Театру багато разів пророкували загибель. Спочатку при появі кіно, пізніше – телебачення. А в нинішній час суцільної павутини глобальних соціальних мереж – і поготів. Однак, як бачимо, попри все, магія театру все ще споріднена з людською підсвідомістю і має на неї неабиякий вплив.
А кожен театр як явище є часткою культурного генофонду нації.
Один з найближчих прикладів – молодіжний театр «Резонанс» імені Валерія Дейнекіна. Цьогоріч він подолав 61-шу вікову вершину, але продовжує залишатися молодим, дієвим, прогресивним. Новий театральний сезон цей театр розпочав з постановки п’єси Генрі Лайона Олді (літературне псевдо харків’ян Олега Ладиженського та Дмитра Громова) «Другі руки», яка відбулася 13 листопада у залі педагогічного університету.
Як зазначили самі автори, ця п’єса – розмова про цінність життя як такого, поза мішурою матеріальних благ і суєтних уявлень про справедливість, як розподіл дарів і покарань згідно з реєстром. За їхніми ж словами, починаючи з 2005 року, п’єсу з успіхом ставили різні театри – від Абакана до Бобруйська. Але Кропивницький став другим містом, куди вони потрапили на перегляд вистави. Їхня присутність у залі, певно, додавала більшого куражу і резонансу. А ще, очевидно, зігрівала акторів у доволі прохолодній університетській актовій залі.
Як на мене, а цю виставу я бачив уперше, увесь склад театру впорався з надзавданням – вивести з секондхендового підтексту і показати, чим живуть, чим марять і страждають душі людей. І ми знайомимося з ними саме у той час, коли вони потрапляють у крамницю Secon Hand, своєрідне чистилище, де їм належить вибрати «костюм» для нової реінкарнації. І за задумом авторів, повторити чи змінити долю попередніх власників. Навіть Крамар (актор Роман Бутовський), який вже не мав жодного шансу для переродження, отримує його завдяки опущеному і розгубленому братку Бліну Поприколу (актор Влад Крамаренко). Разом з музично-хореографічним супроводом певний лірико-драматичний струмінь в сюжет вносить і образ Хомо Дозяйки (артистка Катерина Тоток). Особливо в тому місці, коли Крамар, якого постійно тривожать і бентежать душі (костюми) Секонд-хенду, благає її: «Розкажи мені про дощ»… Одержимі пошуком справедливості, незбагненних протиріч та закономірностей всесвіту, самовпевнені або розчаровані, цинічні або філософічні – усіх персонажів об’єднує бажання привести у рівновагу «ваги долі» і почати нове краще життя. Та враження таке, що все це даремно…
Режисерське трактування, яке знайшла заслужена артистка України, художній керівник театру Ірина Дейнекіна, було досить цікавим і у певних місцях несподіваним для авторів. Ось як прокоментував це після вистави Олег Ладиженський, який, до речі, режисер за фахом: «Дуже цікаве рішення. Прекрасний кордебалет, який це підкреслює. Дуже гарний темпоритм, усі грають енергійно, без провалів, без пауз. Чудове візуальне рішення з рухом усього цього одягу по сцені. Разом з живим кордебалетом воно створює цікавий композиційний ряд. Гарно зроблений фінал». Його підтримав співавтор Дмитро Громов: «В образи героїв додані такі нюанси, яких у нас не було, але які органічно вписалися в образи і тієї ж Хомо Дозяйки, і Бліна Поприколу, котрий вийшов дуже експресивним. Персонажі трохи не такі, якими їх бачили ми, але анітрохи не гірше. Крамар вийшов у центр композиції, чого у постановках інших театрів не відбувалося. Також нас радує гарне музичне оформлення».
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
