«Я ЗНАЮ ВСЕ, ТА ТІЛЬКИ НЕ СЕБЕ»

0
673
views

Заслужений артист України Юрій Жеребцов добре відомий прихильникам театрального мистецтва за моновиставами, які йшли на різних сценах нашого міста, «Нерв» (за поезією С.Єсєніна), «Роздуми під солоний огірочок» (за М.Салтиковим-Щедріним), «Досліди новітньої інквізиції» (за оповіданнями А. Чехова), «Комплекс Тимура» (за п’єсою А.Розанова), «Канікули Кропа» (за спогадами М.Кропивницького) та іншими.

Минулого тижня у театральній вітальні обласного художнього музею він представив оновлений варіант моновистави «Балада прикмет» за творчістю Франсуа Війона. Юрій Жеребцов присвятив його пам’яті свого друга і колеги Володимира Бабіюка. Цього разу виставу супроводжували Ігор Жуков (скрипка) та Віктор Філюков (гітара).

Як відомо, творчість Війона співпала з періодом французького Відродження, коли актуальними стали питання пізнання не лише навколишнього світу, але, передусім, пізнання людини, її сутності у мінливому, часом трагічному, суспільному житті.

Саме на цьому (на внутрішній зосередженості героя) і акцентував свою роль Юрій Жеребцов. Анафора «Я знаю все, та тільки не себе» звучала в його устах то як свідчення внутрішнього розладу зі світом, то як заклик пізнати самого себе. Як і раніше, йому властиві висока чутливість до нюансів авторського тексту, образність та велика повага до літературної першооснови.

Після вистави наш маестро, якому цьогоріч виповнилося 70 років, дав коротке інтерв’ю.

– Що ви привнесли у цю нову версію моновистави?

– Коли я ще тільки почав працювати з «Баладою прикмет», зрозумів, що тут потрібні додаткові фарби, а саме музичні. Потрібен не один Війон, а декілька, у різних іпостасях. І нині це буде допрацьовуватися, адже планувалося, що виконавці, скрипаль і гітарист, мають читати ще інші вірші Війона, котрі працюватимуть на загальну ідею. Це має бути багатоликий образ, адже справжній Війон таким і був.

– Що ви ставили за мету, готуючи цю виставу?

– Враховуючи нинішній рівень освіти, багато хто сприймає ім’я «Франсуа Війон» як лайку. Тому перед початком вистави ми показуємо невеликий відеофільм про Франсуа Монкорб’є (це його справжнє ім’я), що дає коротку інформацію про нього, а також робить установку на сприйняття. Отже, по-перше, ми виконуємо культурно-просвітницьку функцію. По-друге, мені цікавий сам Війон, його життя, його непроста доля. Це людина, яка повсякчас шукала себе, а це, очевидно, у ті роки було неймовірно важко. Ще триває Столітня війна, вулицями Парижа ходять англійські солдати, і магістр мистецтв Війон у таких обставинах намагається знайти себе. Він постійно мучиться від незбагненності власної особистості для самого себе. Тобто ця вистава ще й про труднощі пошуку самого себе.

Любомир РОМАНОВ

Фото Ігоря Демчука

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here