ЖІНОЧИЙ ДЕНЬ ОЧИМА ФЕМІНІСТА

«За які права вирішили боротися сучасні жінки? І голосувати вони вже можуть, і кар’єру будувати, і навіть контролювати власне репродуктивне здоров’я. Чим вони знову не задоволені? Он навіть свято в них є своє на державному рівні».

Ви також чули подібні вислови або навіть самі так вважаєте? Насправді обмежують жінок у реалізації з їхніх прав часто не через те, що вважають жінок «слабкою статтю» чи неспроможними до певної діяльності. Часто це робиться через незнання того, що робити можна по-іншому. Тож щоб зрозуміти суть та мету боротьби за права жінок, або фемінізму, ми звернулися до першоджерел. Сучасний фемініст Микола Ябченко очолював прес-службу Міністерства сім’ї, молоді та спорту, зараз – менеджер комунікацій Українського жіночого фонду. Про сучасний фемінізм в Україні Микола Ябченко – в ексклюзивному інтерв’ю для читачів «НС».

– Чому ви позиціонуєте себе не як борець за рівні права і можливості для чоловіків і жінок, а саме як фемініст?

– Ще в 2008 році я пішов працювати в проект «Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні». І нам закидали: «А чому рівні можливості, а при цьому боротьба за права лише жінок?». З часом я зрозумів чому. Якщо порівняти дисбаланс між правами і можливостями жінок і чоловіків у суспільстві, то утиски та дискримінація чоловіків не те щоб незначні, але вони менші кількісно. Наприклад, якщо у чоловіків, умовно кажучи, п’ять проблем, то жінки стикаються із 95 проблемами в суспільстві. Тому треба оці 90 проблем жінок подолати, і тоді буде щось приближене до рівних умов, а тоді і проблеми гендерної нерівності, з якими стикаються чоловіки, також зникнуть. Гендер – це поняття, яке розрізняє чоловіка та жінку не лише за біологічною приналежністю до певної статі, а й за сукупністю соціальних, соціокультурних ознак, які приписуються їм саме як представникам цієї статі.

Тим паче, що ніхто ж не забороняє чоловікам виступати за рівність зі сторони чоловічих інтересів. Але ж це не означає ставати на заваді дотримання прав жінок. Адже за Конституцією начебто права є рівними, але це де-юре. І то, деякі закони досі обмежують в дечому жінок. Хоча б той список професій, заборонених для жінок, який відмінили декілька місяців тому. Де-факто жінки стикаються із дискримінацією та утисками можливостей за статтю на усіх рівнях: від розподілу домашніх обов’язків до участі в політиці та при прийнятті на роботу. Тому мені здається, що потрібно подолати цю прірву нерівності між чоловіками і жінками, і тоді ми вже зможемо говорити про боротьбу за рівність, не пов’язуючи її з фемінізмом.

– Невже і в сучасному українському суспільстві після Майдану та реформ такі пороги для жінок досі існують?

– Якщо навіть по закону має бути квота у парламенті, яка передбачає не менше 30% представників однієї статі, якщо заборонена дискримінація за расовою приналежністю, статтю, сімейним станом, релігійними вподобаннями та сексуальною орієнтацією – то це ще не означає, що ці закони справді виконуються. Ось із свіжих прикладів дискримінації жінок: в 2016 році розширили перелік військових спеціальностей, які можуть займати жінки. До цього в добровольчих батальйонах дівчата по два роки воювали гранатометницями, снайперками, а в посаді в них зазначалося «начальник польової лазні», «бухгалтер» та інше. Та навіть після розширення списку, коли вони отримали законне право отримати звання учасниць бойових дій, військове керівництво не вважає, що цей указ необхідно виконувати. Про цю проблему є документальний фільм «Невидимий батальйон»: він про жінок, які воювали чи воюють за Україну на Донбасі.

– Як саме ви зацікавилися темою гендерної рівності?

