АМІНА

Аміна Окуєва — це ім’я стало легендарним. Чеченка з українським громадянством, активістка Революції Гідності, учасниця самооборони Майдану, військовослужбовець кількох добробатів. Загинула під час диверсійного нападу 30 жовтня поблизу села Глеваха у Київській області.

Про неї розповідь нашої землячки Арсенії Великої, яка зараз мешкає в Одесі. Письменниця була особисто знайома з Аміною, продовжує приятелювати з її родиною.

(Закінчення. Початок у №46).

№46 АМІНА. ЧАСТИНА ПЕРША http://wp.me/p8Jzal-UR

№47 АМІНА. ЧАСТИНА ДРУГА http://wp.me/p8Jzal-Yh

№48 АМІНА. ЧАСТИНА ТРЕТЯ http://wp.me/p8Jzal-12g

№49 АМІНА. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА http://wp.me/p8Jzal-15k

№50 АМІНА. ЧАСТИНА П’ЯТА http://wp.me/p8Jzal-18M

№51 АМІНА. ЧАСТИНА ШОСТА http://wp.me/p8Jzal-1cL

«Найвищий рівень пасіонарності — жертовний, коли людина, яка є носієм нездоланної внутрішньої енергії, спрямованої на зміну життя, заради цієї ідеї здатна жертвувати собою без роздумів та вагань».

Кажуть, що ДИВА насправді не існує, що ДИВО — це вигадки старих бабусь, казки для малечі або фентезі в голлівудських фільмах.

Та от у ХХІ столітті в центрі Європи, на теренах однієї з найдавніших цивілізацій світу — в Україні, сталося справжнє ДИВО! Серед млявого, байдужого, затурканого телевізором та ласого до легких грошей населення невідомо як постали справжні Лицарі. Міцні, сміливі, незламні. Вони впевнено стали пліч-о-пліч, і ворог здригнувся, змарнів, заскиглив, як побитий собака, і відступив.

«Пасіонарність — це здатність окремих індивідів до колосальних надзусиль та акумуляції наденергії…».

Хто, як не вона, Аміна, має бути поруч?! Поруч зі справжніми бійцями. В лавах добровольчих батальйонів. Професійний медик. Патріот України і Чечні.

Аміна готується до війни. Це вже не романтична самодіяльність Майдану і не подорож по інтернетівських сайтах. Тут, на сході, справжнє лихо. Біда… Смерті ні в чому не винних людей… Старих, дітей, вагітних… І спітніла рука стискає зброю з ненавистю й бажанням відімстити…

Так, Адама вже звільнили. Там, в Одесі, в залі суду поруч з ним були її мама та його батько — Асламбек Осмаєв. Адам на волі… Та тут, в Дніпропетровську, вже важливіші події. Вона готується до збройного спротиву. Вона зосереджена і налаштована на бій. Вона натягнута, як струна.

Адам… Він вільний… Він може обрати собі будь-який шлях. Він може залишитися в Одесі. Може знову поїхати до Лондона. (О, прекрасна стара матінко-Європо!). Він може почати нове вільне життя.

Та ось дзвонить телефон.

«Аміно, я вже тут, у Дніпропетровську. Як тебе знайти?».

11

Україна готується дати відсіч нападнику. Стати залізною стіною і відстояти свою волю та незалежність. Добровольчі батальйони формуються як коштом дніпропетровських олігархів, так і простих людей. Дуже важливим є військовий досвід… Якого майже ні в кого нема… Але до тих, хто бореться за правду, завжди приходять на допомогу… Найкращі і найшляхетніші…

Нарешті сформований чеченський батальйон. Аміна з Адамом — у його складі. І керує ним обстріляний у жорстоких протистояннях у Чечні Іса Мунаєв.

Іса Мунаєв народився в Ачхой-Мартановському районі Чечні в 1965 році. Полковник поліції. У 1999—2000 роках наказом Аслана Масхадова був призначений комендантом міста Грозний, у боях за нього брав участь в статусі командуючого Південно-Західним сектором оборони.

