«ЯКЩО ПОТРІБНО, І КЕЛЬМУ БЕРУ ДО РУК»

Сьогодні ми пропонуємо бесіду з Миколою Корецьким, директором одного з найпотужніших на Кіровоградщині державних навчальних закладів, який нещодавно отримав статус Регіонального центру професійної освіти, а до того називався «Кіровоградський професійний ліцей імені Героя Радянського Союзу О.С. Єгорова».

– Миколо Івановичу, розкажіть коротко про себе. Де народилися, виховувалися, яку освіту отримали?

– Народився я в Олександрії 18 січня 1955 року. Батько мій займав керівні посади у різних автопідприємствах. Мати за освітою агроном. Ріс і виховувався, як і усі хлопці у той час: дитсадок, школа. У школі захопився баскетболом. Відвідував дитячо-юнацьку спортивну школу. А ще музичну. Влітку дуже любив рибалити на Інгульці з вудкою. Звичайно ж, і навчанню віддавав належне.

Після школи пішов у районний ДТСААФ, закінчив курси водіїв. Служив в армії, спочатку в Острі, потім у Києві, був водієм у начальника танкового училища. Спілкуючись з ним, спостерігаючи спілкування викладацького складу, я зрозумів: треба вчитись! Тому одразу почав готуватися до вступу в інститут.

Повернувшись з армії, порадився з батьком, а це був 1975 рік, коли в країні гарними темпами розвивалося будівництво. А мені ця професія подобалася. Отже вступив до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. Вчився непогано. Отримав спеціальність «Промислове і цивільне будівництво».

– Гадаю, у вашій нинішній якості це стало в пригоді?

– Безумовно. Ви бачили інтер’єри нашого закладу. Це я все сам планую, проектую і керую роботами. Взагалі усе тут ми ремонтуємо самі. Було б дивно, коли б інакше. Адже у нас багато будівельних професій, багато майстрів. Дуже полюбляю і вдома будувати, щось перероблювати, удосконалювати. І кельму не стидаюся брати до рук, якщо потрібно.

– Як далі складався ваш життєвий шлях?

– Так вийшло, що на той час, тобто по закінченні інституту, я вже був членом партії. Мене викликали в Олександрійський міськком партії і повідомили, що мою кандидатуру рекомендовано для служби в органах внутрішніх справ. Зрозуміло, хто ж опирався, партійна дисципліна… Так я і переткнувся з Юрієм Федоровичем Кравченком. Його якраз перевели зі Світловодська. Починав я командиром патрульно-постової служби. Тому знаю її не з чуток. Поступово просувався уверх по кар’єрній драбині. Паралельно навчався заочно у Харківській національній юридичній академії. У 2000 році мене перевели в обласне управління на посаду заступника начальника міського відділу з оперативної роботи, потім працював начальником Кіровського відділу УМВС та начальником міського відділу. Закінчив службу 2005 року в званні полковника. До речі, син пішов по моїх стопах. Зараз перебуває в зоні АТО. Він теж не шукає легких шляхів.

– Якщо проаналізувати та порівняти криміногенну ситуацію тих часів і сучасну…

– Якщо слухати очільників, то нині все поліпшилось. І тут зменшилось, і там все добре. Але ж насправді результату немає. Люди не почуваються у безпеці. Щоб кожен міг спокійно відпочивати, ходити вночі вулицями. Нині криміногенна ситуація загострилася у зв’язку з тим, що дуже багато зброї гуляє по руках. Та й люди розбалансувалися, вважають, що їм усе дозволено. І тут ще додається кадрове питання. Зараз немає досвідчених фахівців. З органів правопорядку пішло багато тих, хто міг навчити молодь. Ну коли ці патрульні стануть справжніми поліцейськими? Тільки після п’яти років вони почнуть розуміти, чого вони туди прийшли і як треба працювати. А скільки їх залишиться після п’яти років?

Увесь імідж міліції чи поліції полягає в чому? Розкривають злочини – значить працюють. Пам’ятаєте, як сказав Глєб Жеглов? «Правопорядок в стране определяется не количеством преступников, а умением властей обезвреживать их». І це повинні усі пам’ятати.

– Ваш навчальний заклад більше сімдесяти років займається підготовкою кваліфікованих робітників. Десять з них ним керуєте ви. Нагадайте, будь ласка, чим він відрізняється від інших подібних?

 – У нас порівняно з іншими подібними закладами більш високі вимоги. Безумовно, декому з міського керівництва не слід забувати, що перш за все ми надаємо професійну освіту. І треба відверто сказати, діти до нас приходять зі шкіл не з високим рівнем загальної освіти. Проте ми намагаємось збалансувати і професійне навчання, і загальноосвітній цикл наук.

Нині у нас майже шістсот учнів,  які  навчаються за десятьма професіями з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти. Сто чотирнадцять працівників ліцею спрямовують їх на успіх, на затребуваність. Тут є все необхідне для навчання, побуту та дозвілля: сучасні кабінети, майстерні, лабораторії, гуртожиток. Любителі спорту і мистецтва мають можливість розвивати свої таланти у спортивному комплексі, у гуртках художньої самодіяльності.

Я не вважаю, що вже зробив усе, що хотів. Але зробив багато порівняно з тим, що було десять років тому. А перше враження було таке. Приходжу, дивлюся: стіни фарбовані доверху масляною фарбою, і це чогось так нагадало мені витверезник, і так сумно стало…

– І що ви прагнете нині зробити, що у вас на меті?

– Сьогодні ж я хочу довести цей заклад до того рівня, щоб діти з найбідніших сімей мали можливість отримати якісну професійну освіту. Я хочу, щоб вони усі мали як мінімум кваліфікацію молодшого спеціаліста, а потім навчалися і далі, щоб стали високоосвіченими людьми. А для цього прагну заключити угоду з нашим технічним університетом.

Ще один напрямок роботи: підготовка спеціалістів – працівників ЖЕКу, а по-новому ОСББ. Вони будуть мати одну з робочих спеціальностей, а також спеціальність «Управитель ОСББ». Також будемо відкривати ліцензії на професії у м’ясопереробній промисловості. Ми вже знаємо точну потребу «Ятрані» у формувальниках ковбасних виробів, жилувальниках та обвалювальниках. Цього року набір складатиме по 30 осіб на кожну спеціальність. Завдяки гарній матеріальній базі вже зараз переводимо учнів на вивчення нових марок іноземних автомобілів.

Наше завдання – миттєво реагувати на кожен запит і виклик ринку праці.

Та найголовніше надбання – це колектив. Адже якісна професійна та загальноосвітня підготовка учнів забезпечується високим рівнем саме педагогічного колективу. Мені вдалося за десять років сформувати єдину цілісну команду однодумців, зберігши 80 відсотків працівників. До речі, з перших своїх років роботи тут ставку роблю на молодих спеціалістів. І разом з колективом проводжу таку лінію, щоб до нас приходили працювати майстрами виробничого навчання наші випускники.

За все це я дуже вдячний відомому в регіоні науковцю, освітянину Миколі Іллічу Садовому, який неодноразово допомагав мені добрими порадами та підказав шлях саме до цієї роботи, яка дає мені і задоволення, і натхнення.

Бесіду вів Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

 

Напишіть відгук