Історія життя Зінаїди Тулуб, авторки популярних романів «Людолови» та «В степу безкраїм за Уралом», як виявилося, тісно пов’язана з селом Макариха, що в Знам’янському районі. Про це стало достеменно відомо після появи книги спогадів письменниці («Моє життя». – К., 2012).
А було так. У Макарисі мешкав Данило Адріанович Кармазін, поміщик, знаний свого часу земський діяч. Навідуючись в Олександрію, він познайомився з Марією Олександрівною Тулуб, начальницею жіночої гімназії. Родина Тулубів перед цим мешкала в Херсоні, де Олександр Данилович, глава сім’ї, обіймав посаду директора першої чоловічої гімназії. Був він людиною із драматичною біографією: за причетність до Кирило-Мефодіївського братства потрапив на заслання у містечко Златопіль, а потім ще довго відчував на собі увагу «голубих мундирів» (жандармів). У 1872 р. 47-річного Олександра Даниловича не стало. Поховали його в Херсоні. Вдова з чотирма дітьми незабаром переїхала в Олександрію…
А Данило Кармазін, утративши дружину, також залишився самотнім. Мешкав він у своєму маєтку в Макарисі з 11-річною донькою Ольгою, тож, приїжджаючи в Олександрію, узявся пропонувати Марії Олександрівні Тулуб підготувати Ольгу до другого класу гімназії. Марія Олександрівна з дітьми мала переїхати на три літні місяці в Макариху, де їй обіцяно було окремий флігель. Проте «красуня Тулуб» побоювалася поголосу: ворогів у неї вистачало. І все ж наполегливість Кармазіна взяла гору. Марія Олександрівна зрештою погодилася приїхати з дітьми в Макариху. А недруги тим часом постаралися, щоб її звільнили з посади начальниці гімназії «за безнравственное поведение»!
Жінка потрапила в пастку: їй тепер довелося залишатися в Макарисі назавжди.
Один із синів Марії Олександрівни, Павло Тулуб (1862–1923), згодом став літератором. Зінаїда Тулуб – це його донька (1890-1964). У дитинстві вона приїздила в Макариху погостювати в бабусі. Згодом Зінаїда Павлівна згадувала дім «з двома однаковими верандочками по обидва кінці фасаду»; викопані в кінці саду канали у формі вісімки з двома островами; альтанки на тих островах, зроблені в китайському стилі; золоті арфи в альтанках… Згадувала й високого чорнобородого Данила Адріановича Кармазіна, який «славився» своєю неймовірною скупістю… Від його маєтностей віяло холодом…
Ще один син Марії Олександрівни, Олександр, мешкав у Єлисаветграді, де служив судовим слідчим. Мала вона сина й від Данила Адріановича, хоч його дружиною не була.
Історія Євгена Кармазіна вкрай трагічна. Навчався він у Єлисаветградській гімназії, у випускному класі був першим учнем, кандидатом на золоту медаль. І ось раптом сталося лихо: Женя покінчив життя самогубством, пішовши колією назустріч кур’єрському поїзду… Річ у тім, що над ним, як пише Зінаїда Тулуб (його племінниця!), висіло прокляття «незаконного сина». Терпіти насмішки ровесників вразливому, нервовому Жені було нестерпно важко. А фатальною для нього стала образа, завдана дівчиною, яку він полюбив, – гімназисткою Аллою Розмаріциною…
Як свідчить Зінаїда Тулуб, поховали Євгена Кармазіна на кладовищі біля залізничної колії (очевидно, в районі заводу «Гідросила»).
Про цю страшну історію в спогадах написано з великим болем і навіть із докором убік бабусі, яка вперто не бажала оформити шлюб з Данилом Кармазіним, батьком Жені…
Сама ж Марія Олександрівна померла в Макарисі, там і похована. Проте шукати її могилу, а також сліди кармазінського маєтку – річ марна. Співробітниця Знам’янського районного музею Таїсія Дмитрівна Кириченко, чиє дитинство минало поруч із Макарихою, показала нам із Федором Шепелем місце кармазінської садиби. Розташовувалася вона дещо осторонь від села. У радянський час там була тракторна бригада. Від панського будинку не залишилося нічого… Тож тепер можна хіба що постояти біля ставу, намагаючись уявити всі ті канали у формі вісімок та острівці з альтанками в китайському стилі, що про них так елегійно згадувала Зінаїда Тулуб…
Володимир ПАНЧЕНКО
