ЖІНКИ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ

0
2560
views
Віра Веденська

З нагоди столітнього ювілею Української революції згадують переважно чоловіків. Втім, не рідше пишуть і про двох «принцес революції» (за влучним висловом Григорія Гусейнова): Галину Кузьменко та Марусю Нікіфорову. Перша, дружина Нестора Махна, була за народженням нашою землячкою, бо родом з Піщаного Броду.

А друга, отаманша, своїм бронепотягом наводила жах на мирних жителів Єлисаветграда.

Менше знаємо про жінок, які боролися не за «матір анархію», а за самостійну неньку Україну. У своєрідній енциклопедії Романа Коваля, Віктора Моренця та Юрія Юзича «Подєбрадський полк» армії УНР» є розповіді саме про таких патріоток.

Так, наприклад, громадською діячкою та урядовцем Української Народної Республіки  була уродженка Знам’янки Віра Веденська. Народилася вона в сім’ї священика Якова Матвійовича та Марії Вікторівни. Була дружиною сотника Армії УНР Михайла Веденського (у 1906 році закінчив Єлисаветградську гімназію, а з 1912 року служив у «саперному батальйоні в Одесі-Єлисаветграді»). Віра закінчила Єлисаветградську жіночу гімназію (1904). Разом з чоловіком була членом Петербурзької української громади (з 1909). В 1914 році повернулася в Україну. Працювала урядовцем Слобідської залізниці, а з 1918-го – в Києві, в департаменті МВС та в Міністерстві праці.

Надзвичайно цікавою особистістю Української революції стала Харитина (Тіна) Пекарчук (Книшенко).

Харитина Пекарчук

З нашим краєм її пов’язує період з березня по листопад 1918 року, коли вона працювала машиністкою-друкаркою Єлисаветградської повітової комендатури та місцевого Союзу кооператорів. Як не дивно, але народилася Тіна 1894 року в Сімферополі в заможній польській сім’ї Антона та Марії Ізбицьких. Початок її свідомої українізації поклали пісні сезонних робітників у батьківських маєтках на Полтавщині та Київщині, де бувала на канікулах. Після закінчення Сімферопольської гімназії Тіна вийшла заміж за полтавчанина Адріана Книшенка, мобілізованого на фронти Першої світової війни у 1914 році. Сама ж закінчила курси сестер-жалібниць. У 1917 році стала співзасновником Сімферопольської «Просвіти», а також учасницею українізації трьох російських полків, розквартированих у Криму. Успіхом її діяльності стало те, що 17 травня декілька тисяч солдатів з українськими прапорами маршували головними вулицями Сімферополя. Наприкінці року, як вояк українізованого батальйону, виїхала до корпусу генерала Павла Скоропадського. Під час антигетьманського повстання вступила до полку імені Івана Богуна. В армії УНР з рушницею в руках під іменем Тіни Книшенко воювала з більшовиками. Під час відступу українських військ з Єлисатвеграда на Помічну-Голту-Бірзулу брала участь у багатьох боях. Потім завідувала санітарним потягом Південно-Західного фронту армії УНР та «Запорізької Січі» отамана Юхима Божка (1919). Один з побратимів по «Запорізькій Січі» так згадував про неї: «Я подивляв відвагу пані Тіни. Вона була тоді й сестрою, й вояком. Коли йшли в атаку на ворога, то Тіна завжди йшла в атаку попереду з рушницею в руках, а коли відступали, то Тіна в останній лаві відстрілювалася і одночасно забирала з поля бою на вози поранених вояків та опікувалася ними, як сестра-жалібниця, за що всі вояки її дуже любили. Пані Харитина була, є і буде найбільшою героїнею, для котрої не маю слів, якими б її обдарувати і вславити». Харитина також була учасницею Зимового походу в складі 1-ї сотні кінного Мазепинського полку армії УНР (грудень 1919-го). В ході боїв була спершу контужена, а потім поранена в живіт. Перехворіла тифом. «Козаки мене любили, і я ніколи не мала від них жодної прикрості, – згадувала пізніше. І ще. – Все, що я робила, то був молодечий запал і любов до українського народу». Звісно, її життя варте книг й кінофільмів.

Додамо, що обидві патріотки закінчили життєвий шлях за кордоном.

Федір ШЕПЕЛЬ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here