«ВІН БУВ НЕЗАПЕРЕЧНИМ АВТОРИТЕТОМ…»

0
1628
views

Цьогоріч 28 вересня світова педагогічна громадськість відзначатиме знаменну дату – 100 років від дня народження видатного українського педагога, вченого, письменника Василя Сухомлинського. Своїми спогадами про непересічну особистість нашого земляка поділилась з «НС» його колишня колега Олена Омелянівна Малолітко.

Десять років (1960-1970 рр.) я працювала з Василем Олександровичем у Павлиській середній школі, яку він  очолив 1942 року. Свою роботу він розпочав з підбору кадрів і формування педагогічного колективу однодумців. Хочу зазначити, що на перших порах було всього; не всі педагоги і батьки повірили і підтримували його ідеї та вимоги щодо нових форм і методів виховання дітей. Не всі тоді могли зрозуміти і сприйняти, що в центрі виховного процесу має бути не школа, не вчитель, а дитина.

Читати також: ОЛЬГА СУХОМЛИНСЬКА: З БАТЬКОМ Я НЕ СПЕРЕЧАЛАСЯ

З початку роботи в школі особливі вимоги Василь Олександрович ставив перед самим вчителем. «Немає важливішої і відповідальнішої роботи, як наша, – часто наголошував він. – Ми повинні починати все від самодисципліни. Лише той вчитель користується повагою в учнів, який є зразком працелюбства й чесності. Вчитель – це інженер людських душ. Діти приходять в школу з різною підготовкою, але всі вони мають чисті і неторкані душі, і ми повинні розгадати, чим живе дитина, маємо ставитись до кожного з них уважно, чуйно і об’єктивно. Завжди пам’ятаючи про особливе дитяче самолюбство, яке можна легко поранити необдуманим словом чи нетактовним учинком. Справжній вчитель повинен бачити душу дитини. Бути їй не лише вихователем, а й другом. Вчитель – це батько багатьох дітей. Окрім того, вчитель має завжди пам’ятати, що він є носієм великої культури. Крім своєї роботи він повинен бути зразком у всьому. Справжній вчитель вчить жити власним словом і особистим прикладом. І це непросто… ».

Ті, хто не поділяв такий підхід до справи чи сумнівався у своїй готовності до такого ставлення до праці, в Павлиській школі довго не затримувалися. А для нас школа стала другою домівкою. Такого не було, щоб якийсь робочий день закінчився після останнього уроку. Щодня після уроків відбувалися наради, психологічні і педагогічні семінари для батьків, учнівські збори, заняття в гуртках, проводилися екскурсії та різноманітні свята. Василь Олександрович спрямував нашу роботу на ретельну підготовку і чітко продумане проведення всіх шкільних заходів. В тому числі таких свят, як свято матері, урожаю, квітів, птахів, книги, казки і т.д. Навчально-виховний процес не лише дітей, а й їхніх батьків тривав постійно. Змінювались тільки підходи, форми, методи і назви заходів. Ми тоді ще не знали і не здогадувались, що Василь Олександрович мав серйозний задум далі і глибше розвивати педагогічну науку, яка покликана допомогти нам, вчителям, навчати дітей наук і втілювати нові освітні принципи в своїй практичній діяльності в Павлиській школі.

Те, що сповідували свого часу Платон, Арістотель, Сократ, Томас Мор, Кампанелла, Рабле, Коменський, Костянтин Ушинський, Антон Макаренко та інші, Василь Олександрович увібрав у свою пам’ять будучи ще студентом. Саме в студентські роки він зрозумів – це його стихія. І поставив перед собою завдання торувати стежину багатовікової людської мудрості далі, не зупиняючись ні на мить – йти від простого до складного, від знайомого до незнайомого, від малого до великого в першу чергу самому вчителеві і тому навчати дітей. Визначення Яна Коменського, що школа повинна бути «майстернею мужності і людяності», стало для Василя Олександровича основною метою і сенсом всього його життя. Ще тоді, з юних літ, він поставив собі за мету стати справжнім вчителем, бути жадібним і наполегливим у своїй праці і, незважаючи ні на які перешкоди, йти до своєї цілі. І він пішов і за собою вів нас – своїх однодумців і помічників. Я тоді працювала в школі піонервожатою. Тож добре пам’ятаю, яким незаперечним авторитетом було ім’я директора школи на дитячих устах; з якою радістю сприймалися дітками його нововведення в житті школи; з яким ентузіазмом і бажанням «перетворювали» пустир на шкільний сад; з якою радістю і щирістю брали участь у проведенні всіх шкільних заходів і свят. То було для нас і особливо для Василя Олександровича найвищою відзнакою і найціннішою нагородою за щоденну працю.

Нові підходи у вихованні підростаючого покоління вимагали від педагогів глибоких знань, інформації, тісно пов’язаної з життям краю, країни і світу. Тож не дивно, що Василь Олександрович Сухомлинський постійно цікавився, як його колеги дружать з книгою, періодикою, аналізував, хто, що і скільки читає.

