У нашому суспільстві не було прийнято вирішувати психологічні проблеми за допомогою фахівців. Їх роль виконували або друзі-товариші-колеги, або алкоголь. Люди віруючі могли звернутися за допомогою до священика.
Викликало здивування і було незрозуміло, навіщо героям американських фільмів особисті психологи? Самі в ситуації розібратися не можуть? Це у них зайві гроші є – з жиру бісяться. Таким був обивательський вердикт.
Ситуація змінилась. Уже чотири роки ми живемо в стані війни, яку називали АТО, а тепер операцією Об’єднаних сил.
Незалежно від назви вона залишає сліди – фізичні та ментальні – на долях десятків тисяч людей. І, на жаль, суспільство не розуміє всієї глибини проблеми, з якою воно зіткнулося.
В Україні вже готують професійних військових психологів, але, як ми всі розуміємо, реальну допомогу в адекватному обсязі вони зможуть надавати не скоро. В країні 331 тисяча учасників бойових дій. Безумовно, не всі вони звертаються до фахівців — психологічна реабілітація в Україні добровільна. В той же час тільки в Києві та області майже 20 тисяч осіб, які потребують реабілітації, стоять у черзі по допомогу. Кропивницькому в цьому плані пощастило. У нас при Кіровоградському обласному госпіталі для ветеранів війни активно працює Центр медико-психологічної допомоги “КОМПАС”, а також Центр ресоціалізації військових «Коловорот».
Ми не вперше розповідаємо про роботу центру, адже важливість надання психологічної допомоги тим, хто її потребує, складно переоцінити. Звичайне життя складається зі стресових ситуацій, які «вилазять» безсонням, підвищеним тиском, м’язовими «зажимами», різним болем, алергією, проблемами зі шлунком або кишківником. Що ж говорити про людей, яким фактично необхідно знову інтегруватися в суспільство і переналаштовуватися з війни на мирне життя.
У Союзі колишні «афганці» нікому потрібні не були, ними не займалися, тому статистики та експертних висновків стосовно їх фізичного, психологічного стану та ресоціалізації не було. А ось американці за своїми солдатами, які повернулися з В’єтнаму, уважно спостерігали. Аналіз показав катастрофічні цифри розлучень, алкоголізму, наркоманії, правопорушень та суїцидів.
Українські психологи теж не перестають говорити про серйозність завдань, що стоять перед державою і суспільством. Адже за статистикою, яку нещодавно оприлюднив головний військовий прокурор України Анатолій Матіос, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено дані про 518 самогубств. Лише з початку року вкоротили собі віку 16 бійців. Більшість самогубців тут – юнаки 1995-98 років народження.
За минулий рік найчастіше до фахівців «Коловороту» зверталися для отримання допомоги в питаннях соціально-психологічної адаптації – досвід, набутий на війні, накладає важкий відбиток на поведінку людини.
Це можуть бути непрохані спогади, кошмари і безсоння, спалахи люті й агресії і невмотивована пильність, коли військовий перевіряє все навколо, наприклад, на наявність вибухових пристроїв чи ворога. Його бойові реакції перетворюються на рефлекси і повернути психіку на звичний рівень роботи вкрай важко.
Фахівці свідчать: якщо не проводити необхідну психотерапію, причому разом з рідними, для багатьох війна ніколи не закінчиться.
Що ж до системного лікування людей з ПТСР, великою проблемою, за визнанням «коловоротівців», є відсутність зв’язків між психологами і психіатрами. Приватний психолог не може послати людину на консультацію в обласний психіатричний диспансер. Ще складніше, коли людина, що має посттравматичний розлад, продовжує служити. Військовослужбовець боїться бути звільненим, посттравма не лікується на місяць-півроку. Це тривале комплексне пролонговане лікування. Ніхто людину не супроводжує мінімум два роки.
Психологи «Коловороту» ПТСР розшифровують не як посттравматичний стресовий розлад, а як посттравматичний стресовий розвиток – прогресивний чи то регресивний. Людина, що опинилася в травмуючих умовах, набула принципово нового досвіду. Завдання психолога – допомогти впоратися з цим досвідом. Для цього є різні форми співпраці, завдяки яким хлопці можуть самореалізовуватися, опосередковано опрацювати свої травматичні переживання і влитися в суспільне життя з новою життєвою силою.
До атовців превалюють дві форми ставлення: з осторогою і з жалістю. І обидві вони неправильні. Перед собою психологи ставлять завдання не тільки допомагати хлопцям побороти психологічні наслідки стресу, а й проводити профконсультування. Людина, що пройшла через війну, по-іншому дивиться на «правила гри» у мирному житті, вона інакше сприймає і себе. У наших економічних реаліях дуже складно знайти адекватне працевлаштування, щоб людина робила те, що вміє, і це оплачувалося таким чином, щоб робітник не втрачав самоповагу.
До «Коловороту» звертаються за психологічною підтримкою при лікуванні, за сімейними консультаціями, аби чоловік і жінка змогли побачити свої проблеми, розібратися в них і навчитися разом від них позбавлятися, з питаннями у вихованні дітей. Психологічної допомоги потребують ті, хто не зміг опанувати біль втрати, емоційно його прийняти, і він руйнує людину зсередини. Питань і проблем дуже багато.
В Україні цьогоріч обіцяють створити Міністерство у справах ветеранів війни та учасників АТО, яке буде займатися адмініструванням соціального захисту всіх учасників бойових дій в одній структурі. І спільна робота держави та суспільства допоможе уникнути появи донецького синдрому.
Лариса ГУРІНА
