«А МИ З ТОБОЮ ДОБРОВОЛЬЦІ…»

0
704
views
«А МИ З ТОБОЮ ДОБРОВОЛЬЦІ...». Фото Ігоря Демчука

«Чоловіками не народжуються…» – ці слова ветерана новітньої війни за незалежність Олега Кокуленка змусили замислитись багатьох присутніх на вечорі спогадів з нагоди Дня українського добровольця у Кропивницькому.

Якщо дійсно замислитись над цим висловом, то справжнім чоловіком себе відчуваєш лише на війні – вбиваючи ворогів і виживаючи попри все. 11,5 тисячі учасників так званої АТО за чотири роки, з них 8,5 тисячі за шість хвиль мобілізації – це лише з нашої області. І наші справжні чоловіки не зганьбились, тримаючи найзапекліші ділянки 460-кілометрової лінії фронту. А все починалось з Майдану і подій, які сталися за ним.

«…План был красив и элегантен. Практически во всех крупных городах нашей страны был пророссийский актив. В каких-то посильней, в каких-то послабей, но во всех, – згадує у Фейсбуці один з учасників тих подій Роман Бірін, мешканець сусідньої Полтавщини. – Актив начинает бузу, через пару дней бузы в него имплантируются диверсионные группы, наподобие Гиркина-Стрелкова, с легким вооружением, власть в городе захватывается, формируются отряды из местных и волна катится дальше. Армии у Украины нет, все силовики выжидают, кто победит… сопротивление не предвидится. Ну, разве активисты с флагами соберутся, но это не помеха. С флагом против автоматов не особо выйдет… Классный план. И овцы целы, и волки сыты. И Украина в кармане…. и Миру предъявить нечего. Стильная, грамотная и чистая задумка. Не учли одного! ДОБРОВОЛЬЦЕВ!….»

Саме добровольці штурмом брали військкомати, аби піти на захист Вітчизни, багато хто купував амуніцію, щоб піти на схід, власним коштом. В секонд-хендівському камуфляжі тисячі чоловіків, а часто й жінок виключно на патріотизмі стримували російську навалу. Саме російську – донецькі й луганські бойовики повністю контролювались Кремлем. Головною базою став тодішній Дніпропетровськ, де були сформовані батальйони «Дніпро-1», «Дніпро-2», згодом з’явились «Донбас», «Айдар» та інші. Майже одночасно в кожній області формувались підрозділи територіальної оборони – як у складі МВС, так і у складі ЗСУ. На Кіровоградщині такими стали батальйон поліції «Кіровоград» (нині «Святослав») та 17-й, 34-й і 42-й батальйони тероборони, згодом переформатовані в мотопіхотні та  об’єднані в 57-му окрему мотопіхотну бригаду. Добровольцями посилився й третій окремий полк спецпризначення, й колишній батальйон внутрішніх військ. Останній разом з  іншими «вевешними» частинами та майданівськими «сотнями» увійшов до  відродженої Національної гвардії.

Але навіть серед добровольців були відчайдухи, які рвались вперед тоді й продовжують це робити нині. Це легендарний «Правий сектор», яким і досі жахають як на окупованій території, так і за «парєбріком», та окрема рота нашого 17-го батальйону, що ультимативно вимагала негайної відправки на фронт. Але, як згадували колишні та діючі бійці, попри героїзм і самопожертву, Україна від руйнації врятувалась дивом.

Росіяни почали розуміти, що українці битимуться до останнього. Навіть іржавою зброєю, навіть обвареними металом цивільними вантажівками та автобусами, навіть лопатами, вилами та ножами з сокирами – але до останнього. Вони були шоковані, що з кожної оселі на фронт йшли харчі, однострої, примітивні сухпайки, які  привозили волонтери.Тим, що приватні майстерні почали створювати зразки озброєнь, які не поступались і російським, і натівським зразкам. Тим, що навіть діти й пенсіонери почали плести маскувальні сітки й створювати обереги для кожного захисника…

А найголовніше, що шокувало не лише агресора, а й увесь світ, – що все це українці почали робити без жодного керівництва згори, самостійно, інколи на останні кошти заощаджень. Це, мабуть, і стало тим ДИВОМ, яке врятувало Україну.

– А я вважаю, що ними народжуються, і героями народжуються! – опонувала Олегові Кокуленку дружина полеглого на сході  Володимира Степанка Олена. – Переглядаючи записи чоловіка, можу стверджувати, що під його керівництвом було до 900 бійців, які ще вчора були простими мирними мешканцями. Але вони знали, куди і навіщо йдуть…

«Війна має бути якнайдалі від наших будинків!» – з цією думкою тисячі українців йшли на смерть на східному фронті в 2014-15 роках. І саме завдяки їм ворог зупинився. І на знак поваги до їхнього подвигу минулорічним президентським указом  14 березня було проголошено Днем українського добровольця. Того, хто зупинив агресію.

Максим ГУЦАЛЮК

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here