– За освітою я спеціаліст з міжнародної інформації, закінчив в Дніпрі Національний університет. У 2008 році був керівником прес-служби Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту. Мене запросили на семінар якраз з питань гендеру. І ми в тому числі обговорювали питання політичної участі. Але тоді я на ті речі, які бачив щодня, поглянув під іншим кутом. Тоді мене здивувало, що жінки є насправді дискримінованою більшістю в нашому суспільстві. На той час я був вже одружений, але ми ще не мали дітей. І я тоді замислився: якщо в мене народиться донька, чи захочу, щоб вона зазнала дискримінації лише за те, що вона – дівчинка? Наприклад, коли ставиш запитання: кого ви візьмете на роботу з двох кандидатів – жінку чи чоловіка? Правильна відповідь – того, хто більш фаховий. Але не чоловіка, бо він, скоріш за все, не піде у відпустку по догляду за дитиною, чи жінку, бо вона має гарні ноги. За даними Держстату, у 2016 році середньомісячна зарплата чоловіків склала 6001 гривню, а жінок – 4480 гривень. Також є фактом те, що жінки отримують зарплату меншу за чоловіка, який займає ту ж саму посаду. Коли ти знаєш про нерівність, починаєш її бачити, надягаєш, так би мовити, «гендерні окуляри» – розумієш, що в нас досі стереотипи та норми на рівні середньовіччя.

– І коли ви одягли «гендерні окуляри», чи змінилися у вас особисто в сім’ї якість звички?

– У нас вийшло так, що обов’язки ми з дружиною розподіляємо не за тим, якої хто статі, а за можливостями. В мене є ще двоє братів, і ми допомагали мамі у побуті. Наприклад, мити посуд – то був наш обов’язок, як і прибирати вдома. Тому я й ніколи не вважав, що це суто жіночі обов’язки. Невже не вміти обслугувати себе в їжі, ходити в невипраному одязі або жити серед бруду – то чоловіча справа? Це нонсенс, коли чоловіку нав’язують таку безпорадність. При цьому є інший бік медалі. Наприклад, у мене міжхребцева грижа, і підіймати щось справді важке мені протипоказано. Але мене виховали так, що чоловік мусить розвантажувати чи переносити щось важке. І коли мене просять, я несу – бо ж чоловік! Несу і думаю, що мені дешевше було б найняти вантажників, аніж потім лікувати ускладнення. І тим паче не варто мірятися рівнем зарплат та в кого робота важча: як можна соромитися успіху коханої жінки?

Коли вам здається, що все нормально, то зробіть «ефект дзеркала» та на місце жінки поставте чоловіка. Уявляєте, наприклад, чоловіка, який майже оголеним на бігбордах рекламує хутряний одяг? Або коли на посаду секретаря шукають чоловіка з певними пропорціями тіла і просять в резюме прикріпити фотографію у повний зріст? Запитують, чи він одружений, та не беруть на роботу лише через те, що він молодий і може піти в декрет?

– Якщо прибрати принцип розподілу сімейних обов’язків за статтю, то за яким же тоді принципом їх треба розподіляти?

– Найбільш логічний – це по тому, в кого є можливості, час. Дружина моя працює в Олімпійському комітеті, і буває, що їй потрібно терміново зробити якусь роботу ввечері. Зрозуміло, що я готую на сім’ю, прибираю вдома та інше. Буває і навпаки. Але я точно не буду сидіти голодним у бруді і чекати, поки в неї з’явиться вільна хвилинка, щоб виконати домашні обов’язки. І тим паче не скажу дружині, щоб вона кидала свою роботу, бо немає кому мене обслуговувати. Фемінізм – це не боротьба за те, щоб чоловік замінив жінку на кухні. Це боротьба за те, щоб жінка не була обмежена в своєму виборі через такі традиційні патріархальні уявлення в суспільстві. Рівний розподіл сімейних обов’язків – це розуміння, що побут сумісний ведуть в першу чергу дві дорослі людини, які полегшують сімейний побут одне для одного. Сім’я – це взаєморозуміння та взаємопідтримка. Ця праця по вихованню дітей, виконанню хатніх обов’язків  є неоплачуваною, але від цього вона не менш цінна та виснажлива. Тож і має розподілятися рівно, за домовленістю двох партнерів, а не за стереотипами середньовіччя.

– А як ви ставитесь до святкування 8 Березня?

– Я взагалі не розумію, чому в Радянському Союзі це почали називати святом. Це Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. І чому в цей день жінок вітають з тим, що вони жінки? Є, наприклад, Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю. В радянські часи Восьме березня звели до застіль, які накривають зазвичай  ті ж самі жінки. Це день прав, тому цього дня варто говорити про права жінок. Зрештою українські жінки отримали виборче право лише 99 років тому. Звичайно, і деякі жінки кажуть, що дискримінації за статтю не існує. Але вона є, і ми вже згадали лише деякі факти, яких насправді безліч. Кожен і кожна вільні робити свій вибір. Декого влаштовує бути «шиєю, яка керує головою». Та навіть будучи «шиєю», не слід відмовлятися від власної голови.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

2 comments

Напишіть відгук