АМІНА. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Аміна Окуєва – це ім’я стало легендарним. Чеченка з українським громадянством, активістка Революції Гідності, учасниця самооборони Майдану, військовослужбовець кількох добробатів. Загинула під час диверсійного нападу 30 жовтня поблизу села Глеваха у Київській області.

Про неї розповідь нашої землячки Арсенії Великої, яка зараз мешкає в Одесі. Письменниця була особисто знайома з Аміною, продовжує приятелювати з її родиною.

№46 АМІНА. ЧАСТИНА ПЕРША http://wp.me/p8Jzal-UR

№47 АМІНА. ЧАСТИНА ДРУГА http://wp.me/p8Jzal-Yh

№48 АМІНА. ЧАСТИНА ТРЕТЯ http://wp.me/p8Jzal-12g

6

Події розгортаються з неймовірною швидкістю. Здавалося, тут, в Україні, зламати хребет злочинній олігархічній владі неможливо. Європа нас підтримує, вона веде боротьбу… Звичними для неї юридично-демократичними засобами. Боротьба не припиняється. Та путінські васали не віддадуть Заходу навіть думки про Україну.

Підпис про асоціацію з Європою не поставлений. Десь вдалині блимає «тайожним свєтом» виколисане Путіним «євразійскоє пространство». Народ обурений. «Януковичу, підпиши!» — благально лунає із саміту у Вільнюсі…

Що відбувалося в душі тодішнього українського президента? Дебелого недоумкуватого велетня. Колишнього електрика, двічі судженого, злодійкуватого рвача-бізнесмена та підступного слизького політика? Того, що «віджимав», «дерибанив», «малював теми і схеми», влаштовував «договірняки», перенаправляв «потоки», будував собі палаци і ставив на всі боки «смотрящих».

А ще й синок старший виріс нівроку. Стоматолог! Усе зрозумів, усе «налагодив» одразу. З друзями. Такими ж безкомпромісними і хвацькими, як і сам.

І Путін, вічний старший брат, майже задоволений. Кинув вчасно кредит. Переорієнтовуючи Україну із Заходу на Схід. Так спокійніше… Так можна почуватися, як сир у маслі… Із золотими батонами.

Майдан

Холод, мряка. Якась Європа. Якісь студенти. Янукович спокійний. Це все, звісно, передбачали, такі виступи уже не раз приборкували. Є ж бо трьохсотлітній досвід.

Та події розгортаються інакше. Найдовшому терпінню колись приходить кінець.

Аміна вже тут. Майже з перших днів. У хіджабі і поки що у довгій сукні. Але ненадовго. Вже зовсім скоро камуфляж стане її другою шкірою, її другим «я»…

А які тут люди! Які посмішки, яка дружня підтримка і яка одностайність та впевненість у перемозі!..

А майданівці все збираються і збираються. Звідусіль. Українці, поляки, білоруси, грузини, росіяни, вірмени, чеченці, литовці…

Аміна, як ніхто, розуміє: тут треба бути стійкими. І готуватися до довгої боротьби. Ічкерія — яскравий приклад. До боротьби за Україну, Одесу, за Адама, що все ще чекає у СІЗО на вирок.

Холодні намети. Гаряча кава. І народ, який все прибуває на Майдан… З усіх країв.

Яке неочікуване радісне здивування! Як чудово, що люди тисячами піднялися на протест. А здавалося, народ спить та їсть і нікому нічого не потрібно.

У ніч із 29 на 30 листопада януковичівська влада наказала розігнати студентський Майдан. Пролилася кров. Жорстокість не зупинила, не залякала, а додала сил — кількість протестувальників стрімко зросла. На вулиці вийшли батьки студентів, викладачі, бізнесмени, лікарі…

Табір розростається миттєво. А яка незбагненна самоорганізація! Ні краплі спиртного. Всі дії продумані. Всі кроки виважені. О, рідні кияни! Кава, пиріжки, бутерброди… Хлопці приїхали здалеку —
варять на всіх майданівців у величезному казані борщ.

А в Аміни своє. Тут, поряд з площею Незалежності, маленька ісламська кав’ярня під назвою «Крим». Так, навіть назви передчувають історію. Вони небуденні, символічні… Дівчата підносять духмяний плов, баранячу ніжку, зелений чай. В жовто-зеленому тюркському вбранні. Милі і ввічливі. На стінах — краєвиди гір. Аміна серед них, як удома. Але на Майдані — друзі. Вже давно свої — українці. Вона нарешті заговорила українською. Хоч і з акцентом західняків. Їх тут більшість.

День і ніч вирує Майдан. Усі налаштовані на перемогу. Ніхто не збирається додому. Ні студенти, що облишили навчання, ні бізнесмени з договорами, ні фермери, в яких вдома купа невирішених справ. Лікарі, артисти, інженери, бюджетники беруть відпустки за власний рахунок й оселяються тут. У зовсім іншому вимірі часу і вимірі долі….

(Початок у №46. Далі буде).

 

Напишіть відгук