ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКИЙ ПОЛІЦМЕЙСТЕР КЛАВДІЙ БЕЗСОНОВ: ВИДАТНИЙ ДІЯЧ ПОЖЕЖНОЇ СПРАВИ

У моїй колекції видатних особистостей нашого краю (а це кілька тисяч персоналій) кого лишень немає – військові, громадські, релігійні діячі, дипломати, політики, вчені, педагоги, митці, спортсмени, інженери і т.д.  Поліцейських та пожежників серед них не було. Відтепер – буде!

У своїх знаменитих  мемуарах «Поезд на третьем пути» Дон-Амінадо відзначає, що другою за важливістю персоною в Єлисаветграді, звісно після міського голови Олександра Пашутіна, вважався поліцмейстер (начальник поліції). В «Памятной книге Елисаветграда на 1901 год», в якій представлені всі посадові особи міста, він значиться як «полицмейстер, коллежский асессор Клавдий Иннокентьевич Безсонов».

Це була доволі незвичайна особистість на такій специфічній посаді. Життя і діяльність Безсонова  руйнує усталене уявлення про поліцейського  як «держиморду» (за іменем одного з персонажів комедії Гоголя «Ревізор»),  уособлення самодура  – владолюбної,  обмеженої  та жорстокої особи.  Про Клавдія Іннокентійовича можна сказати, що головною справою його життя була пожежна безпека,  начальником поліції він був  за сумісництвом. А зацікавитися цією особистістю змусило ось що.

Свого часу, читаючи книгу, присвячену історії спорудження в Єлисаветграді  лікарні Св. Анни, видану в 1908 році,  я звернув увагу,  що на її закладанні 2 липня 1902 року були  присутні найповажніші мешканці міста (благодійниця А.М.Дмитрян, голова місцевого комітету Червоного Хреста  П.Л.Ревуцкий,  міський інженер  Є.Ф.Тамм, міський голова О.М.Пашутін, начальник кавалерійського училища О.В.Самсонов та багато інших).   Однак серед промов, тоді виголошених, у книзі наводиться  лише виступ  поліцмейстера Безсонова: «Настоящее пожертвование является, бесспорно, самым выдающимся из всех мне известных. Обыкновенно люди дают только деньги и считают свое дело оконченным; само благотворимое учреждение заботится о приведении в исполнение воли жертвователя. Здесь мы имеем не то: А.М.Дмитрян не только жертвует деньги, она жертвует и свой труд, свое неусыпное наблюдение, которое тем более ценно для нас, что А. М. Дмитрян обладает хозяйственным знанием и опытом. Не сомневаюсь, что стоимость здания в несколько раз будет выше предположенной сметы потому, что А. М. сама строит, не задаваясь мыслью, сколько это будет стоить, а только желая соорудить больницу согласно последнему слову науки, для чего обращается к компетенции комитета и врачей. Только глубокая уверенность в пользе этого дела и глубокая обдуманность в необходимости его при современных требованиях жизни и науки могли дать такую энергию жертвовательнице».

І далі упорядник книги лікар Юцевич  зазначає: «Слова Безсонова при постройке больницы вполне оправдались». Подумалося тоді, от який інтелігентний начальник поліції був у Єлисаветграді. Пошуки в Інтернеті відомостей про Клавдія Іннокентійовича перевершили всі сподівання, щоправда, як не дивно, біографічної довідки (коли й де він народився, де навчався, коли помер тощо) відшукати не вдалося. Щодо дати народження, то пощастило натрапити на інформацію, що в 1903 році Безсонову виповнилося 52 роки, а отже, найімовірніше, це сталося в 1851 році. Вдалося відшукати  лише один фотознімок Безсонова і то, на жаль, сумнівної якості. Мова  у цих відомостях в Інтернеті йде переважно про  діяльність Клавдія Іннокентійовича як пожежника. У ті часи поліцмейстеру підпорядковувалася й пожежна частина, тобто був він ще й брандмейстером. Херсон, Єлисаветград та Харків – ось міста, в яких він служив.

