ПРО «НЕДОСКАЗАНІ НЕДОСЛОВА», або «Я хотів полетіть, та встиг скам’яніти»

 

На жаль, не вперше ми обговорюємо і аналізуємо все те, що коїться навколо процесу присудження обласної літературної премії імені Є.Маланюка.

На превеликий сором, з кожним роком завдяки певним фігурантам вона втрачає зміст і ознаки того, що закладено у другому пункті її Положення: «Премія є творчою відзнакою, якою нагороджуються літератори області за високохудожні твори у жанрах поезії, прози, драматургії, літературознавства та перекладу, спрямовані на утвердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення й демократизацію суспільства». Цьогоріч її забруднення (знецінення) досягло апогею. Адже останній «вирок» місцевих «рефері» просто шокує.

Як ми уже повідомляли, у номінації «Поезія (у тому числі драматичні твори і переклади)» на премію претендували твори Володимира Яремчука «Розбрат-крук», Артема Луценка «Півкроки», Валентини Саєнко «Незабутнє» та Тетяни Березняк «Чаепитие с закатом». І, як показали кілька попередніх громадських обговорень за участі літераторів і читачів, найбільшої уваги журі була б гідна саме книга Володимира Яремчука. Але, за словами голови обласної організації НСПУ і члена журі Василя Бондаря, «косенкове лобі положило нас на лопатки». Це означає, що премію віддано на користь книги Артема Луценка, фрагменти творчості якого винесені у заголовок цієї публікації.

Тут потрібні певні пояснення. Зокрема, про «косенкове лобі», про яке стверджують члени журі. Адже зараз одна частина журі звинувачує іншу у корпоративності, яку, за їхніми словами, зорганізував поет Олександр Косенко (він теж входить до складу маланюківського ареопагу), та навіть вважає його «сірим кардиналом», що потай диктує власну політику щодо визначення премії.

Але повернімось до творчості автора, якого оголошено переможцем у поетичній номінації. Якої художньої чи ідейної висоти сягають, наприклад, такі рядки?

Тікаймо за межі,
за зламане коло.
Щоб смерть і життя

не стали на пік
однобокого зламу,
одноденного слова.
Тікаймо,
допоки нас всесвіт прирік.
Допоки ти сяєш,
допоки ти пишеш.
Тікаймо за межі життя і письма.

Холодні й претензійні рядки… Образи, що не несуть в собі оптимізму, не збагачують душу і розум, не наповнюють серце жагою життя, світлом і красою. І таких у цій книзі багато.

А щоб мене не звинуватили у суб’єктивізмі, наведу враження співавтора цієї публікації, людини, яка належить до покоління Артема Луценка: «Збірка «Півкроки» має дві частини. І якщо у першій про Артема складається враження як про дорослу людину, яка вміє виважено ставитись до світу і до своїх відчуттів, то у другій стає ясно, що Артем ще юнак, який експериментує з формою і римами. Розділ перший подає читачу особисті відкриття поета, його думки про навколишній світ. У цій частині поезії більш дорослі, в них є філософічні роздуми. Деякі поезії Артема змушують подивитись на себе зі сторони і задуматись про свої вчинки. У поета більше сумних рядків, його герой якийсь сором’язливий і знервований.

Юнацький максималізм Артема Луценко проявляється у другому розділі збірки «Півкроки».

Я обіцяю серцедико

Кохати Вас мільйони літ.

І Вам дарую щирим криком

Мого кохання заповіт.

Можливо, повернення до такої лірики є наслідком нестачі досвіду у молодого поета і згодом Артем змінить свій стиль. Але другий розділ псує враження, яке справляє перша частина збірки. Від серйозних роздумів він повертає до примітивних образів і метафор».

Процитуємо також слова Василя Бондаря з відкритого листа до письменників області: «…В даному випадку не можу промовчати. Бо він (О.Косенко – Авт.) мене, а разом зі мною і Антоніну Царук та Анатолія Загравенка, які троє із 13 членів журі на голосуванні за лауреата премії імені Є.Маланюка 9 січня віддали голос за талановиту поему Володимира Яремчука, а всі решта, 10 членів журі, за «Півкроки» Артема Луценка, – він нас звинувачує в непатріотизмі». Далі у тому ж листі Василь Бондар стверджує, що троє членів журі (їхні прізвища є у листі), вириваючи з контексту та маніпулюючи цитатами з книги В. Яремчука, «налякали ними (чи ввели в оману) інших членів журі: чиновників-бібліотекарів-науковців, які дружно віддали голоси за “недосказані недослова” молодого поета».

Але ця підкилимна гра не обмежилася лише однією номінацією. При вирішенні долі переможця у номінації «Проза» стався небачений в історії премії імені Є.Маланюка випадок: член журі Олександр Архангельський звинуватив одного з претендентів на звання лауреата Василя Мошуренка у літературному злочині. Зокрема, назвав його новелу «Німецька воша» плагіатом з новели Григіра Тютюнника «В сутінки»! Це абсолютно безпідставне звинувачення безумовно ввело в оману певну кількість членів журі. Головним чином тих, хто полінився (не вперше) прочитати представлені твори. В результаті, оскільки голоси членів конкурсної комісії розділилися без явної переваги на користь якогось одного автора, було вирішено премію у цій номінації не вручати. Переголосувати вони відмовилися, посилаючись на те, що така дія не прописана в Положенні. Хоча минулого року така практика мала місце.

Отже, якщо одні члени журі дозволяють собі прямі наклепи, а інші ведуть себе непослідовно, то Василь Бондар, очевидно, не помиляється, звинувачуючи цю частину журі у корпоративності.

Саме тому за підписами письменників Василя Бондаря, Анатолія Загравенка та Антоніни Царук днями було подано протестного листа на ім’я голови журі обласної літературної премії О.А.Чорноіваненка. В ньому дві вимоги. Перша: у 2018 році згідно з Положенням про обласну літературну премію імені Євгена Маланюка провести ротацію членів журі і замість Олександра Архангельського та Олександра Косенка до журі ввести відомих і компетентних літературознавців Григорія Клочека й Надію Гармазій (Частакову). Друга: оскільки результати таємного голосування не затверджувались і процедуру голосування в номінації «Проза» проведено з порушенням демократичного голосування (якщо перше голосування не виявляє переможця, то проводиться друге голосування з тих двох, хто набрав найбільшу кількість голосів) – провести нове голосування в номінації «Проза» в січні цього року. До того ж обурений обмовою О.Архангельського Василь Мошуренко воліє подати на нього заяву до суду.

Від редакції. Оскільки публікація певною мірою містить суб’єктивну позицію її співавторів та оцінку діяльності конкретних осіб, редакція готова у будь-який час та у будь-якому обсязі надати можливість усім згаданим тут особам для висловлення власної позиції з приводу вищезазначеного.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ,

Вікторія КОМАН

 

Напишіть відгук