МІСТО АВТОРА НЕЛЮДСЬКОГО ЗАКОНУ

Наприкінці листопада у Кропивницькому було прийнято історичне рішення – міська рада позбавилась назвиська Кіровоградська. Це рішення знову привернуло увагу до постаті людини, чиє ім’я носило наше місто, його райони, суди та інші адміністративні установи з 1934 р.

Та про Кірова пізніше, спершу згадаємо, як розвивалися події з перейменування. В суботу 25 листопада на сайті газети «Народне слово» з’явилася інформація із закликом підтримати акцію з  вилучення з назви міської ради імені Кірова. Під час ходи вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 рр. мені та Олександру Ратушняку вдалося зібрати близько 500 підписів за підтримку цієї пропозиції. В понеділок під час сесії міськради депутати підтримали нашу ініціативу. Міська рада перестала бути Кіровоградською. Напевне востаннє цій постаті на шпальтах преси буде приділено стільки уваги. Чому ім’я Кірова зберігалося так довго? Чому він не став в один ряд з такими злочинцями як Сталін і Молотов? Чому в 90-х рр., коли з карти України зникали імена Ворошилова, Жданова, Кіров лишився? Яким був його внесок у розвиток нашого краю та України?

Читати також: “НАЧЕБТО Й ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ…” http://wp.me/p8Jzal-12M

Упродовж тривалого часу українці, колишні кіровоградці навіть не підозрювали, що Кіров був одним із організаторів Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Вперше прилюдно про це сказав професор Володимир Панченко 23 лютого 2014 р., коли було демонтовано пам’ятник С. Кірову. В місті вибухнула дискусія: треба це було робити чи ні? А обурений цим «вандалізмом» провідний «регіонал» Сергій Ларін, нині лідер «Опо-
блоку» навіть пообіцяв відновити пам’ятник Кірову. Для чого? Для кого? Щоправда, й цю обіцянку він не виконав.

Тим часом мешканці Кіровограда, починаючи з 2005 р., ходили на заходи з вшанування пам’яті жертв Голодомору – геноциду українців 1932-1933 рр. З мікрофонів лунала інформація про те, що на вшануванні присутні представники Кіровоградської міської ради, Кіровоградської ОДА, які вшановують загиблих і засуджують організаторів цього злочину. Про безпосередню причетність до організації геноциду Кірова не згадували ніколи!!!  А з ним у назві міської ради прощатися не поспішали. Може тому, що Кіров не був організатором Голодомору 1932–1933 рр.? Ні! Був! І цьому факту є неспростовний доказ.

Молоді українці наврядчи знають про роль газети «Правда» в житті мешканців колишнього СРСР. Сучасною мовою – це була газета без «фейків», з жорсткою цензурою, головний друкований орган партії! 6 серпня 1932 р. в газеті «Правда» у розпал Голодомору з’явилася стаття С.М. Кірова, у якій він  зазначив:

«…колхозные и кооперативные организации пора приравнять к государственным, и если человек уличен в воровстве колхозного или кооперативного добра, так его надо судить вплоть до высшей меры наказания. И если уж смягчать наказание, так не менее как на 10 лет лишения свободы» («Правда» от 6 августа 1932). (Для молоді зазначу, що за законами СРСР розкрадання держмайна каралося жорсткіше, ніж приватного або колективного).

Вже 7 серпня 1932 р. було  прийнято постанову Раднаркому «Об охране имущества государственных предприятий», санкціоноване Кіровим. В народі відоме як «закон про п’ять колосків». Під цей закон підвели навіть багатодітних матерів, які після жнив збирали  колоски на колгоспному полі.

Стаття Кірова доводить його причетність до запровадження «Закону про  п’ять колосків» і ставить в один список організаторів Голодомору 1932-1933 рр. на чолі зі Сталіним.

Якими ж були наслідки рішення Кірова? Їх декілька. По-перше, для тих хто охороняв колгоспне майно від виснажених голодом колгоспників, він ставав «індульгенцією». Тепер вони могли стріляти в крадіїв, а слідчі отримували законні підстави відправляти селян (жінок і дітей) до ГУЛАГУ, до організації якого Кіров теж мав безпосереднє відношення.

По-друге, цей закон позбавляв селян можливості врятуватися від голоду, збираючи колоски з полів. Так розпочався канібалізм в селах, бо коли в людей забрали все приватне і заборонили брати колгоспне, то для декого шлях був один – вбивати односельців, аби порятуватися від голоду! (Жодним чином не виправдовую канібалів, а намагаюся пояснити, чому ці люди стали вбивцями-людожерами).

Під впливом цих жахів і власної неспроможності змінити ситуацію на краще, пішли з життя шляхом самогубства українські націонал-комуністи М. Скрипник та М. Хвильовий. А Кіров продовжував будувати ГУЛАГ та Біломорканал.

В 1934 р. С. М. Кірова було вбито в Ленінграді. Його вбивство Сталін звалив на групу колишнього єлисаветградця Зінов’єва.  (Люди думали інакше. Навіть пісню склали: «Эх, огурчики, да помідорчики, Сталин Кирова убил в коридорчике!»). Зінов’євськ (колишній Єлисаветград) назвали Кірово. Місто, в якому Костріков (Кіров), був  присутнім тільки як пам’ятник. Так Кіров став більшовицьким мучеником, а сумнівну славу за перемогу у війні з українським селянством, будівництвом каналів та розвитком ГУЛАГ(у) перебрали на себе інші «вожді пролетаріата».

В 1937 р. Кіров ще раз нашкодив Україні, зокрема, місту в центрі України – мова про нинішній Кропивницький. Саме цього року йому вирішили поставити пам’ятник. Де? Якраз на тому місці, де в добу Єлисаветграда було закладено міський бульвар: з фонтанами, лавками, деревами, ліхтарями, святковими арками. Бульвар комуністам здавався зайвим, треба була площа, тож під гаслом «Слава труду!» бульвар зробили площею: знесли бульвар з фонтаном і з’явилася площа з … Кіровим.

Мудрі євреї кажуть: «хай буде стерте ім’я його». Нарешті міська рада поставила крапку в цьому питанні. Але пам’ятник справам Кірова в нашому місті є! Він на «Фортечних валах»: пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 рр., одним з організаторів якого був Сергій Міронович Костріков (Кіров)!

P.S. Газета «Народне слово» стала майданчиком для дискусій з історії рідного краю. Якщо знайдуться опоненти, які напишуть про внесок Кірова в розвиток нашого міста, готовий до дискусії.

Юрко КУНИЦЯ

Напишіть відгук