ПРО ВІКТОРА БЛИЗНЕЦЯ І НЕ ТІЛЬКИ

Література – тонкий уловлювач ознак часу. Його вібрацій і мутацій. Кожне літературне покоління реагує на них по-своєму. Є в тім позитив і негатив. Здобутки і втрати. Останні, як правило, пов’язані з недооцінкою попередників і завищенням оцінок творчості тих сучасників, які перебувають у розквіті життєвих і творчих сил.

Аберація зору як наслідок тенденції, що її називають егоїзмом поколінь. Це виразно простежується на рівні поетичних антологій, упорядники яких належать до покоління, яке, сказати б, задає тон. Свої представлені широко. Чужі, цебто попередники, – вельми скромно або ж  не представлені зовсім.

У такий спосіб нав’язується, зокрема, й хибна думка про безпросвітню «совковість» літератури недавнього минулого, яка не дала нічого путнього. Так з водою незрідка вихлюпується й дитина. Цебто неабиякі твори неабияких авторів: Дімарова, Первомайського, Мушкетика, Гуцала, Григора Тютюнника, Дрозда, Близнеця, Іваничука, Харчука, Чендея, Шевчука. Саме ці імена – фігуранти літературно-критичної книжки Антоніни Гурбанської «Слово – людина – світ» (Кіровоград, «Код», 2015). Вона прикметна вже тим, що опосередковано протистоїть згаданій деформації будови, ім’я якій – українська література.

Як читач, зосереджуся передусім на статтях, присвячених Віктору Близнецю. Він був з тих моїх друзів, які «на все життя». І я, зізнаюся, ревниво й вимогливо ставлюся до писань про нього. Тим паче, що за життя він так і  не дочекався поцінування, на яке заслуговував. Та й по смерті згадують його вряди-годи. Переважно в переліку знаних імен.

Має рацію А.Гурбанська: «Вроджена інтелігентність В. Близнеця, його совісність, делікатність, вразливість, «пам’ять дитинства», внутрішнє усвідомлення, що воно є синонімом до поняття «моральність», визначили магістральну філософську позицію письменника».

Дослідниця доречно цитує рядки з вірша М.Сома, присвячені пам’яті письменника:

Він був совістю! Вірніше – чистим голосом її.

Точніше не скажеш. А.Гурбанська теж наважилася сказати слова, які до неї, здається, не були мовлені: «Творча особистість В.Близнеця – це культурно-національний феномен з явно вираженими ознаками європеїзму». І далі: «Наділені потужною творчою енергією, герої письменника несуть не лише мовно-естетичний знак національної культури, а й вийшли на загальнолюдський рівень: природність і сила таланту письменника визнається за кордоном, про що свідчать численні переклади його творів на різні мови світу: російську, білоруську, болгарську, чеську, німецьку, вірменську, японську й ін.».

Стосовно ж книжки «Слово – людина – світ», то відгук на неї завершу цитатою зі статті-післямови доктора філологічних наук, літературного критика й поета О.Астаф’єва, яка підтверджує мою думку. «Логіка життя, характер, совість, утверджені ідеали й ідеї – ось що визначає цінність нової книги Антоніни Гурбанської. Не «справжність» дій і обставин, не встановлення факту, яким він є, а висока правда людських стосунків, почуттів і думок, радостей, страждань, перемог і поразок. Нова праця дослідниці, зрештою, як і попередні, ще раз засвідчує, що література має власну логіку, логіку духовного і душевного життя».

Володимир Базилевський,
поет, літературний критик,
лауреат Державної премії України
ім. Т.Шевченка.

м. Київ

Напишіть відгук