ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКИЙ ПОЛІЦМЕЙСТЕР КЛАВДІЙ БЕЗСОНОВ: ВИДАТНИЙ ДІЯЧ ПОЖЕЖНОЇ СПРАВИ

У статті підкреслюється: «…Маститый пожарный деятель Клавдий Иннокентьевич Безсонов с молодых лет отдавался святому делу борьбы со страшным народным бичом. Он начал свою пожарную службу в 1884 г. в скромной должности брандмейстера.

Закінчення. Частина перша ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКИЙ ПОЛІЦМЕЙСТЕР КЛАВДІЙ БЕЗСОНОВ: ВИДАТНИЙ ДІЯЧ ПОЖЕЖНОЇ СПРАВИ 

Изучив хорошо пожарную технику и тактику, Клавдий Иннокентьевич горячо и энергично принялся работать… Пожарные команды под руководством К.И.Безсонова стали образцовыми по своему оборудованию и представляли действительно исключительное и редкое явление в нашей пожарной охране. Спокойный и уравновешенный внешне Клавдий Иннокентьевич до конца своей жизни остался страстным и беззаветным пожарным борцом…».

Втім, головною заслугою Безсонова у розвитку пожежної справи в Російській імперії  названа його агітаторська діяльність: «Он первый начал настойчиво и систематически будировать русское общество, стараясь обратить его внимание на повсеместное плачевное положение дела огнетушения, на полное неустройство средств и сил борьбы с пожарами и на насущную необходимость заняться разрешением давно уже назревшего пожарного вопроса».

Отже, в 1901 році посаду поліцмейстера  Єлисаветграда посів «маститый пожарный деятель». І хоча перебування Безсонова у нашому місті було нетривалим (менше двох років), запам’ятався він багатьом.

У 1902 році Клавдій Іннокентійович іде на серйозне підвищення – призначається поліцмейстером губернського Харкова і перебуває на цій посаді понад 8 років. Слід відзначити, що й обов’язки  начальника поліції Безсонов виконував сумлінно й успішно. Хоча починалося все не дуже вдало. У  липні 1902 року есери здійснили замах на харківського губернатора князя Оболенського. Сам губернатор не постраждав, а от щойно призначений поліцмейстером Харкова  Клавдій Іннокентійович отримав серйозне поранення в ногу, в якій застрягли три осколки від розривної кулі терориста.

У 1905 році Безсонов своєрідним способом утихомирив робітників  Харківського паровозобудівного заводу, запропонувавши одному із організаторів страйку  помірятися… пузом: «Ишь, плохо ему живется, бастует, а посмотри, брюхо-то у тебя больше моего».  Потім фамільярно поплескав опонента по «видатній» частині тіла. Робітники оцінили вдалий жарт Клавдія Іннокентійовича, і пристрасті були вгамовані.

Та особливо, як начальник поліції, Безсонов відзначився в 1909 році, коли викрив одного з найгеніальніших шахраїв в історії, який упродовж багатьох років видавав  себе за найстарішого солдата-довгожителя, вахмістра імператорської армії. Звали його Андрій Миколайович Шмідт (1772 – після 1909). Помилки в даті народження немає. Шмідт  стверджував, що йому… 136 років, на військовій службі він  перебував з 1796 по 1892 рік,  тобто майже 100 років,  брав участь ледве не у всіх головних баталіях ХIХ століття, мав 40 нагород. Розмір його пенсії був просто фантастичним – 1200 рублів!

Шмідт постійно мешкав у Тифлісі. Був удівцем, єдиний син загинув на російсько-турецькій війні. Сучасники змальовують його так: «В 1909 году ветеран ходил еще без посторонней помощи, только опираясь на палку, слышал хорошо, говорил внятно, но видел плохо и когда смотрел на часы, держал их совсем к глазам. По его словам он никогда не употреблял спиртных напитков и не курил, а только любил нюхать табак».  Оскільки вахмістр служив у багатьох військових частинах, то його запрошували на всі полкові свята, і він мандрував  по Російській імперії із свята на свято.

24 липня 1909 року Шмідт, повертаючись з чергового ювілею,  звернувся в управління Харківського поліцмейстера зі скаргою, що його обікрали в поїзді. Замість документів потерпілий  надав «нотариально заверенную копию с копии Указа об отставке, в котором перечислялся его почти столетний боевой путь, и справки, в которых устанавливалось, что он…имеет право на бесплатный проезд по Российским железным дорогам».

