ПАМ’ЯТНИК ЮРІЄВІ ЯНОВСЬКОМУ: ВІД МРІЇ ДО РЕАЛЬНОСТІ

Жорстка «переоцінка цінностей», що відбулася в Україні після краху СРСР, не похитнула репутацію Юрія Яновського, як видатного письменника, класика української літератури ХХ століття.

Проживши в атмосфері тоталітарного насилля понад двадцять років (від початку 1930-х до 1954-го), він, як і багато інших митців радянської доби, не мав змоги сповна реалізувати свій небуденний талант, проте навіть те, що нашому земляку вдалося створити в 1924-1935 рр., забезпечило йому почесне місце в історії національного письменства. Маю на увазі передусім повість «Байгород» і романи «Майстер корабля», «Чотири шаблі» та «Вершники». Це оригінальна неоромантична проза, в якій знайшли художнє відображення драматичні події 1918-1920-х років, а також юність українського кіно в «Голлівуді на березі Чорного моря» («Майстер корабля»).

Дитинство Юрія Яновського минуло в Єлисаветграді, де він навчався у земському реальному училищі, а потім починав свою трудову біографію. У центрі міста, на вулиці Ровенській (поруч із Соборною), стоїть позначений меморіальною дошкою  одноповерховий будинок, у якому квартирував Юрій. Нещодавно за дієвої підтримки міської ради Кропивницького поруч із будинком (навпроти кінотеатру «Портал») було розбито сквер імені Юрія Яновського: висаджено декоративні кущі й дерева, встановлено лавки… А в перспективі (сподіваюся, недалекій) там має бути встановлено й пам’ятник славетному письменникові…

Така ініціатива вже є. Зібрано перші – хай поки що й символічні – кошти. Створено організаційний комітет, який опікуватиметься реалізацією благородної ідеї. Пам’ятник має стати не тільки даниною шани  видатній людині; він прикрасить місто, додасть його образові культурного шарму.

Хотів би поділитися своїм уявленням про майбутній пам’ятник.

Його ідея навіяна романом «Майстер корабля» – твором великою мірою автобіографічним. Річ у тім, що в 1925 р. 23-річний (!) Юрій Яновський був призначений головним редактором Одеської кінофабрики, яка й була тим самим «Голлівудом на березі Чорного моря», що про нього Яновський написав серію розкішних нарисів саме з такою назвою.

Кіно-Одеса другої половини 1920-х – це Амвросій Бучма, Олександр Довженко, Василь Кричевський, Ісак Бабель, Юрій Тютюнник, це велике коло молодих письменників, що взялися за сценарії… І ось ця кіно-Одеса «ожила» на сторінках роману «Майстер корабля», написаного степовиком Яновським, для якого степ і море були могутніми стихіями, що однаково зачаровували його… Є в цьому творі і лихоманкова  праця над фільмом, і неймовірні пригоди матроса Богдана, і любовний «трикутник» (кінорежисер Сев-Довженко – балерина Тайах – редактор-Яновський), і хроніка життя приморського міста… А задуманий він автором як роман-містифікація: літній кінорежисер То-Ма-Кі начебто пише спогади, згадуючи з висоти 1970-х (!) років власну молодість…

Образ МАЙСТРА КОРАБЛЯ має тут кілька значень. У романі йдеться, зокрема, про будівництво навчального вітрильника для майбутніх моряків. За традицією на щоглі має бути встановлено дерев’яний оберіг – це він і є майстром корабля. Проте одним із епіграфів до свого роману Юрій Яновський недарма взяв рядок  з оди Горація, присвяченої Римській державі: «О корабле! Тебе вже манить хвиля моря». Корабель у Горація – символ держави. І в Яновського – також! А Майстер корабля (у символічному сенсі) – це молода нація, що будує свого вітрильника, перед яким – відкрите море! А молоді герої кінороману Яновського – натхненні, зухвалі, відчайдушні творці культури, що набирає сили!

І ось тепер нарешті про ідею пам’ятника.

Молодий Яновський стоїть на валуні перед морською хвилею. Він простяг руки, тримаючи в них вітрильник. Він дарує цей вітрильник нам. Одягнений він у легку куртку; через шию перекинуто кашне, яке – якщо придивитися – нагадує кіноплівку…

Ми пам’ятаємо, що зовсім поруч – будинок, у якому минала юність Яновського. До нього від пам’ятника – якихось півсотні метрів. Можна прокласти стежку з плит від будинку до пам’ятника, причому так, щоб на тих плитах відбилися спочатку малі босі сліди… потім більші босі сліди… потім сліди черевиків, менших і знову більших… Це стежка життя письменника…

Пам’ятник не має бути помпезним. Він має бути ніжним, поетичним, сповненим символічних значень.

Сподіваюся, що знайдеться скульптор, який підхопить цей задум і втілить його в потрібному матеріалі.

І все, повірте, залежить від нас. Від нашої самоповаги. Від уміння бути вдячними. Від нашої любові до тих, хто привносив красу незвичайності в,  здавалося б, таке звичайне життя…

Володимир ПАНЧЕНКО

Напишіть відгук