КОХАННЯ ЧИ НАСИЛЛЯ: СТЕРЕОТИПИ ПРО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

0
391
views

Прийнятий у першому читанні Закон України, який криміналізує домашнє насильство, є першим кроком до захисту жертв домашніх тиранів. Але навколо теми насильства досі існує багато стереотипів, які потрібно розвінчувати.

Законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (№ 4952) 6 грудня набрав 241 депутатський голос та був ухвалений в першому читанні в цілому. Тож поки очікується рішення парламентарів у другому читанні, щоб після повторного ухвалення закон міг вступити в силу.

Навколо проблеми домашнього та гендерно-обумовленого насильства існує безліч міфів та стереотипів. «НС» зібрали топ-5 найпоширеніших та закликали громадських активістів, жертв насилля та психологів розвінчати неправдиві стереотипи.

Стереотип 1: Тавро у паспорті

Хто має право торкатися вашого тіла без вашої згоди? Правильна відповідь – ніхто і ніколи. Ні сексуальний партнер, ні родич або знайомий – ніхто не має права торкатися вашого тіла або вчиняти інші дії із сексуальним підтекстом без вашої згоди або всупереч вашому «ні». Свідоцтво про шлюб – не право власності на людину. Чоловік або дружина, коханці, співмешканці не мають права вчиняти сексуальні дії проти волі партнера.

Стереотип 2: Моя зарплата є моєю, а твоя – наша

Близька людина підняла на вас руку або зґвалтувала – ось яка асоціація першою спадає на думку при словосполученні «домашнє насильство». Але існує також психологічне та економічні види насилля, які, на жаль, багато родин сприймають за норму. Економічним насильством є, наприклад, умисне позбавлення члена сім’ї коштів, майна, житла, одягу. Першими кроками до цього, зазвичай, є обмеження або взагалі заборона у навчанні, можливості працювати, ізоляції від близьких та рідних. Наприклад, коли чоловік або дружина вимагає від партнера відмовитися від роботи («жінка має сидіти вдома!», «в тебе така маленька зарплатня, звільняйся та краще займись хатніми справами»), повністю контролює всі витрати та зобов’язує детально звітувати за кожну, навіть невеличку витрату – це насильство. Коли людину жорстко обмежують у фінансах та примушують до економічної залежності від іншої, обмежуючи можливості фінансової самостійності – це не норма, це насильство.

Стереотип 3:  Образити може кожен

Одним з перших кроків, на які йде так званий домашній тиран – це м’яко, різко або поступово обмежує свою жертву у соціальній активності. Таким чином жертва має менше шансів отримати допомогу від колег, рідних чи друзів. Та й контролювати людину стає легко. Тому примусова ізоляція, заборона зустрічатися із друзями та близькими є різновидом психологічного насилля, яке нерідко супроводжується економічним та приводить і до фізичних знущань. Словесні образи, погрози, переслідування з метою залякування і отримання влади одних членів сім’ї над іншими, змушення постійно відчувати провину – ось одні з найпоширеніших видів психологічного насильства. Тож якщо вам погрожують самогубством або ізоляцією від власних дітей, принижують гідність, перечитують переписки та перевіряють усі можливі контакти – ви потребуєте допомоги і є жертвою психологічного насильства.

Стереотип 4: Насильство – це лише про сім’ї наркоманів,  алкоголіків та маргіналів

Якби проблема домашнього насильства стосувалася лише асоціальних або маргінальних груп населення, вона б не отримала такий потужний відгук по всьому світу. Так, наприкінці листопада розпочалася Всесвітня кампанія «16 Днів активізму проти ґендерно-обумовленого насильства». Ця кампанія проходить під егідою ООН у всьому світі з 25 листопада по 10 грудня і символізується помаранчевим кольором. В обласному центрі Кіровоградщини громадська організація «Територія успіху» в рамках Всесвітньої кампанії провела тренінги для школярів, конкурс малюнка, зйомки соціального ролика та інформаційно-просвітницьку роботу. До того ж, організація пропонує безкоштовний юридичний супровід тим, хто потрапив у складні обставини. Також в цей період міська рада Кропивницького у вечірній час підсвічувалася помаранчевим кольором замість звичного білого в підтримку акції.

«Одне з хибних уявлень, розповсюджених у суспільстві, є те, що насилля відбувається тільки в сім’ях, де зловживають алкоголем чи вживають наркотики, – пояснює виконавча директорка ГО «Територія успіху» Інга Дудник. – Це є неправдою. Зазвичай, чим вище соціальний статус родини, тим більше в ній бояться нівелювати його, зіпсувати репутацію, ховаючи при цьому всі сімейні проблеми за сімома замками. Вони зазвичай не викликають поліцію, не звертаються за допомогою до психологів, бо бояться розголосу. Тож рівень насилля в заможних сім’ях, де члени подружжя обіймають певні посади, є публічними – доволі високий. На жаль, статистика щодо випадків насильства в таких родинах не ведеться. Але аналіз міжнародного досвіду підштовхує до висновку, що рівень насилля є однаковим у різних сім’ях. Тобто і в малозабезпеченій родині, і заможній, і в подружжя політиків або ж алкоголіків є приблизно однакові ризики домашнього насилля.

Стереотип №5: Б’є – значить любить… бити

Неабиякого суспільного резонансу досягла вже всесвітньовідома акція із соціальних мереж «Я не боюся сказати». В рамках акції різні люди, в переважній більшості жінки та дівчата, відверто діляться історіями пережитої ними дискримінації, насильства, підписуючи публікації в мережах хештегом #ЯнеБоюсьСказати. Одна із учасниць акції, Поліна, п’ять років потерпала від свого чоловіка, який бив та ґвалтував її. Якось їй зателефонувала мама та нагадала, що вони не бачилися вже майже рік, хоч і живуть в одному місті. «Тоді я, роздивляючись синці на грудях та шиї, подумала про те, що можу й не мати можливості більше побачити маму. Я зрозуміла, що потребую термінової допомоги, захисту. Спочатку було соромно розповідати про ті знущання, що я пережила, рідним, поліції, судді, друзям. Чомусь мені здавалося тоді, що мені має бути соромно за це. Та краще пережити цей сором, ніж не пережити вдома чергове зґвалтування або побої за неправильно покладену виделку».

Катерина спочатку звинувачувала себе: ну ось розгнівала чоловіка, довела до того, що він вдарив. Наступного дня колежанки заздрили букету, який коханий прислав їй, а Катя у цей час зі сміхом розповідала вигадану історію, пояснюючи синець на підборідді. «Б’є – значить б’є. Любить – значить любить. Б’є – значить любить не тебе, а любить бити. Спочатку думаєш, що сама винна. Що він виправиться. Пробачаєш другий, п’ятий, десятий раз. Спочатку я вигадувала, що в темряві вдарилася щелепою об двері. Потім, вже в лікарні, вигадувала невдале катання на велосипеді, пояснюючи струс мозку та поламані ребра. А мені ще й заздрили: он який уважний чоловік, подарунками осипає, в ресторани водить. Після чергового побиття, коли я просто не могла підвестися з ліжка декілька днів, він приніс черговий букет із вибаченнями та обіцянками більше так не робити. Тоді я зрозуміла, що якщо продовжу мовчати – то наступний букет він принесе вже до моєї могили».

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here