ПРИГОДИ ГОРЛІСА—ГОРСЬКОГО В ЄЛИСАВЕТІ

0
2407
views
спросить у Харченко

«Коли старший затримав крок, щоб зробити рух убік і пропустити мене вперед, плигаю на нього. Вхопивши за плечі і обернувши кругом себе, штовхаю його на задніх. Два постріли… крик…Скотившись клубком із валу, пускаюся бігти. Босий… в одній білизні. Біля ніг дзижчать кулі…

До цього часу в грудях забиває дух, коли згадую той біг. Старт–смерть. Мета — життя і воля! Коли б хтось так бігав на так на спортивних змаганнях, зібрав би нагороди з цілого світу!»

Протягом травня — липня 1920 р. Ю.Горліс–Горський (псевдонім Юрія Городянина–Лісовського), автор відомого роману «Холодний Яр», перебував у Єлисаветграді, щоправда, під чужим ім’ям.

Тривалий час єдиним джерелом інформації про цей факт був його знаменитий роман–спогад «Холодний Яр». Кілька глав цього роману «У катівні Єлисаветської ЧК», «Я хочу жити!» (розподіл на глави та їх назви  належать Роману Ковалю) присвячена цим подіям. Йдеться про напад на Новомиргород повстанського загону на чолі з Гнатом Зінкевичем, заступниками якого були автор і Андрій Чорнота, погоню за ними кінного полку Червоної армії, взяття декого з них, включно з автором і Зінкевичем, у полон, поневіряння в єлисаветградських тюрмах, насамкінець втечу автора й повернення до повстанців.

Однак нещодавно харківський історик Сергій Лунін оприлюднив і ретельно проаналізував відповідні матеріали із російських архівів.

Отже, спочатку історія арешту. Метою походу на Новомиргород було захоплення зброї, якої в Холодному Яру бракувало. Щодо власне подій у місті в ніч з 12 на 13 травня, то, за словами Городянина–Лісовського й Бондаря, Зінкевич сподівався взяти зброю «по–хорошему». Але тихо не вийшло — відбулася перестрілка з міліцією, перебіг якої лише за одним джерелом відстежити важко, утім не слід виключати й версію про інсценування. А далі був фатальний кінець успішної операції. Після бою хлопці лишилися ночувати біля Капітанівської цукроварні, а прокинулися вже «зі скрученими назад руками». Допоміг чекістам хлопець із Лісничівки.

Ю.Горліса–Горського привезли до Новомиргорода, а потім доправили до Єлисаветграда. С.Луніну пощастило знайти справу Особливого відділу 1–ї Кінної армії з настільним номером 395. Обвинувачені за справою: Ігнатій Зінкевич, Артем Бондар і «Валентин Семянцов», тобто Юрій Городянин–Лісовський. Ще в лютому 1920 р. керівники Холодного Яру передали «приватні документи» його товариша по сотні, козака Валентина Сімянцева, що потрапили до них випадково. З метою убезпечити автора ще надійніше для нього підробили й посвідку про звільнення з Червоної армії внаслідок контузії «петлюрівською» гранатою. Той факт, що третім обвинувачуваним був саме Городянин–Лісовський, засвідчують фото псевдо–Сімянцева у фас і профіль, а також написані ним власноручно матеріали — почерк схожий на відомі автографи.

У місті на Інгулі Ю. Горліс–Горський перебував у трьох казематах. Спочатку у льохах Єлисаветградської НК (у підвалах будинку підприємця–пивовара Макєєва). Потім його доправили до Особливого відділу Першої кінної армії, яка навесні 1920 р. базувалася у Єлисаветграді (дехто з місцевих мешканців тоді вперше побачив китайців, яких було чимало у лавах будьоннівців). Але після допитів завідувач відділення Шевченко, хоча й намагався передати полонених до 45–ї дивізії, не зміг завадити перехопленню їх службовцями Особливого відділу 1–ї Кінної армії, який прибув до Єлисаветграда згідно з наказом командувача Південно–Західного фронту від 20 травня 1920 р.

Саме цей орган вже 21 травня формально відкрив справу проти Ю.Горліса–Горського (офіційно проти В. Сімянцева). Намагання Городянина–Лісовського видати себе за людину в лавах повстанців випадкову — це відбивають і матеріали справи («я понял, что не туда попал»), і спогади — різко контрастує з тим, що саме в нього чекісти вилучили гроші, котрі призначалися (за його ж словами) на потреби загону. Це 23 з чвертю тисячі карбованців, з них 18 з половиною тисяч радянські (решта: українські облігації, українська й «донська» готівка).

