді його ім’я носить обласний театр, працює музей Кропивницького, одна із центральних вулиць названа на його честь, село, в якому він  народився, стало носити його прізвище. Однак чи є М.Кропивницький тією постаттю, щоб більше ніж через сто років після смерті митця називати його прізвищем ще й обласне місто?

Для здравомислячих жителів колишнього Кіровограда висновок  може бути лише таким: життя і реальні творчі заслуги Марка Кропивницького не настільки пов’язані з Єлисаветградом, щоб його прізвищем називати обласний центр. А нинішня назва колишнього Кіровограда може ввійти в історію тільки як випадкова і тимчасова. Раніше чи пізніше жителям обласного центру повернуть законне право самим обрати назву для свого міста.

Друкується зі скороченнями. (…)

Євгеній ДЕМЕНТОВ, кандидат історичних наук.

 

Напишіть відгук