ЄЛИСАВЕТГРАДЦІ В ІСТОРІЇ КРИВОГО РОГУ

У 2016 році на виконання закону про декомунізацію у Кривому Розі замість вулиці Комуністичної з’явилася вулиця Мартіна Шимановського. Нарешті мешканці промислового гіганта України вшанували пам’ять видатного гірничого інженера, одного із засновників Кривого Рогу. Не менш приємна ця новина й для нас, адже мова йде про нашого земляка.

Дивує лише те, що у біографічних матеріалах про Мартіна-Бернарда-Маріана-Фелікса (таке його повне ім’я) Шимановського, складених провідними істориками Криворіжжя Петром Варгатюком та Іваном Кочергіним, наш Єлисаветград …не згадано зовсім, вже не кажучи про велику кількість помилкових тверджень.

Найсуттєвіші з них:  дати народження й смерті Мартіна Шимановського,  ким він доводиться композитору Каролю Шимановському, в якому місті закінчив реальне училище, де похований. Іван Кочергін зізнається: «Біографічні дані про відомого на Криворіжжі гірничого інженера, багаторічного директора-розпорядника першого в Кривому Розі металургійного підприємства Мартина Феліксовича Шимановського дуже скупі і в дечому суперечливі. Ті, хто писав про нього, наводять схожу інформацію з незначними доповненнями… Коли й де закінчив свій життєвий шлях Мартин Феліксович Шимановський, теж залишається загадкою, яка чекає свого розв’язання».

Втім, це швидше  вина не  дніпропетровських і криворізьких колег, а передусім наша власна. Адже лише нещодавно музикознавець і краєзнавець Марина Долгіх дослідила єлисаветградський період життя Мартіна Шимановського.

Отже, народився він у 1857 році у с. Тимошівці (родинному гнізді Шимановських) Чигиринського повіту Київської губернії (нині це Черкаська область). Мартін Шимановський – наймолодший брат  батька композитора, а отже доводиться йому дядьком. Середню освіту здобув у Єлисаветградському земському реальному училищі, ставши у 1875 році одним з його перших випускників. Того ж року Мартін Шимановський вступив до Санкт-Петербурзького імператорського гірничого інституту, який успішно закінчив у 1880 році.  Подальша доля Мартіна Феліксовича з 1881 по 1898 рік пов’язана з Криворіжжям і докладно висвітлена дніпропетровськими істориками.

Марина Долгіх зазначає: «Завдяки одруженню 1884 року Мартіна Шимановського з Юзефою Таубе, рідною сестрою матері Кароля Шимановського,  в родині сплелися дві споріднені кровні ланки: Шимановські та фон Таубе. У великій родині Шимановських Мартін Феліксович перебував у становищі своєрідного мецената, «сімейного магната», який надавав допомогу всім її нужденним представникам».

Останні роки життя М. Шимановського пройшли в Єлисаветграді. Багато років тому серед документів Єлисаветградської міської думи автор цих рядків натрапив на дуже цікаву, навіть сенсаційну інформацію: «В 1900 году горный инженер М.Ф.Шимановский просил Елисаветградскую городскую  думу  разрешить ему изыскания на бурый уголь в городской земле. Его уполномоченным выступил Р.В. Пржшиховский.  Дума разрешилапроизводить на его счет и риск разведки на бурый уголь в течение текущего 1900 года. Сам М.Ф.Шимановский давал в думе объяснения… Целый год в думе шли дискуссии об условиях разрешения. Шимановскийхотел вложить в этодело 80 тысячрублей».  Дозвіл, судячи з усього, Мартін Феліксович або не отримав, або втілити в життя проект розробки бурого вугілля на міській землі завадив стан його здоров’я. Життя Мартіна Феліксовича обірвалося несподівано у віці 48-ми років  від інфаркту. Смерть настала 9 січня 1905 року в селі Гданцівці Олександрійського повіту. Як свідчить «Список землевладельцев Александрийского уезда на 1896 год», Мартін Шимановський мав у ній невеличкий клаптик землі (238 сажнів).  Нині Гданцівка, з якою пов’язана головна справа життя гірничого інженера, входить до складу промислового району Кривого  Рогу. Поховали  М.Ф. Шимановського в Єлисаветграді на католицькому  цвинтарі 14 січня 1905 року.

Та хоч як там було, але саме Шимановського слід вважати піонером розробки родовищ бурого вугілля в Єлисаветграді, а не Ігоря Тамма, що, як стверджують  наші краєзнавці,  у  1919  році у газетних публікаціях закликав до створення видобувного підприємства. Перший видобуток вугілля відбувся буцімто у 1921 році, однак далі справа не пішла. По-справжньому це сталося 1 вересня 1930 року, коли  була введена в експлуатацію шахта бурого вугілля «Піонер» на Балашівці;  в червні 1932 р. – шахта «Піонер-біс», а в кінці 1932 р. – фабрика брикетування бурого вугілля. Про те, коли їх закрили, інформація відсутня або, точніше кажучи, відшукати її мені не вдалося. Закрили кіровоградські шахти, очевидно,  після 1948 року. Принаймні цього року, як повідомляла газета «Кіровоградська правда», підприємство ще успішно працювало.