У підвалі Ю. Горліс–Горський зустрівся зі своїм побратимом-холодноярцем Г.Зінкевичем, де відразу домовилися «брехати одне й те ж»: потрошку «зізнаємося» про Холодний Яр. Заклик у свідченнях псевдо–Сімянцева якнайскоріше захопити ватажків, поки вони не виступили на боці УНР, може підтверджувати те, що вони прохали керівництво ОО 1–ї КА ОВ 1–ї КА (Особливого відділу  Першої Кінної) послати їх до Холодного Яру з загоном кінноти, обіцяючи допомогу з придушенням повстанської організації, — насправді ж, щоб підвести будьоннівців «під Іванову хату». Також Ю. Городянин–Лісовський у тюрмі обіцяв допомогти у викритті підпілля в Єлисаветграді.

Незадоволений їхніми «зізнаннями» начвідділу відправив Ю. Горліса–Горського на авто (!) у супроводі восьми міліціонерів. Тюрма знаходилася на околиці міста (р–н Олексіївки). Цей старий «царський» корпус зберігся до нашого часу. Надамо слово Ю. Горлісу–Горському: «За містом у груди вдарив легкий степовий вітер. Цей подих волі п’янив мозок і стискав серце таємними бажаннями. Після реєстрації в конторі тюрми дозорці завели нас до корпусу одиночних камер і розсадили у різні «клітки». Єлисаветградська каторжна тюрма була тюрмою нового типу. В одиночці — приковані до стіни залізні ліжко, столик, стільчик. На столику — мідний дзбан та їдунка. У оббитих залізом дверях — досить великий чотирикутний отвір, який закривався дверцятами на завісах. Через нього подавалися їжа і вода.

На залізній решітці ліжка не було нічого, окрім кількох жмутків зів’ялої трави. Босі ноги гостро відчували вогкий холод залізобетонної підлоги. Їсти давали півфунта гливкого хліба, черпак пісної рідкої юшки». У в’язниці Юрко Горліс–Горський постійно переймався думками про волю: «Мозок гарячково запрацював над планами втечі. Коли буде хоч найменша можливість, піду на найбожевільніший крок. Не буду чекати, поки вб’ють як барана!» Намагався захворіти на сипний тиф, щоб перевели до лікарні, звідки легше втекти, обмірковував всі можливості, але визнав, що втекти із в’язниці було надзвичайно складно: «одиночний корпус був побудований і охоронявся ззовні так, що про втечу через вікно годі було й мріяти».

Але втекти йому таки вдалося. Сергій Лунін пише про це так: «Автор «Холодного Яру» напрочуд яскраво описує втечу під час розстрілу, ймовірно, з–під валів фортеці Св. Єлисавети біля тюрми, залишки якої й дотепер знаходяться на тому ж місці». «Коли старший затримав крок, щоб зробити рух убік і пропустити мене вперед, — пише Ю.Горліс–Горський, — плигаю на нього. Вхопивши за плечі і обернувши кругом себе, штовхаю його на задніх. Два постріли… крик… Скотившись клубком із валу, пускаюся бігти. Босий… в одній білизні. Біля ніг дзижчать кулі… До цього часу в грудях забиває дух, коли згадую той біг. Старт–смерть. Мета — життя і воля! Коли б хтось так бігав на спортивних змаганнях, зібрав би нагороди з цілого світу!».

Ю. Горліс–Горський трохи поблукав, бо планував вибігти за його околиці, а ледь не опинився у самісінькому центрі. В’язниця насправді за кілька хвилин бігу від центру. Врешті–решт йому вдалося заховатися в одній із  клунь «приватного сектора» Єлисаветграда (ймовірно, Кущівка чи Балка). Господар допоміг йому, і невдовзі Ю.Горліс–Горський повернувся до Холодного Яру, де його вважали загиблим, а побратим Андрій Чорнота на території Мотрониного монастиря навіть поставив за ним хрест. Дату втечі Ю.Горліс–Горський не називає. Зазначу, що місцевість Ю.Горліс–Горський описує цілком достовірно.

Але Сергію Луніну вдалося знайти документ, який ставить під сумнів втечу Ю.Горліса–Горського саме з–під розстрілу.  Згідно з  протоколом № 63, складеним черговим по залізничній станції міліціонером Запорожченком, постає таке: Ю.Городянин–Лісовський втік зі станції Єлисаветград 2 липня 1919 р. Разом з п’ятьма іншими полоненими його мали відвезти до Особливого відділу  Першої Кінної, що вже переїхав у Житомир. 1 липня о шостій вечора їх посадили до вагона, наступним ранком, десь о четвертій, «Семянцов» попросився вийти «до вітру» та майнув під ешелони. Вивідний Надолинський не зміг його наздогнати, а поза межами станції ще й двічі вистрелив у втікача, але не влучив. Не мали успіху й подальші пошуки. У справі є примітка 1923 р. про те, що «Семянцов» проходить за книгою розшуку № 307731. «Семянцова» оголосили поза законом. У той час справжній Ю.Горліс–Горський вдало плутав свої сліди, тікаючи від переслідування чекістів.

Отже, факт перебування Ю.Горліса–Горського в єлисаветградських катівнях  не підлягає сумнівам, а от спосіб втечі і досі виглядає доволі загадковим, як і все життя цієї непересічної особистості.

Юрко КУНИЦЯ

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here