РОМАНИ В ЖИТТІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

0
3125
views

Німецьке прислів’я:

 «Die Liеbe geht durch den Magen

 (Любов приходить через шлунок)».

Українська пісня:

«Сухарі із водою –

Тільки, милий, із тобою

В Україні далекій».

Євген Маланюк, «Нотатки»

Цього року – 120-ліття від дня народження, а наступного – 50 від дня смерті Євгена Маланюка, «імператора залізних строф» та «князя духу». А чи знає широкий загал про те, як поет і публіцист, культуролог-енциклопедист ставився до жіноцтва? Хто з представниць кращої статі так чи інакше впливав на його творчість?

Найперше кохання

Воно виникло у Жені до дівчинки Людмили (Міли). Через десятки років він пригадував «і «півдитячі» погляди між мною, «сыном крестьянина», і донькою «підупадаючого дідича» Павла Павловича Непокойчицького. (З люб’язно наданого краєзнавцем Костянтином Шляховим списку осіб з такою сукупністю даних можемо припустити, що йдеться про дворянина, власника сільця Червінка Новоархангельської волості, котрий на перше січня 1914 року мав 195 десятин 100 сажнів землі.- Авт.). «Ми стояли колись біля в’їзду в алею (високих дубів) до садиби Грохольської. Розмовляли не знаю (і не знати) про що… І мати Міли так нас «застала»… і так якось особливо (може з зітханням, може з острахом!) сковзнула по нас обидвох поглядом… А ми, якби засоромлені, залишилися. Але вже говорити не було про що. І ми розійшлися. Назавше. Навіки. І я думав (тоді впивався «Вікторією» Гамсуна), що то, власне, Міла – Вікторія, а я, розуміється, Йоганнес, який – почекайте, голубчики, ще покаже себе, і будеш ти, Мілочко, ще писати листи до «відомого (маляра? письменника?) – не знав ще, але знав, що «відомого»… Де ти, Мілочко, і яка твоя підсовєтська доля?».

Єлисаветградські гімназистки, або «Стерилізований платонізм»

2 травня 1913 року  Євген Маланюк писав творчу роботу за 6 клас реального училища на тему «Значение Жуковского в русской литературе». Ризикнемо припустити, що одна з причин такого вибору –  незабутні жіночі образи Василя Андрійовича (пригадаємо хоча б «Светлану»).

У книзі спогадів адвоката й письменника Олександра Семененка «Харків, Харків…» («в еміграції, коли люди власне тільки й уміють написати щось путнього, так це мемуари») знаходимо такі слова, що, коли Євген Маланюк, починаючи з 1906 року, вісім років жив у місті на Інгулі й носив «формену фуражку з жовтим кантом і гербом «ЕЗРУ», що означало Єлисаветградське земське реальне училище, то одним з його прихистків була квартира на Биковій у «родині його хрещеного батька-вчителя Кузнєцова», котрий переїхав з Новоархангельська. Тут за тюлевими фіранками жила й ходила до гімназії Галя Кузнєцова, котра мала великі очі, кавказький профіль. «Хто з нас, юнаків, не думав про неї? Аня  (мова про одну й ту ж дівчину. – Авт.) Кузнєцова, – пише Семененко, – чиста дівчина, гімназистка. Це були старомодні мрії, не сьогоднішній секс. Неясні почуття грядущих тілесних і душевних завірюх, на споді свідомості потяг, мовчазний і ще несміливий, до таємничого, могутнього, вічно жіночого». Деякі дослідники (Сергій Шевченко слідом за Леонідом Куценком) вважають, що Маланюк саме Ганні Кузнєцовій присвятив вірш:

І завше сниться: липень, сад, кущі.

І стрічі під сусідським перелазом.

Було, либонь, нам стільки років разом,

Скільки давно я маю сам. Мерщій.

Хай лиш батьки спочинуть по обіді,

Сліпий, без тху, біжу через город

Почути контральтовий спів “добридень”.

Побачить і вдихнути очі й рот.

Шаліло серце. Зупинявся час.

Пекла солодка спрага. Напівдіти.

Тремтіли ми й не знали, що робити.

І було страшно й солодко зараз.

Нарешті ще одним юначим коханням, котре снилося до кінця життя за океаном у нетрях Нью-Йорка, була випускниця Єлисаветградської жіночої гімназії Ольга Яківна Юзкова. На думку Семененка, вона зіграла особливу роль у творчому становленні Маланюка: «Як поет, Ви зобов’язані їй дуже багато». «Іспити тягнулися аж півтора місяця, – згадував Маланюк. – Я був досить змучений ними і Музою, що вже була постійною тінню весни і життя, і Ольгою, з якою в’язав трагічно-ускладнений Гамсуном, Верхарном і імпресіонізмом перший поважний «роман». Вона на коротко приїздила до Єлизавета і знову від’їздила «в Москву, в Москву…» (цитата з чеховських «Трьох сестер». – Авт.). (Здається, що й наступний переїзд з Петроградського політеху до Київського військового училища теж був викликаний бажанням частіше бачитися з Ольгою). Ім’я юної обраниці реаліста навіть стало «именем нарицательным». Наприклад, коли Семененко заводить мову про якусь стару пані, якою в юності захоплювався Панас Саксаганський, то говорить так: «Може, й вона була Олею Юзковою для Фані Тобілевича». Тож з 50-х років, додаючи Маланюкові «до джерел нашого свідомого і несвідомого життя» власні спогади, Семененко неодноразово згадує Олю Юзкову. Мовляв, батько її мав винний погріб на розі Великої Перспективної і Петровської. З її братом-«второгодником» вони сиділи за однією партою. Про зовнішність Олі пише: «Блондинка, очі блакитно-сірі, кругленька, пухка». Додамо, що в архіві УВАН (Українська вільна академія наук в США), де зберігаються присвячені їй ранні твори поета, в яких «музика Блока звучала в ушах спокусливо», Леонід Куценко знайшов і оцей.

Ольге Яковлевне Юзковой

Четыре фрака на эстраде,

Рояля траурный кортеж,

Что бьётся, гнётся в синем взгляде?

Куда глядишь, о чём поёшь?

І ще погортаємо «Нотатки» Маланюка: «1 лютого 1965. «Снилась Ольга… Лице її і очі покриті чорною хусткою. Каже: «Не наближайся до мене». А вже в лютому наступного року записав: «Цікаво, що Оля на моїй фотографійці (вуличній) написала: «Была ему звёздная книга ясна// И с ним говорила морская волна». А я не знав тоді, що це – Євген Баратинський». Тож і до смерті не покидав Євгена Филимоновича «молодий той грішний рай…».

(Далі буде)

Федір ШЕПЕЛЬ

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here