Мартін  Шимановський з 1886 року займав надзвичайно важливу посаду  відповідального і уповноваженого в Росії директора-розпорядника «Акціонерного товариства Криворізьких залізних руд» – компанії з французьким капіталом, що виникла у 1880 році завдяки невтомній діяльності відомого громадського діяча Катеринославської губернії  Олександра Миколайовича Поля.

У 1892 році під безпосереднім керівництвом Мартіна Шимановського стало до ладу перше металургійне підприємство в Криворізькому регіоні – Гданцівський чавуноливарний завод. За два роки було побудовано три доменні печі висотою 18 метрів і добовою потужністю 4 тисячі пудів кожна. Відкрилися зразково обладнані електростанція та лікарня. Завод був з’єднаний під’їзною колією з Катерининською залізницею. На початок ХХ століття Гданцівський чавуноливарний завод перетворився в одне з найпотужніших підприємств Півдня Російської імперії з щорічною виплавкою чавуну понад 3 млн пудів.

Навколо заводу за сприяння директора-розпорядника виникло маленьке містечко з багатоквартирних будинків для робітників та інженерів, з якого й постало місто Кривий Ріг.

Спорудження Гданцівського чавуноливарного заводу було настільки видатною подією, що у 1899 році  у Німеччині був виданий унікальний фотоальбом  «Krivoi-Rog-Gdantzefka», чи не єдиний примірник якого зберігається у фондах Національної бібліотеки Франції. Нині з ним можна ознайомитися в Інтернеті на сайті Кривого Рогу. Найбільша несподіванка для нас у тому, хто автор чудових світлин, що знайомлять з панорамними знімками  кар’єрів, архітектурою  промбудівель, з виробництвом, людьми тощо. В анотації по-справжньому сенсаційна для нас інформація: «Двадцать пять уникальных фотографий конца позапрошлого века выполнены известным фотографом из Елисаветграда Эммануилом Рафаиловичем Плетцером».

А цього року стараннями криворізького краєзнавця Ігоря Рукавіцина світ побачила книга про історію Кривого Рогу «Géologiede Krivoï-Rog etdeKertsch. ProductionsidérurgiquedelaRussieméridionale». «Железорудное Криворожье на рубеже ХІХ – ХХ веков: европейский взгляд», написана 115 років тому французом Жюлем Кордевинером і перекладена на російську мову ректором Криворізького національного університету, доктором технічних наук, професором Миколою Ступником.  У передмові зазначено: «Кроме 19 оригинальных репродукций снимков елисаветградского фотографа Эммануила Плетцера, книга дополнена 15-ю его же фотографиями, большинство из которых ранее не публиковались…».

Можна лише подивуватися, як йому  вдалося передати розмах та грандіозність спорудження заводу. Адже робити пейзажні знімки у ті часи було непросто. Фотоапарат зі штативом був важкий і громіздкий. В окремому ящику доводилося носити ретельно упаковані скляні пластинки й невелику похідну фотолабораторію. Еммануїл Плетцер блискуче впорався із завданням, створивши справжні шедеври фотомистецтва, які хочеться розглядати й розглядати.

Надзвичайно прикро, але відомості про видатного  фотомайстра  майже відсутні.  Чималенька колекція ліричних світлин Еммануїла Плетцера, виконаних у жанрі кабінет-фото, представлена в галереї «Єлисаветград». Це салонні портрети чоловіків, жінок, дітей, цілих родин. Такі фото виготовлялися  й у інших єлисаветградських ательє. А от у «криворізькій» серії світлин надзвичайно високої якості та складності Плетцер постає як майстер натурних фотозйомок, епічного фото.

На звороті паспарту – вишукані віньєтки з написом: «Фотографія Эм. Плетцера. Елисаветградъ. Дворцова яулица. д. Перимонда». Безумовно, Еммануїл Плетцер належав до найбільш успішних фотографів  нашого міста. З архівних джерел відомо, що, приміром, у 1915 році в його ательє працювали три фотографи, які зробили за рік 4 тисячі знімків на суму 4000 рублів. Власник фотоательє навіть звертався в міську управу з проханням дозволити йому розміщення рекламних вітрин зі зразками своєї продукції на центральних вулицях міста (Великій Перспективній і Дворцовій). Тож не дивно, що саме Еммануїлу Плетцеру  доручили виконання такого складного завдання.

Таким чином, два єлисаветградці посіли надзвичайно поважне місце в історії Кривого Рогу. Гірничий інженер Мартін Шимановський – спорудженням Гданцівського чавуноливарного заводу започаткував місто металургів, а фотограф Еммануїл Плетцер у своїх світлинах увічнив, як це відбувалося.

Володимир Босько.

Напишіть відгук