«ГОЛОС КРАЇНИ — 2017» ОЛЕКСАНДР КЛИМЕНКО: КУЩ З МЕНЕ НЕ ВИЙШОВ, ПЕРЕВЕЛИ В СПІВАКИ

0
1192
views
Фото Ігоря Демчука

Переможець минулорічного проекту «Голос країни–2017» тоді багатьох здивував. За підсумками глядацьких голосів перемога дісталась протоієрею Олександру Клименку. Після отримання перемоги він вирушив у Всеукраїнський місіонерський просвітницький тур по єпархіях Української православної церкви.

Отець Олександр проводить просвітницьку роботу для об’єднання українців у прагненні до розуміння духовних цінностей. Тож за запрошенням нашої єпархії він завітав у Кропивницький. І нещодавно у бібліотеці Чижевського відбувся духовний вечір з Олександром Клименком.

Протоієрею Олександру Клименку – 33 роки. Одружений, має чотирьох дітей. Бува, відвідує в’язнів у місцях позбавлення волі. Служить у Софронієвському храмі міста Березань і Свято-Троїцькому храмі села Надра Баришівського району Київської області.

– В який момент життя ви зрозуміли, що хочете стати священиком?

– Я не потрапив одразу в храм. Моїм першим кроком до Бога став візит до недільної школи, яка знаходилась у міському будинку культури. Це був 90-й рік. Мій товариш першокласник ходив туди, і я разом з ним. Саме  заняття в недільній школі привели мене до храму. А далі сталося так, як говорив апостол Петро Христу на горі Фавор: «Добре нам тут бути. Давайте зробимо три шатри (збудуємо три храми)». Я просто зрозумів, що мені хочеться там бути хоч ким-небудь. І досі мені ніде так не комфортно, як в храмі.

– Хто ваші батьки і як вони поставилися до вашого вибору стати священиком?

– Батько – завідувач відділення хірургії. Мама працює у відділі соціального забезпечення. Батьки в храм ніколи не ходили. Шлях до Бога в нашій сім’ї почався зворотно. До церкви спочатку пішов я, потім старший брат років через два, згодом пішли батьки, а потім бабусі. Вдома я ніколи про Бога не говорив. Просто казав: «Пустіть мене ходити куди я хочу». Ось тому одразу і не пішов до семінарії, а вчився на економіста. Коли закінчував університет, батьки оцерквилися. То була дуже радісна новина, ми з братом були на їхньому вінчанні.

– Ваше життя змінилось після проекту. Як ви встигаєте поєднувати гастролі, роботу в храмі і сім’ю?

– Це ви питайте в матушки. Вона вам більш докладно розповість, з епітетами. Нещодавно між нами сталася цікава розмова. Я їду з Олександрії до Кропивницького, вона телефонує і по-доброму, лагідно питає: «Батюшка, а ти не можеш дати телефон судді?» Думаю, дружина – серйозна людина, державний службовець, відповідаю: «Зараз, секунду, я пошукаю. Будь на зв’язку». Вона записує, а потім каже: «Дякую, дякую. Я просто хочу піти завтра подати позов на розлучення». Я спробував перевести все на жарт. Сподіваюсь, що я на сьогоднішній день ще в статусі чоловіка (Посміхається.)

– Чиєю музикою ви захоплювались у дитинстві?

– Російський рок в усіх його проявах. «ДДТ», «Наутілус Помпіліус», здається я всіх слухав, крім Бориса Гребенщикова.

– Хто вас надихнув до співу?

– Вважаю, що ми, українці, всі співаємо. Просто хтось підмітив, що в мене це виходить, і потяг на сцену. Мені дали роль куща. Дорослі зрозуміли, що кущ з мене не вийшов, і вирішили перевести в співаки. От і все.

– Чи є у вас улюблений співак?

– Останнім часом я мало слухаю, але мені завжди подобалась творчість Олександра Градського. От його знаю майже напам’ять. Його пісні мені близькі.

– Як знайти своє місце в храмі?

– Коли приходить до храму молода людина, вона не залишиться, якщо не дати їй місця, не залучити її. Наприклад,  чергувати біля підсвічника або ще якось допомогти. В церкві треба спробувати зайняти себе якимось корисним для храму ділом.

Своє місце просто треба шукати. Не чекати, що до вас хтось підійде. В нашому храмі я колись сказав: «Слухайте, я служитель церкви. Чому ви підходите з проханням: «Батюшка, благословіть посапати біля церкви»? Там є бур’ян? Ну то сапайте. Тобто ви ж бачите бур’ян? Ми живемо цим домом. Наша парафія, наш храм – це будинок наш. Те, куди ми потім повертаємось, тимчасове, а домом власне є храм. Ви в цьому домі зі мною разом живете. Я просто старший наглядач. Тобто власне місце в храмі треба шукати. Зможете бути корисним у будь-якому храмі, немає різниці у віці. Іноді бабуся, якій за 90, приносить користі більше, ніж молоді. Не треба чекати, треба думати, шукати.

– Як зрозуміти свій талант, своє призначення?

– Треба вміти слухати, бути уважним. Не думати, що талант – це щось творче. Є талант слухати, є талант говорити, є талант материнський, а є талант діловий, є талант у співі, а є талант у тому, щоб допомогти людині реалізуватися в співі. Розумієте, талантів безліч, і я переконаний, що Господь всім однією ложкою насипає.

Щоб навчитись довіряти собі, треба почати довіряти світу, потрібно зрозуміти, що він не ворожий. У нас в чому біда? Ми собі не довіряємо, тому що не довіряємо світу. У нас, знаєте, свідомість ворожки: навколо тебе вороги, всі тобі поробили. Світ треба сприймати з відкритим серцем, відкритими очима і тоді, не маючи ніякої боязні до світу, ти і себе відкриєш інакше.

Страх – найбільша прірва до реалізації талантів. Я вважаю, щоб побачити свій талант, треба спершу припинити боятись світу, бо він створений Богом для нас.

Розумієте, не треба боятись. Чого боятись? Тебе засміють? Ну, добре. Якщо ти почуваєшся і так нижче всіх, тобі не страшно. Християнське відчуття життя дає можливість займатись чим хочеш. Чому ти боїшся поразки? Якщо не знаєш за собою талантів, але тобі щось пропонують зробити, то спробуй. Можливо, це і є ти. Можливо, ця пропозиція лунає зараз не від людини, а від Бога, і таким чином там себе знайдеш. Скільки такого вже було в житті у багатьох людей. Талант можна реалізувати, коли ти знаєш, що пропозиція від Бога і тобі немає чого соромитись, навіть якщо в тебе щось не вийде.

– Що з Біблії ви згадуєте в тяжкі для вас часи?

– Я згадую псалом двадцять другий «Господь то мій Пастир», який дуже близький моєму серцю.

Дар’я СЕРВАТЮК

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here