Катастрофа, невиліковна рана на тілі України – саме так зараз називають будівництво Кременчуцької ГЕС, яку проголошували черговою перемогою на шляху до комунізму.
Нещодавно у Державному архіві Кіровоградської області у рамках відзначення 100-річчя від дня створення системи архівних установ України відбулася презентація книги Олега Бабенка та Івана Петренка «Нове наше море…». Вона відкриває маловідомі сторінки історії будівництва Кременчуцької ГЕС, яке по закінченні назвали черговою перемогою на шляху до комунізму.
Як наголосив у своєму виступі Олег Бабенко: «Будівництво Кременчуцької ГЕС – це одна із фаз трансформації української свідомості, українського життя ХХ століття. Величезна кількість жертв… Як і села в отих вишневих садочках, про які згадують багато наших сучасників старшого віку, що стали вимушеними переселенцями. Під яким кутом подавалося будівництво? Це всесоюзна ударна комуністична будова. Які гарні й дзвінкі слова! Але що за ними стоїть? На це запитання ми спробували дати відповідь у цій книзі».
Звертання до цієї теми для обох авторів невипадкове. Наприклад, для Олега Бабенка вона близька з дитинства – його батьки були будівниками. Вона болить так само й Івану Даниловичу Петренку, який окрім розшифровування та упорядкування статистичних відомостей замислився над тим, що думали ті люди, яких виселяли. «Тому оця книга складається з двох частин, на які ми її навмисно поділили: технічний бік та суто гуманістичний, про осмислення того звичаєвого способу життя, яке утвердилося на берегах Дніпра принаймні десять тисяч років тому, коли почав відступати льодовик», – зазначив він.
Присутні на презентації мали змогу побачити знайдені авторами в архіві кінофотодокументів ім. Пшеничного унікальні кадри кінохроніки, які зафіксували руйнування й нищення міста Новогеоргіївська.
Далі автори розповіли, як і завдяки чому мінялася свідомість більшості вихідців з тієї території, що підлягала затопленню, особливо молоді, котра потрапила на будівництво Каховської, Кременчуцької та інших ГЕС. «Армія будівельників була величезною – 12-14 тисяч. Там були колишні в’язні, там були комсомольці, там були демобілізовані воїни, але основна маса – сільська молодь, якій давали певні шанси. А над ними поставили такого собі деспота, генерала, який не був обмежений законами чи якимись моральними переконаннями. Це товариш Новіков, який зробив собі кар’єру міністра», – наголосив Іван Петренко.
У виступах авторів, а також Світлани Орел, Володимира Панченка, Юрія Митрофаненка та інших прозвучала думка, що будівництво, яке призвело до екологічної, моральної та матеріальної катастрофи, є невиліковною раною на тілі України. 200 знищених сіл і кілька міст. А скільки зламаних доль?!
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
