УБИЙ У СОБІ МОСКАЛЯ, АБО КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ШОК ВІД ОРЕСТА ЛЮТОГО

Шалена реклама концерту у Кропивницькому шоумена Антіна Мухарського, відомого також під псевдо Орест Лютий, спричинила повний аншлаг у місцевому тайм-клубі «Берлога», де зібрались як палкі шанувальники його творчості, так і просто зацікавлені слухачі.

Майже дві з половиною години драйвового виступу пролетіли, як хвилина, але враження від «живого» Ореста Лютого залишились надовго.

– Першою піснею-протестом стала «А я не москаль», написана в далекому 1989 році, – розпочав свій виступ Мухарський, – вона була присвячена тому молодому поколінню, яке свідомо «косило» від служби у Радянській армії (сам Мухарський, до речі, в ній служив. – Авт.). Але від служби в українській армії «косити» не можна.Тому якщо серед присутніх є військові, добробатівці, волонтери, то вони заслуговують нашої поваги.

І, звісно ж, не без гумору запитав, чи є в залі москалі. Після чого порадив під час виконання пісні краєм ока дивитись на реакцію сусідів з обох боків. Шоу почалося.

– Пізніше, в 2011 році, були написані пісні «Лук’янівський СІЗО», «Народная шахтьорская» та «Вагони, повнії москалів», присвячена Романові Шухевичу. Це також стало актом громадянського спротиву, бо країною керував відвертий хам, – продовжив Антін Мухарський, – і, звісно, для українських інтелігентів, вихованих на традиціях шляхетності, це було неприйнятно. І що ми мали розповісти дітям, яким радили читати книжки? Вони нам скажуть: «А навіщо, коли можна вкрасти шапку, а потім стати керівником держави». Руйнувались всі моральні основи, тому ми вирішили таким чином десакралізувати всі «устої руського міра». Далі почався Майдан, де ми виступали на барикадах (хоча інколи нас називали провокаторами), знайшли справді свою аудиторію на п’ятому поверсі Будинку профспілок (там базувався «Правий сектор». – Авт.), а після революції одними з перших поїхали в зону АТО. 2 червня 2014 року у польових умовах і «польовим» складом ми давали концерт під Слов’янськом, де тоді ще сидів Гіркін. З прибулого з гори Карачун гелікоптера  бійці нам порадили написати пісню в стилі відомої харківської кричалки. Ми виконали це прохання, і саме там народилась пісня «Кагебіст, от…..тєсь!».

Оплески після її виконання були такими гучними, що інколи глушили вуха аплодуючих. Далі була  «Балаклавочка», що стала несподіванкою для звичного амплуа Ореста Лютого. За словами автора, вона була присвячена тим, хто з барикад на Грушевського пішов захищати Батьківщину на схід України.

Найсучасніший альбом «Росіян в Донбасє нєт» створений потужним складом з вокальною та ударною групою. Проте в нашому місті пісні цього альбому були виконані під «фонограму мінус» – дуетом Антіна Мухарського та гітариста/бандуриста Івана Панасюка. Нова партія гучних оплесків приємно вразила гостей – за словами Мухарського, серцю стало значно легше. Це було видно  й так – адже живий звук та емоції виконавця, який коментував кожну пісню майже без відпочинку, потребували неабиякої енергетики і сили.

Такими піснями стали «Тату у тата є на груди», присвячена ультрасам (футбольним фанатам), та балада «Азовська тачанка», присвячена бійцям підрозділу «Азов». Це були далеко не пародійні  та десакралізуючі  «скрєпи» пісні, але їх з перших рядків почав підспівувати весь глядацький зал. До речі, «Азовська тачанка» була виконана вдруге в  репертуарі Ореста Лютого після виступу в столиці України.

– Наразі ми підтримуємо вимоги щодо стовідсоткового звучання українських пісень в телерадіопросторі і вважаємо це нормальним явищем, – зазначив між піснями Антін Мухарський. – Там, де не звучить українська мова, немає українства.

Наша війна, яка сьогодні вже в гарячій стадії, почалася не сьогодні, а десь у році так 1995-му, коли Кучма став президентом і сюди зайшли російські гроші,  наша музика стала «неформатом». Нормою стали серіали та шансон, тому слова Гіркіна: «А чё, здесь же русские песни поют» виявились цілком логічними. Тому  пісні «А тело пело…» та «Идет кацап по городу» стали відтворенням того, як після суттєвої дози алкоголю в будь-якій країні українці «кацапізуються», волаючи під час застілля: «Етот дєнь Побєди…». Далі взагалі  відбувся «гібридний» номер: уявіть собі перероблений під сучасність вірш «У лукоморья дуб зеленый» під акомпанемент бандури «Рюмка водки на столе» з репертуару забороненого в Україні Григорія Лепса.

Описувати весь концерт – дуже довгою буде оповідь, тому мені шкода тих, хто пожалкував дві сотні гривень на квиток. Адже, крім популярних пісень, лунали і філософсько-антропологічні визначення «малоросів», «хохлів» і, звісно ж, «москалів». Тому, слухаючи вкотре орестівські пародії, мимоволі  розмірковував щодо власного оточення: не всі, маючи в Україні житло, роботу, друзів, громадянство та певні  привілеї, є патріотами цієї країни.

І не варто влаштовувати перегони, хто є більшим патріотом чи більшим українцем. Бо ви станете героєм чергової  «лютої» пісні. Дивна річ, але коли милозвучна українська мова переривається вкрапленням російської лайки – ви кандидат до пісень Ореста Лютого.

Наостанок дозволю собі  одну з найбільш зустрінених оваціями реплік Антіна Мухарського під час гастролей в Одесі:

– Після виступу у філармонії до мене підійшла типова одеситка похилого віку, російськомовна, й промовила: «Ой, ви знаєтє, я 40 лєт работаю здєсь білєтьором, в етіх залах, украшених партрєтамі Чайковского, Рімского-Корсакова, Бородіна так красіво слово «п….ц» ещьо нє звучало…».

Тож спілкуйтесь, панове, українською, шануйте її культуру, захищайте свою країну, аби репертуар Антіна Мухарського (або Ореста Лютого)  був для вас просто розвагою, а не особистою характеристикою.

Максим ГУЦАЛЮК

Напишіть відгук