У 2014-му зробив заяву: «Я, Іса Мунаєв, чеченець, громадянин Чеченської Республіки Ічкерія, заявляю всьому світові: моя країна, Чеченська Республіка Ічкерія, окупована Російською Федерацією…». У заяві — біль і кров чеченського народу й обов’язок помститися загарбникам.

Справжні патріоти Чеченської Республіки Ічкерія були вимушені роками перебувати в різних країнах Західної Європи. З перших днів початку військової агресії Росії проти України вони ініціювали створення Міжнародного миротворчого батальйону ім. Джохара Дудаєва на чолі з чеченським бригадним генералом Ісою Мунаєвим. У цей батальйон з представниками інших народів світу записалися понад 300 чеченців з єдиною метою — допомогти українському народові відстояти свою свободу та незалежність у збройній боротьбі проти імперської Росії, йшлося в заяві.

Донецька область. Люта, холодна зима. На фронтах ще так багато незрозумілого, безвідповідального, незібраного. А ворог суне з Росії, суне з найкращим озброєнням та обмундируванням, найновішим військовим оснащенням. Страшні бої. Хлопці гинуть на очах, ще не обстріляні, не підготовлені. За Україну, за її незалежність.

Весь світ замовк у скорботі… Шляхами, де везуть труни з героями, люди стають навколішки перед своїми синами. Довгі кілометри до оселі воїна і довгі кілометри вдячних, схилених постатей, завмерлих у скорботній молитві. Такого світ ще не бачив…

Гинуть найкращі! Найсильніші! Найнадійніші! Закривають своїми тілами шлях ворогу.

Дебальцеве. Неймовірно жорстокі бої. Наказ Путіна взяти Дебальцеве, незважаючи ні на що… Сотні скривавлених, понівечених тіл… Поранені, вбиті…

Величезний осколок у ділянці серця. Миттєва смерть. І чеченський герой Іса Мунаєв гине тут, на українській землі. За свободу України, за свободу Ічкерії.

Дніпропетровськ. Шпиталь. Холодні коридори моргу… «Пустіть! Пустіть мене до мого командира, — благає Аміна. — Я хочу його побачити… Востаннє»…

Аміна схиляється біля тіла героя. Вона знає, як було важко винести тіло Іси з поля бою, щоб не залишити його на поталу російським найманцям. Щоб російська пропаганда знову не почала свій кривавий танок…

Із ЗМІ: «Выражаем огромную благодарность всем тем, кто участвовал в поисках тела генерала и, рискуя своей жизнью, вынес его из зоны активных боевых действий. Также выражаем благодарность Днепропетровской областной государственной администрации за помощь в организации похорон. На следующих выходных, 14 или 15 февраля, в городе Днепропетровске планируется вече памяти генерала Исы Мунаева. Более точно о времени и месте проведения вече будет сообщено нами завтра».

Цим втратам нема кінця… Україна схиляється перед героями, що прийшли їй на допомогу і полягли тут назавжди. Біль втрат не вщухає.

Скільки горя може вмістити людське серце?! Скільки разів ще доведеться падати і знову підніматися на ноги і вже без сил іти вперед?!

Війна продовжується… Треба триматися. Аміна й Адам знову беруться за руки і йдуть разом. Знову на фронт.

Із ЗМІ: «Командование Международным миротворческим батальоном имени Джохара Дудаева после гибели бригадного генерала непризнанного государства Ичкерия Исы Мунаева принял на себя майор вооруженных сил Ичкерии Адам Осмаев».

12

Зима змінює осінь, ніч змінює день… Світ не стоїть на місці… Лідери найвпливовіших держав не залишають Україну наодинці з російським агресором. Демократичні закони, непохитність кордонів — найвищі європейські цінності. Довгі перемовини. Міжнародні санкції проти Росії. Допомога Україні військовими спеціалістами. Нове оснащення: тепловізори, бронежилети, кевларові каски, дрони. Нова українська зброя… Українське військо стає на ноги… Вчорашні добровольчі батальйони, волонтери стають бійцями-контрактниками. Це вже нова, потужна військова сила. Україну вже є кому боронити…

Аміна — курсант Одеської військової академії… «Хочу бути першою жінкою — генералом України», — посміхається. Її вузька тендітна долоня впевнено стискає пістолет Макарова. Нагородний пістолет. На горі Карачун міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков нагородив ним цю струнку і відважну учасницю АТО. За мужність, за волю, за заслуги перед Україною.

