ПОДОРОЖ У РОСІЙСЬКУ ТА УКРАЇНСЬКУ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 РОКУ ЧЕРЕЗ ЄЛИСАВЕТГРАД

Історія України – це історія боротьби з історією УкраїниАнатолій Гудов. 

У 2013 році в російській історичній науці з’явився новий термін – «Великая российская (русская) революция» (ВРР). Так у шкільних підручниках  з історії почали називати подію,  що за часів СРСР спочатку називалася Жовтневим переворотом 1917 року, а потім – Великою Жовтневою соціалістичною революцією (з 1927 року).

Втім, виявляється, в Росії цією назвою об’єднали аж три події: Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року, Жовтневу соціалістичну революцію 1917 року та громадянську війну (1917-1923). 100-річчя ВРР у Росії визнано головною подією 2017 року, і  відзначається вона з неабияким  розмахом.

У свою чергу в Україні 2017 рік проголошено роком Української революції та Української  Народної  Республіки. Про Велику російську революцію наші історики воліють не згадувати. Чи існує зв’язок між цими двома революціями – їхньою та нашою? Це питання в умовах російської агресії проти України сьогодні занадто дратівливе та актуальне, однак і робити вигляд, що це не наша справа, вона нас не стосується і взагалі  ми до ВРР  не маємо жодного відношення, –  більш ніж дивно.

Адже  дослідники історії ВРР давно помітили, що її творцями були переважно вихідці з України, а саме уродженці Єлисаветградського повіту. Причому на провідних ролях вони представлені не лише в таборі більшовиків: вожді Лев Троцький (1879-1940) і Григорій Зінов’єв (1883-1936); Олександр Гомберг (1887-1939) (фігурує також як Алекс Гумберг та Гамберг) з братами Сергієм та Веніаміном, Віктор Таратута (1881-1926) (фінансисти партії більшовиків);  улюблениця Леніна Олена Розмирович (1886-1953), один із лідерів Профінтерну Григорій Мельничанський (1886-1937) та інші, а й серед меншовиків: Михайло Валеріанов-Броунштейн (1886-1937), який, до речі, увів у обіг слово «комісар»; есерів – Яків Браун (1889-1937), якого називали «людиною ренесансного складу»; анархістів – подружжя Олександр (1879-1937) і Ольга Таратути (1876-1938), Іуда Гросман-Рощин (1883-1934) та інші. Тож наш Єлисаветград може сміливо претендувати на роль «колиски ВРР».

Майже всі ці революціонери, наші земляки, за винятком Олени Розмирович та Іуди Гросмана-Рощина, у часи великого терору програли боротьбу за владу Сталіну, внаслідок чого були оголошені ворогами революції та народу. Та й третій лідер   антисталінської опозиції Лев Каменєв (Розенфельд) (1883-1936) був «нашою» людиною, оскільки був одружений із сестрою Троцького Ольгою Бронштейн. Їх звинуватили у належності до «троцькістсько-зінов’євської опозиції» і знищили. Троцького дістали аж у Мексиці.  Прикметно, що до 100-річчя ВРР у Росії зняли серіал «Троцький», який спочатку мав назву «Демон революції» (у головній ролі Костянтин Хабенський).   Інтригує анотація до серіалу про нашого земляка: «Это история человека, изменившего мир навсегда и заплатившего за это всем, что у него было».

Кращі книги про початок російської революції 1917 року  написали молоді американські журналісти Джон Рід (1887-1920) і Альберт Ріс Вільямс (1883-1962). Книга першого, написана по гарячих слідах,  називається «Десять днів, що потрясли світ» і побачила світ у 1920 році, ставши світовим бестселером. У ній, зокрема, Джон Рід відтворює свою розмову з Троцьким у 1917 році: «В момент заключения мира русская революция всеми силами будет настаивать на принципе «без аннексий и контрибуций, на основе свободного самоопределения народов» и на создании Европейской федеративной республики… Соединенные Штаты Европы – вот что должно быть. Национальная автономия уже недостаточна. Экономический прогресс требует отмены национальных границ…». Певно, за такі передбачення Троцького й називали «пророком революції».

Книга  Альберта Ріса Вільямса має назву «Путешествие в революцию. Россия в огне гражданской войны. 1917-1918»,  вона також перекладена на багато мов народів світу.  Автор особисто знав Троцького, Зінов’єва, братів Гомберг, Мельничанського та  інших уродженців Єлисаветградського повіту, творців більшовицької революції. 16 серпня 1917 року  Вільямс приїздив у  Єлисаветград у супроводі Алекса Гумберга, відвідав  редакцію газети «Известия Елисаветградского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов». У своїй головній книзі відзначає: «И вновь я открыл для себя деревню, на этот раз Елисаветград, откуда родом был Гумберг, которая была на обочине кипящего революционного котла, но все же постепенно пробуждалась».

