СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ВІЛ-ПОЗИТИВНИХ – ШАНС ЗМІНИТИ ЖИТТЯ

Соціальний супровід ВІЛ-позитивних – можливість зупинити епідемію ВІЛ/СНІДу. І поки ця можливість є – міжнародні донори фінансують надання соціальних послуг. Однак донори вже оголосили, що незабаром фінансування припиниться і це на себе повинна взяти держава загалом та місцеві бюджети зокрема.

Ольга (ім’я змінено) проживає в одному із районів Кіровоградської області. Дівчина виховувалася більше у дідуся, ніж у мами. Мама сильно зловживала алкоголем, через що її згодом позбавили батьківських прав. Тому опіку над нею взяв дідусь.

У 12 років дід втратив контроль над Ольгою. Вона почала вчиняти дрібні крадіжки, крала у сусідів і родичів, почала випивати. Ольга тоді була неповнолітня, перебувала на обліку у кримінальній міліції у справах дітей. За багаторазові крадіжки вона певний час перебувала у місцях позбавлення волі.  Вперше потрапила до в’язниці у 19 років. Майже два роки була позбавлена волі…

 – 30 травня 2012 року мені телефонують із пологового будинку і кажуть, що в них є породілля, яку немає куди виписувати, а за вказаною адресою, яку вона зазначила, потрібен акт обстеження. Я в них питаю, коли вона народила. Кажуть, що тиждень тому. Я питаю: «Чому ж ви лише зараз мені телефонуєте? Її немає куди виписувати і вам терміново потрібен акт». Я направила своїх спеціалістів, вони обстежили умови проживання за вказаною адресою, умови там були середні. Виписали її на зйомну квартиру – це був невеликий приватний будинок, у якому проживала чужа літня бабуся, яка прибилася до хати, а баба її прийняла. Вона їй була ніхто, допомагали одна одній. У неї взагалі не було теплого одягу для дитинки. А йшло до холодів, тож ми забезпечили необхідним одягом її і дитину. Батько дитини Олег був приходящим. Приходив, повертався, – розповідає керівник районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ірина (ім’я змінено), яка згодом стала соціальним працівником жінки.

Ольга зараз проживає з Олегом. Народила третю дитину. Попри те, що чоловік часто пив, жінка ніби трималася, але все одно була під наглядом соціальних служб.

– До неї здійснювався патронаж. Вона у соціальному центрі для сім’ї, дітей та молоді була під соціальним супроводом, паспорта у неї не було, тож допомогли оформити, малому свідоцтво зробили і приписку. А потім вийшов закон, що дитина має бути приписана біля мами, тому що вони не зможуть оформити дитячі. Батько сказав: «Я їх забираю і ми будемо жити сім’єю». Вони перебралися в іншу хатинку, кращу. На отримані кошти придбала коляску і ліжко для дитини. Соціальні фахівці дивилися, щоб там був порядок, багато нарікань було з боку медичних працівників – коли дитина хворіла, жінка відмовлялася лягати в лікарню. Вони із чоловіком ходили на підробітки, – розповідає Ірина.

Соціальний працівник Ольги говорить, що спершу жінка дивилася за малим, жодних питань не було. ВІЛ-позитивний статус у неї виявили в лікарні, поставили на диспансерний облік, однак більше додаткових обстежень вона не проходила, відповідно терапію не отримувала.

– Дитинці виповнилося півтори роки, я їй сказала поїхати і здати аналізи на обстеження – чи немає в дитини ВІЛ-інфекції, щоб можна було зняти її з обліку. То дякувати Богу, у 18 місяців здали аналізи і дитину зняли з обліку.  А пізніше вона до мене приходить, я дивлюся на неї і кажу: «Ти вагітна», а вона: «Ні, ви що». У мене були на роботі тести на вагітність. Ми спустилися з нею до вбиральні. Тоді вона виносить результат тесту, а там дві смужки. Кажу їй: «Ходімо в лікарню», де ми і стали на облік. Старшому було близько двох років. Цю вагітність ми разом виносили, – говорить Ірина.

Після народження другої дитини соціальному працівнику вдалося переконати Ольгу пити АРВ-терапію. Це саме було напередодні третьої вагітності. Двоє дітей були без ВІЛ-позитивного статусу, їх знято з обліку. Однак, формувати прихильність до отримання АРВ-терапії жінці було досить складно, адже вона постійно шукала відмовки.

– Були проблеми із прихильністю, із запам’ятовуванням препаратів, коли які приймати. То я  на коробочці писала. Декілька разів доставляла додому, адже лялька маленька і я розуміла, що жінка за ліками вчасно не прийде, а пропускати не можна. І я завжди казала: «Ольго, ліки, аналізи, в лікарню». Єдиний аргумент був, який подіяв, – належне виконання батьківських обов’язків, збереження дітей, щоб діти не повторили її долю… , – каже Ірина.

ВІЛ-позитивні люди повинні отримувати соціальний супровід, запевняє Ірина. І говорить, що дуже добре, що є така можливість.

– Соціальний супровід важливий. По-перше, щоб людина не відчувала себе самотньою з цією проблемою. Ми намагаємося допомагати, щоб люди жили повноцінним життям, щоб у них була сім’я, щоб вони не боялися заводити сім’ю. Якщо людина відчуває підтримку і хоче, щоб її мотивували, то звичайно її життя покращиться. Були моменти, коли через три дні Ользі потрібно йти в лікарню за ліками, я телефоную, а вона каже: «Я не можу, бо дитина хвора, чи чоловік запив». Тоді я брала ноги в руки і йшла в лікарню. Мені видавали терапію і я її доставляла. Я дуже хвилювалася, щоб не було пропусків. У мене була ще одна жінка, якій я доставляла ліки. У неї в сім’ї сталося горе, вона захворіла, вдома ніхто не знав, що в мами ВІЛ. Із квартири вона не могла вийти, якби я не привозила терапію, вона б її не пила! – зауважує соціальний працівник Ірина.

– Фінансування обласною та місцевою владою Кіровоградщини соціального супроводу людей, які живуть з ВІЛ/СНІД – це фінансування права на життя та здоров’я цих людей, права на достойне та якісне життя їх та їхніх дітей, фінансування ефективних заходів, які зупиняють епідемію ВІЛ/СНІДу. Чи є пріоритетом ці цінності для місцевої влади Кіровоградської облдержадміністрації, Кіровоградської обласної ради та місцевих рад – покаже наявність бюджетного фінансування на ці заходи. Поки що, ці заходи фінансують міжнародні донори. Ми наголошуємо на підтримці соціального супроводу в рамках проекту, який виконується Благодійною організацією “Світло надії” за підтримки Благодійної організації “Всеукраїнська мережа ЛЖВ”, – коментує виконавчий директор Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» Костянтин Данильченко.

Матеріал підготувала:

Семененко Вікторія,

PR-менеджер КОВ ВБО

«Всеукраїнська мережа ЛЖВ»

099 65 73 923

Semenenko_vik@ukr.net

Напишіть відгук