Травень 2017-го.

Аміна знову в Одесі. Вона приїхала на сесію у військову академію. Лекції, іспити і, нарешті, довгоочікуваний відпочинок.

Духмяний травневий вечір під Одесою… Тут можна трохи розслабитися. Не прораховувати кожен свій крок… В очікуванні замаху. Не оглядатися, не прислухатися, не відчувати плечима небезпеку… Лише за останні місяці — кілька резонансних убивств: журналіст Павло Шеремет, колишній депутат російської Держдуми Денис Вороненков. Російське ФСБ не дрімає… Вишукує нові жертви, щоб помститися. Поранений звір небезпечніший за здорового.

А тут, на дачі, за високим парканом, затишно й тихо. Аміна з друзями обговорює плани на майбутнє… Час уже братися за культуру. Війна — це не назавжди. Особливо треба займатися дітьми. Сучасні діти — вони такі цікаві…

Адам на мангалі готує справжній кавказький шашлик. Довгі шампури віялом розпадаються в його міцних долонях. Аромат смаженого м’яса всіх скликає до столу…

«Слава Україні!» — вітаються гості, сідаючи поруч. «Героям слава!» — лунає у відповідь.

***

Буває так, що нема слів. Буває так, що те, чого боїшся найбільше, чого очікуєш зі страхом і молишся, щоб тебе воно обминуло, раптом здійснюється…

І ти не розумієш, як таке могло статися з тобою, з твоїми близькими.

Ти раптом не розумієш простих слів, коли вони сипляться на тебе з телевізора… І знайомі давно імена звучать з уст чужих людей не тими, не так. Розум не хоче сприймати цей очевидний факт…

Терорист-кілер, виходець із Чечні, вчинив замах на подружжя учасників АТО — Аміну Окуєву та Адама Осмаєва…

Ніби в кіно крутиться стрічка. Мерехтять напружені кадри… Співрозмовник представився французьким журналістом. Його рекомендували. В нього є справжні документи. Вони вже зустрічаються вчетверте. Розмовляють в автомобілі. У нього цікаві проекти на майбутнє.

— А тепер сядьте поруч на заднє сидіння, — пропонує він, — я хочу сфотографувати вас удвох… А це вам подарунок, — він бере маленький пакунок, відкриває і, дістаючи пістолета, стріляє в Адама в упор.

Один постріл, другий, третій… І зброя раптом випадає у нього з рук. Аміна, тримаючи свого нагородного «Макарова», впевнено робить три постріли. «Досить, здаюсь, здаюсь…» — благає вбивця і вивалюється з дверцят автомобіля…

Від автора

Минуло кілька днів після цього кривавого замаху… Один телевізійний канал за другим обговорюють те, що сталося. Так, був замах пропунінсько-кадировського кілера на українських учасників АТО. Так, Адам Осмаєв тяжко поранений. Так, Аміна Окуєва проявила відвагу та професіоналізм у затриманні особливо небезпечного злочинця. Поранивши його і здавши компетентним органам… Очікується суд.

Так… Але сталося щось іще… Поки що ледь вловиме, неоформлене, не озвучене…

А сталося те, що путінський найманець-кілер і взагалі весь світовий тероризм, той, що залякує весь світ уже десятки років у Європі, Америці, Азії та Африці, прикриваючись то «русским миром», то «мусульманським джихадом»… раптом похитнувся… Йому дали нарешті відсіч… І зробила це тендітна відважна жінка… Громадянка України. Боєць добровольчого батальйону, офіцер, медик… Мусульманка, саме мусульманка! Аміна Окуєва… Тероризм схибив…

Вона перемогла у цій смертельній сутичці…

І назавтра світ прокинеться вже іншим…

Арсенія ВЕЛИКА

Напишіть відгук