Безсонову «документ» видався підозрілим. За словами Шмідта, оригінал Указу про його  відставку згорів під час пожежі. На запитання, коли був виданий Указ, коли він згорів, коли була зроблена копія, Шмідт заплутався остаточно. Крім того, Клавдій Іннокентійович звернув увагу на низку дрібних порушень в оформленні документів, що дало підстави для огляду речей Шмідта. Серед них були виявлені «…выписки из судебных дел, из которых выяснилось, что Шмидт был трижды судим судами Могилева, Москвы и Владикавказа по статье 1412 Уголовного уложения (мошенничество). Сумма мошеннических действий Шмидта оценивалась в 400 тысяч рублей. Ветеран был немедленно взят под стражу».

Як склалась подальша доля «найстарішого ветерана» російської армії, невідомо. Аби не пильність Безсонова, то у 1912 році, коли відзначалося 100-річчя Бородінської битви, Шмідт був би головною зіркою урочистостей з цієї нагоди.

Але ж яке промовисте прізвище у геніального афериста! Відразу згадуються «діти лейтенанта Шмідта», герої роману «Золоте теля» Ільфа і Петрова. Звісно, мова йде про «нащадків» іншого носія цього прізвища – морського офіцера  Петра Петровича Шмідта (1867-1906), який у 1905 році очолив заколот на крейсері «Очаков» і призначив себе командуючим Чорноморським флотом. Про нього сьогодні пишуть як про обдаровану, але психічно хвору людина. Петро Шмідт закохався в проститутку, навіть одружився з нею, мав у цьому шлюбі сина Євгенія. А той під час громадянської війни воював не за «червоних», а за «білих» (в армії Колчака), а потім емігрував до Франції, де й помер у бідності.  Зате в Радянському Союзі з міфологізованого образу Петра Шмідта зробили культового героя першої російської революції.

В історію правоохоронних органів Російської імперії Клавдій Іннокентійович увійшов передусім як розробник проекту створення Поліцейського інституту, який він, судячи з усього,  писав у Єлисаветграді в 1901-1902 роках. У передньому слові Безсонов зазначав: «Для всякой государственной и общественной службы у нас есть подготовительные, образовательные и универсальные учебные заведения, с совершенно определенными специальными программами. Для такого же сложного и первой государственной важности дела, как полицейское, у нас до сих пор не существует ничего такого, что могло бы дать начало полицейского образования и знаний…». Навесні 1903 року Безсонов запропонував свій проект Міністерству внутрішніх справ, і вже у жовтні того ж року у Вільно була відкрита перша в Росії поліцейська школа.

У 1912 році Безсонова обирають почесним членом VI Міжнародного пожежного конгресу. Учасників конгресу він вітає у притаманному йому піднесеному стилі: «Мы, к несчастью, вечно в дыму – небесный склон горит и слышен гул колоколов набатных со всех концов света. Этот гул собрал нас сюда для того, чтобы измыслить такие положения, которые остановили бы этот звон».

У 1914 році з нагоди 30-річчя служіння російській пожежній справі Імператорське Російське пожежне товариство нагородило колишнього єлисаветградського та харківського  поліцмейстера  Безсонова золотим нагрудним знаком.

А далі сліди видатного пожежника та поліцмейстера губляться у вихорі буремного часу, позначеного Першою світовою війною, революцією 1917 року та громадянською війною. Подив викликає лише те, що й досі в Росії не підготовлено ґрунтовного дослідження про видатну діяльність Безсонова в обох його іпостасях – вогнеборця та правоохоронця.

P.S У статті використані дві світлини «Єлисаветградське пожежне товариство» та «Єлисаветградський брандмейстер Антон Йосипович Жицинський» з електронної виставки за матеріалами журналу «Пожарное дело» на сайті Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. На превеликий жаль, поіменно члени Єлисаветградського пожежного товариства не названі. З невеличкої статті у журналі «Пожарное дело», присвяченої Єлисаветградському брандмейстеру Жицинському, дізнаємося, що пожежну службу він розпочав у Варшаві в 1887 році. З 1898  по 1903 рік був помічником брандмейстера в Одесі.  У 1902 році нагороджений золотою медаллю за спасіння гинучих. Це сталося у пасажі Менделевича: «Антон Иосифович, поднявшись по механической лестнице на третий этаж, с огромным риском для жизни вывел задыхающихся в дыму учительницу и учениц, выломав предварительно дверь от второго выхода из помещения школы. На том же пожаре Антон Иосифович вынес из четвертого этажа почти задохнувшуюся женщину». З 1903 року Жицинський – брандмейстер м. Єлисаветграда.

Володимир Босько     

Напишіть відгук