Серед найактивніших читачів селищної бібліотеки виявилось і моє прізвище, і невдовзі Василь Олександрович запропонував мені посаду шкільного бібліотекаря. Спочатку було лячно, але до роботи приступила з великим бажанням і відповідальністю за доручену ділянку роботи. Перш за все, за порадами Василя Олександровича зробила добірку книг, які входять до золотого фонду світової літератури, а потім домагалася, щоб вони не залишилися поза увагою жодного з учнів. Для цього організовувалися і проводилися «вогники», літературні диспути і вікторини, монтажі тощо за різною тематикою: «Слово – то дивовижний витвір людини», «Наше слово – дорогоцінний діамант», «Без слова не було б ні спілкування, ні літератури, ані пісні», «Шануй рідну мову змалку», «Зверни своє серце до книг», «Книга – джерело знань», «Книги – перлини людської думки і мудрості» і т.д. Всі ці заходи ретельно готувались і проводились моїми надійними помічниками літературного гуртка і вчителями-предметниками. На них Василь Олександрович завжди наголошував на красі слова, його ролі і значенні в житті людини і людства. Закликав дітей по-справжньому любити слово, цінувати книгу й шанувати рідну мову. «Дитина дошкільного віку, – зазначав він, – повинна знати щонайменше дві-три тисячі слів, а по закінченні школи мовний запас юнака чи дівчини має бути більшим принаймні в п’ять-шість разів. Справжня школа повинна дбати, щоб отроцтво і юність не були безкнижними». Василь Олександрович ретельно добирав найцінніші і найнеобхідніші книги для підлітків.

Так була створена «Золота бібліотека для отроцтва». Сюди ввійшли видатні твори української, російської та світової літератури. Василь Олександрович особисто навчав, як потрібно працювати з книгою. При цьому радив із книги в окремий зошит записувати короткий зміст, а на полях виписувати нові і важкі слова. А ще він рекомендував, щоб у кожного учня вдома настільною книгою був шевченківський «Кобзар», словник та дитяча енциклопедія. Слід згадати, що й у самого Василя Олександровича домашня бібліотека налічувала до 20 тисяч книг. Наші учні були постійними її читачами. Єдине, що вимагалось від них, – бережливе ставлення до книги і обов’язково розповісти однокласникам чи на літературному гуртку про прочитане, свої думки та враження.

Школа і книга – поняття нероздільне, стверджував Василь Олександрович. А тому фонд шкільної бібліотеки постійно поповнювався необхідними книгами з різних букіністичних магазинів. Дуже часто Василь Олександрович виділяв кошти на придбання художньої літератури зі свого власного бюджету… Він часто говорив, що кожна школа повинна мати своє обличчя, свої звичаї і традиції. У всіх класах раз на чверть проводилось «свято книги». До таких свят учні готувалися з інтересом. Готувалися і проводились вікторини на теми: «З якого твору і хто автор?», «Хто багато читає – той багато знає» і т.п. Василь Олександрович уважно вислуховував виступи учнів, а в кінці свята завжди відзначав активістів і  нагороджував книгами з дарчим написом.

Він особисто опікувався тим, щоб у шкільній бібліотеці було достатньо літератури і наочного матеріалу по трудовому і естетичному  вихованню учнів. Надійним моїм помічником в підготовці і проведенні всіх внутрішкільних заходів був і бібліотечний актив, сформований з учнів різних класів, щиро закоханих в книгу.

При підготовці до уроку чи проведення занять у гуртку або якогось свята кожен з вчителів продумував, як знайти стежину, щоб відкрити і запалити іскорку жаги до знань в юних душах і серцях. За порадою Василя Олександровича в школі була створена «кімната знань». Цю невеличку кімнату ми ще називали «джерелом знань», яка всім педагогам була в пригоді. Тут панувала розумна праця рук, душі, розуму в матеріалах, виготовлених самими учнями. Зберігалась також література, подарована багаточисленними гостями школи, а також кращі з кращих творів і казки учнів та вірші юних поетів.

Ось вдячні рядки з вірша, присвячені до дня народження великого Вчителя:

Ти чарував нас з першого уроку,

Ти став для нас великим відкриттям.

Ти нас повів за руку в ту країну,

Де слово, наче квітка, розквіта.

Ми «проліскову» вірність журавлину

Збережемо на довгії літа.

Ніколи в світі спомин той не згасне –

Ми відкривали радості життя.

У всьому вчились бачити прекрасне,

Відчули щастя творчого буття…

Василь Олександрович дуже любив життя, українську пісню. Він був і залишається яскравою особистістю серед освітян не лише нашої держави, а й світу. Незважаючи на те, що зараз вік комп’ютеризації і нових технологій, його вчення про слово, про книгу, про гуманне виховання підростаючого покоління залишається поза дискусією.

Василь Олександрович був не лише видатним педагогом, а й щирим порадником, психологом, надзвичайно енергійною і дуже працьовитою людиною. Вражала його непідкупність, тактовність, гостинність і обов’язковість.

Творча педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського – це невичерпне джерело мудрих порад для вчителів, безперервного розвитку та удосконалення професійної майстерності. Система навчальних і позакласних заходів у Павлиській школі завжди була спрямована на виявлення і розвиток дитячих талантів, їх усвідомлену і результативну творчість.

Вчителі Павлиської середньої школи горді з того, що працювали під керівництвом такої світлої, гуманної і мудрої людини, як В.О.Сухомлинський, і раді, що допомагали і сприяли його творчій педагогічній діяльності. Було цікаво працювати, горіти, творити, ділитися досвідом…

Він жив для нас, для щастя і добра.

Його повік шанують добрі люди.

Хай пам’ять про Людину цю жива

Взірцем для всіх нас і надалі буде!

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here