Детально про подробиці та наслідки цього візиту групи «петроградских товарищей»  для Єлисаветграда дізнаємося з книги «Годы борьбы. Сборник материалов по истории революционного движения на Зиновьевщине», що побачила світ у 1927 році до 10-ї річниці Жовтневої революції у Зінов’євську (так у 1924 році перейменували Єлисаветград).

Особливий інтерес викликає глава «Создание самостоятельной большевистской организации». Попри те, що уродженці Єлисаветградщини Зінов’єв, Троцький, брати Гомберги та інші після Лютневої революції 1917 року почали активну підготовку соціалістичної революції у столиці Російської імперії, в їхньому рідному місті революційною ситуацією і не пахло. У передмові до книги «Годы борьбы…» про це сказано відверто: «…В отношении своей политической активности тогдашний Елисаветград… был погружен в глубокую политическую спячку. Елисаветградский пролетариат, особенно в самой своей многочисленной части − эльвортовской, оставлял желать много лучшего и отрадного в отношении своей политической сознательности и революционности».

Відтак на початку вересня 1917 року з Петрограда в Єлисаветград прибули товариші Закс та  Гомберг, і вже 17 вересня ними була створена Єлисаветградська організація РСДРП (б). Її першим головою було обрано… «товариша з Петрограда» Закса. Перебував він  у Єлисаветграді до грудня 1917 року, супроводжуючи Григорія Зінов’єва, який прибув до рідного міста 21 листопада 1917 року і виступав з агітаційною промовою у приміщенні Зимового театру.

Самуїл Маркович Закс (літературні псевдоніми І.І.Гладньов та І.І.Гладишев, партійні псевдоніми – Олександр і Хома Брут; 1884-1937) – досить  помітна постать серед  діячів  більшовицької революції. Зокрема у 1911-1912 році він був секретарем та редактором пролетарської  газети більшовиків «Звезда». Та найголовніше те, що Закс був тісно пов’язаний з самим Олександром Парвусом (Гельфандом) (1867-1924), найзагадковішою постаттю у російському революційному русі, якого деякі дослідники вважають ідейним автором проекту Жовтневого перевороту 1917 року, через якого здійснювалося фінансування ВРР.  Так-от, Закс у 1916 році був його представником і главою  «Експортно-імпортної контори» Парвуса в Петрограді. Під час революції 1917 року Самуїл Маркович за 144 тисячі рублів придбав друкарню «Труд», в якій друкував прокламації більшовиків, їхні газети та інші агітаційні матеріали.

Потім, як ми вже знаємо, займався створенням в Єлисаветграді більшовицької організації.  Після революції перебував на керівних посадах у радянських та партійних видавництвах, редакціях газет  «Пролетарий», «Красная газета», «Ленинградская правда».

17 серпня  1936 року Закс  був заарештований «как глава троцкистской террористической группы, готовившей покушение на товарища Сталина» і, звісно, розстріляний. Та найцікавіше для нас в біографії Самуїла Марковича те, що він теж був «нашою» людиною, оскільки доводився родичем… Зінов’єву – був одружений на його рідній сестрі, уродженці Єлисаветграда Лії Аронівні Радомисльській (1898-1938), яка також була розстріляна.  А взагалі-то, хоча ВРР виповнюється 100 років, її історія містить безліч загадок і таємниць.

Проте ніхто, гадаю, не заперечуватиме, що Російська революція 1917 року спричинила Українську революцію та створення Української  Народної  Республіки. І тут наші земляки – на провідних ролях. Досить згадати Володимира Винниченка (1880-1951) – одного з організаторів Центральної  Ради, першого голову уряду УНР, першого голову директорії УНР. За аналогією з книгою Альберта Ріса Вільямса про російську революцію «мандрівкою в Українську революцію» можна сміливо назвати книгу Винниченка  «Відродження нації (Історії української революції (березень 1917 р. – грудень 1919 р.)», що вперше побачила світ у 1920 році у Відні.

У передмові автор зазначає «Я беру на себе трудну річ: дати повну, правдиву картину боротьби українства за визволення своєї нації під час і після Великої Російської Революції». Повна несподіванка, погодьтесь, читати таке визначення від Володимира Винниченка. Отже, виявляється, термін ВРР народився не сьогодні й, можливо, Володимир Кирилович вжив його одним з перших. Як-не-як, а це була подія всесвітньо-історичного значення!

Не менш дивовижно, що  в газеті «Голос Юга» від 10 березня 1918 року невідомий автор однієї з публікацій зробив такий висновок: «Несомненно, что город Елисаветград займёт в  будущей истории междоусобной войны особое, единственное и почётное место».

Під час перейменування міста чомусь ніхто не замислився і не врахував, що Єлисаветград – це топонімічний бренд світового значення. Завдяки подіям, що тут відбувалися, але передусім завдяки неймовірно великій кількості видатних особистостей, що тут народилися.

Володимир БОСЬКО

Напишіть відгук