ЧИ ПЕРЕМОЖЕ ДИРЕКТОРКА ДИРЕКТРИСУ?

2
8930
views
Ілюстрація Жені Олійник ( для сайту http://povaha.org.ua)

Чи в сучасній Україні когось здивує, що жінка керує автомобілем, захищає кандидатську дисертацію, очолює міністерство? Звісно, ні. Тим паче, що наприкінці грудня 2017 року скасували наказ Міністерства охорони здоров’я №256, що визначав перелік із 450 професій, заборонених для жінок.

Цей наказ, ухвалений ще у 1993 році, забороняв жінкам працювати в таких галузях, як  металургія, хімічне виробництво. Обмеження для жінок були встановлені у військовій службі, правоохоронній діяльності, в галузях харчового виробництва, транспорту, зв’язку та сільського господарства. Наприклад, жінки до цього не мали права водити автобуси, потяги метро, керувати літаком. Тож не дивно, що українська мова дедалі більше насичується фемінітивами – новотворами від назв професій, посад, наукових звань тощо, що раніше вживалися виключно в чоловічому роді. Про те, як правильно утворювати та вживати фемінітиви в мовленні, розповіла кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри філології Українського католицького університету Олена Синчак – ексклюзивно для читачів «НС».

– Чи є вже якість правила або засади, як саме правильно утворювати фемінітиви? Наприклад, як зрозуміти: «директорка» чи «директриса», «поетеса» чи «поетка»?

– Фемінітиви здебільшого утворюються від чоловічих назв за допомогою спеціальних суфіксів. Найбільш продуктивним є суфікс -к-, адже з його допомогою утворюється найбільше фемінітивів: депутатка, редакторка, лікарка, викладачка, доцентка, професорка. Він легко приєднується до чоловічої основи на приголосний. Суфікс -к- поширений у всіх слов’янських мовах, а в українській він став найпродуктивнішим із середини ХІХ століття.

Другим за словотворчою продуктивністю є суфікс -иц-. Він приєднується до чоловічих основ на -ець (підприємець – підприємиця) і -ник (чиновник – чиновниця). Суфікс -иц- засвідчено в писемних пам’ятках XIV-XVIII століть, однак його продуктивність істотно зростає на початку ХХ століття.

Суфікс -ин- творить фемінітиви від чоловічих основ на -ець (борець – борчиня, творець – творчиня, митець – мисткиня), -лог (ендокринолог – ендокринологиня) або на приголосний, які, до речі, тривалий час вважали непіддатними фемінізації (ворог – ворогиня, член – членкиня, хірург – хірургиня).

Суфікс -ин- (-ен-) трапляється в староукраїнських писемних пам’ятках: грекиня, герцогиня, богиня, монахиня, майстриня, кравчиня. Крім української, цей суфікс властивий також західно- і південнослов’янським мовам. Натомість він не властивий ані російській, ані білоруській мовам.

Суфікс -ес- (-ис-) трапляється в номінаціях, які були запозичені у XVIII столітті з французької мови (іноді через російську): патронеса, поетеса, актриса, директриса. Сьогодні у фемінітивах-новотворах на кшталт політикеса, критикеса, майданеса – помітні спроби надати цьому суфіксові нового життя. Однак у парах словотвірних синонімів актриса – акторКа,  директриса – директорКа перевагу отримують слова із більш продуктивним суфіксом -к-. У результаті директорка витісняє директрису, акторка – актрису.

Загалом невживання фемінітивів провокує набагато більше проблем. По-перше, порушує граматичний принцип узгодження, властивий українській мові: «Народний депутат є власницею Інституту дерматокосметології». Нерідко невживання фемінітивів у тексті може спричинити і гумористичний ефект: «Чоловік депутата Ігор Кирилюк отримав 141 тисячу гривень зарплати».

По-друге, називати жінок чоловічими назвами незручно. Наприклад, у підписі «авторитетний американський історик Дж. Скот» незрозуміло, йдеться про жінку чи чоловіка. По-третє, уникання фемінітивів у назвах посад і звань робить невидимими досягнення жінки в суспільстві, зокрема закріплює за жіночими назвами головно непрестижні професії: прибиральниця, посудомийниця, двірничка, кухарка, вахтерка і т. д.

З іншого боку, надмірне вживання фемінітивів може істотно переобтяжити текст. У таких випадках варто поєднувати стратегію фемінізації зі стратегією нейтралізації. До прикладу, замість того, щоб щоразу писати «магістриня/бакалавриня/докторка», можна оминути фемінітивів: «здобула магістерський / бакалаврський / докторський ступінь». Загалом уживання фемінітивів є доречним повсякчас, коли хочемо наголосити на досягненнях жінки в певній царині.

– Чи витісняються сучасними тенденціями в українській мові слова спільного роду? Адже багато підручників вказують, що «деякі іменники чоловічого роду, що позначають осіб за родом занять, можуть називати й осіб жіночої статі: адвокат, депутат, мер, міністр, нотаріус».

– Насамперед треба розрізняти слова спільного роду (на кшталт ненажера, сирота, невдаха) від іменників чоловічого роду, якими, згідно з цитованим підручником, радять називати жінок (ці слова не є спільного роду, у словниках вони значаться як іменники чоловічого роду). Справа в тому, що норма вживати чоловічі назви на позначення жінок була «списана» в радянські часи з російської мови задля зближення двох «братніх» мов і начебто задля зрівняння жінок і чоловіків. Близько 3 500 фемінітивів поміщено в одинадцятитомному тлумачному словнику української мови, або СУМі, що був виданий у 1970-1980 роках. Чимало з них марковано як стилістично забарвлені: позначки “розмовне слово” чи “зневаживо” не лише обмежили сферу вживання фемінітивів розмовним стилем, а й по суті витіснили їх із нормативного вжитку.

Нині в Україні поступово переосмислюють радянський мовний спадок, у тому числі переглядають штучні обмеження щодо вживання фемінітивів. Так, професор А. Нелюба у 2012 році видав словник «Словотворчість незалежної України 1991-2011», у якому відображено фемінітиви-новотвори, що з’явилися на сторінках преси незалежної України.

Повернення фемінітивів у сучасну українську мову також показує її близькість з іншими слов’янськими мовами, насамперед словацькою, чеською, хорватською, у яких вживання жіночих назв визнано нормативним. До прикладу, у чеському університеті прийнято звертатися до жінок: «Пані професорко». Якщо ви звернетеся «пані професор», то не лише порушите норми чеської мови, але й можете образити професорку.

– Також цікаво, як впливає утворювання фемінітивів на конотативний аспект сприйняття слів? Наприклад, «блогиня» асоціюється зі словом «богиня», а ось слово «історичка» може сприйматися негативно.

 – Слова самі по собі не мають ніяких конотацій. Позитивного або негативного забарвлення їм надають люди задля певних цілей у процесі спілкування. Відповідно, негативне забарвлення слова “історичка” можна пояснити тривалим радше негативним вживанням його на позначення вчительок історії у школі. Поза тим, науковицю, яка досліджує історію, можна назвати «історикиня» або «істориня». Тепер уже від нас залежить, з якими конотаціями ми вживатимемо ці слова.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here