У цьому впевнений тимчасово виконуючий обов‘язки начальника Кіровоградського гарнізону підполковник Роман Юзвенко. Адже війна на Донбасі, як і будь-яка, врешті закінчиться, і у життя військових та їхніх сімей увійде довгоочікуване слово «мир».
Роман Станіславович на цій посаді з самого початку антитерористичної операції. Відтоді, як розмірене життя гарнізону перервалося вторгненням агресора, і одна за одною оголошувалися мобілізації. Військові завжди стояли напоготові, адже потенційні вороги є у кожної країни, однак удару від «братів-слов‘ян» не чекав ніхто. За короткий час обласний комісаріат сформував сім нових окремих військових частин – найбільший показник в Україні. Було багато добровольців з числа у колишніх військових, особливо – афганців. Юзвенко сам возив людей на передову. До війни випускник Сумського артилерійського училища служив у різних міста України, не бував у гарячих точках, навіть не гадав, що така «точка» буде в Україні.
Слов‘янськ, Краматорськ, Дебальцеве… Тоді ці назви населених пунктів були у всіх на слуху. Відчувалася підтримка громадян, в повну силу працювали волонтери, армія ставала сильнішою, адже ладні були віддати все, тільки б зупинити бойовиків. Зміцнювалися військові частини в гарнізоні, відродилося легендарне летовище в Канатовому, а чисельність армії збільшилася майже вдвічі.
– Все це відбувалося на наших очах, – каже Роман Станіславович.
– За чотири роки багато чого змінилося. Тепер немає страху у жителів, приміром, нашого міста, що ворог дійде до центру України. Мирне життя тут і в інших містах, наче немає війни. І тільки військові та їхні родини ще не мають спокою, і добре знають його ціну. Сьогодні кожен військовий – не тільки захисник. Служба – це ще й забезпечення життя своєї родини, адже заробітна плата значно зросла за ці роки. Навіть у мирний час чисельність армії не зміниться, тож у військових є нагода отримувати гідну платню.
У Романа Юзвенка росте син Кирило, якому він приділяє, по можливості, якомога більше уваги. Хлопцю тільки 14 років, але він побував з батьком на всіх військових зборах, вже вміє добре стріляти, загартовує себе. Чи буде він військовим, сам вирішить, як прийде час.
У нашій розмові ми торкнулися і мирної теми. Не забулися ще ті часи, коли гарнізон мав свої традиції. У Будинку офіцерів, якого наприкінці 90-х позбулося тодішнє керівництво, військові з родинами збиралися на свята, зустрічали разом Новий рік тощо.
– Нинішнє керівництво гарнізону має намір повернути Будинок офіцерів, – повідомив Роман Станіславович. – Це питання нині обговорюється на рівні обласної державної адміністрації. Сподіваємося, так воно і буде. Головне, аби якомога скоріше настав мир, а тоді повернуться й традиції.
Світлана КОСТЕНКО