Надзвичайно цікаві спогади про Клавдія Безсонова залишив видатний актор та режисер Павло Гайдебуров (1877-1960). Разом із дружиною Н.Ф.Скарською він створив у Єлисаветграді власну драматичну трупу, з якою виступав у Зимовому театрі Кузьмицького у 1901-1902 роках. У мемуарах «На сцене и в жизни» перебуванню в Єлисаветграді присвячена окрема глава. Ось як Гайдебуров змальовує першу зустріч з Безсоновим: «Мне навстречу поднялся громоздкий рыхлый человек в военной форме и неопределенного вида: широчайшее лицо с двойным подбородком и отвислыми щеками отличалось необыкновенной подвижностью. Только с трудом мне удалось охватывать разнородные настроения, которые сменялись одно за другим, пока он рассматривал меня с довольно бесцеремонным любопытством». Однак перше враження виявилося оманливим, і Гайдебуров з подивом відзначає: «…Между нами возникло что-то, что превратило наши дальнейшие встречи в сближение совсем особого рода, – стало похоже на то, как если бы чудак в штатском платье нашел бы общий язык с истинным театралом в полицейской форме».

Надалі, коли Гайдебуров відвідував  Безсонова, той «тащил меня в столовую к жене, и там я должен был им двоим рассказывать о новых постановках, делиться подробностями о трактовке очередной классики; были и десятки других расспросов, иногда наивных, любопытствующих, иногда перемешанных с критикой, иногда с восторженными похвалами и с неизбежными рассказами о Казани, откуда были Безсоновы».

Найбільш повна інформація про Безсонова міститься у журналах «Пожарный. Вестник пожарного дела в России». Його видавцем став відомий  пожежний діяч,  граф О.Д.Шереметьєв, а першим головним редактором був Олександр Павлович Чехов (1855-1913), брат знаменитого письменника.

Уже в №1 за 1892 рік повідомляється про вихід у світ брошури херсонського брандмейстера Безсонова «Противопожарный вопрос и пожарная реформа», виданій роком раніше. У рецензії зазначається: «…Самый вопрос  Безсонов разделяет на две половины: противопожарную и огнегасительную. Для достижения успеха в деле автор высказывается за учреждение противопожарных присутствий под ведением губернской администрации, состоящей из нескольких лиц. Это учреждение издает обязательные противопожарные постановления и проверяет правильность страховой оценки имуществ. Затем автор довольно подробно останавливается на огнегасительной части пожарного дела и с особенной симпатией проектирует обязательные взносы с целью образования вспомогательного фонда для пожарных. Брошюра читается с большим интересом и полна во многих случаях вполне здравых мыслей, показывающих, что автор – один из очень хороших знатоков пожарного дела».

Власне кажучи, цією працею Клавдія Іннокентьєвича й започатковується  новітня історія пожежної справи в Російській імперії. Саме після її появи 14 червня 1892 року в Санкт-Петербурзі відкрився  I з’їзд російських діячів пожежної справи та виставка пожежної техніки й був заснований  вищезгаданий журнал. На з’їзді, що тривав 10 днів, із запальною, можна навіть сказати полум’яною промовою (як і належить справжньому вогнеборцю!) виступив Безсонов: «Все службы ежедневно имеют начало и конец. Пожарная же служба – вечная, беспрерывная, денно и нощно двадцать четыре часа в сутки каждый пожарный на службе, не исключая ни одного дня в году. Это всё равно, что служба войска во время военной кампании».

А на виставці, про що писала тодішня преса, «особое внимание заслужил сельский пожарный обоз конструкции Безсонова, чрезвычайно удобный и практичный».

У 1895 році Клавдій Безсонов разом з  графом О.Д.Шереметьєвим, засновником і головою Всеросійського пожежного товариства,  розробив «Проект пожарной реформы в России». У 1897 році Безсонов підготував  статистичну працю про  загиблих, покалічених та поранених пожежників за 5 років  (1892-1897), яка мала на меті посприяти заснуванню благодійного фонду.

Журнал «Пожарное дело» в 1897 році відзначав: «Заслуживают исключительного внимания… два пожарных деятеля, явившихся пионерами общего пожарного дела, эти деятели: Е.В.Богданович и К.И.Безсонов. В то время, когда пожарное дело России находилось в зачаточно-хаотическом состоянии, только отдельные личности, такие как Богданович и Безсонов, направляли свой труд и энергию на активную деятельность по его устройству».

Володимир БОСЬКО

(Закінчення буде)

 

Напишіть відгук