«ДИЗЕЛЬ ШОУ»: НАЗВА «КРОПИВНИЦЬКИЙ» ЗВУЧИТЬ ВЕСЕЛО

«Дизель шоу» серед багатьох інших українських гумористичних проектів знаходиться у першій трійці. Тому на їхньому концерті в обласній філармонії був беззаперечний аншлаг, довелося ставити додаткові стільці. І це при тому, що вартість квитків доходила до півтисячі гривень.

Жартували гумористи з миколаївським корінням не тільки про «улюблену» тещу чи жадібних спадкоємців, а й, як-то кажуть, «на злобу дня» – про комуналку, НАБУ, корупцію тощо.

Лідер команди Єгор Крутоголов і актор Олег Іваниця люб’язно погодилися відповісти на наші запитання.

– Останнім часом гумористи регулярно жартують на тему нашого міста, іноді досить гостро. У вас теж був номер про нас – отримання паспорта, де ви порівняли назву «Кропивницький» з прочерком. Чи ви змінили думку з того часу?

Єгор: – Якщо ми когось образили, то щиро перепрошуємо. Але в першу чергу ми висміювали ситуацію. Просто назва вашого міста звучить для багатьох незвично весело і навіть смішно, всі звикли до Кіровограда. Нічого поганого й образливого в цьому немає. Я знаю, що жителі Кропивницького або Кам’янського (колишній Дніпродзержинськ) не всі приймають нові назви і кепкують над ними.

– А Горішні Плавні хіба не смішніше?

– Можливо, так. Так чи інакше, нічого поганого про ваше місто ми не думаємо.

– Легендарну дорогу між нашими містами Миколаїв – Кропивницький ви любите так само, як ми?

Єгор: – Одного разу мене туди занесло. Причому я їхав з вагітною дружиною мало не на дев’ятому місяці! Їхали з Києва до Миколаєва, а дорога через Первомайськ, якою ми зазвичай добираємося, була закрита чомусь. І поїхали цією дорогою. Про що пошкодував мільйон разів, я боявся, що дружині буде зовсім зле.

А ще по дурості поїхав на спортивній машині з жорсткою підвіскою, це було жахливо! Бажаю вам і нам, щоб ми колись побачили нормальне сполучення між нашими містами.

– Раніше у вас майже зовсім не було політики в жартах. Зараз все ж проявляється, особливо в піснях.

Олег: – Але якщо ви помітили, ми ніколи жодного разу не обігравали конкретні образи політиків, чим займається, наприклад, «Квартал». Ми жартуємо над явищами, а не над особистостями. Таке життя – ми не можемо обійти стороною гострі соціальні явища – ну крадуть чиновники! Ну як дивитися на той же ремонт київського стадіону, коли просто знімають крісла на львівському стадіоні і переносять на київський?! Мовчати про це? Не знаю, політика це чи ні, але це гостросоціальна, важлива тема.

Єгор: – Ми намагаємося поменше говорити про це. Навіть коли авторський цех нам пропонує якийсь сюжет на політичну тему, то це викликає досить серйозну дискусію. Буває, що акторський цех стає проти номера через наявність політики, і він не йде. Можете назвати це самоцензурою. Я людина, яка ненавидить політику, яка вважає, що вона причина всіх бід.

– А у нас вибори будуть, і раптом вас покличуть в тур з підтримкою якогось кандидата за великі гроші, відмовитеся?

Єгор: – Однозначно. Політика така штука, що до неї доторкнешся пальчиком, а просмерділося все тіло.

Олег: – Теоретично, якщо раптом з’явиться така людина, в яку ми всі до одного повіримо, то можливо. Навіть без гонорарів. Але зараз таких на горизонті немає.

– Годі про сумне. Єгоре, ви відомий поціновувач гарних автомобілів. Яка, на ваш погляд, найсмішніша машина в світі?

Єгор: – Вони є! Найсмішніші – це маленькі машинки. Мені довелося поїздити на «Міні Купер», старому, ще тих років, де колеса 11 з половиною дюймів. Там кермо стоїть у такому тролейбусному положенні. І мені доводилося нахиляти голову вбік, щоб я помістився. Коли я їхав на ньому, всі навколо фотографували, це було реально смішно – такий чималенький чоловічок у такій крихітній машинці!

– «Таврію» і «Запорожця» ви не назвали з почуття патріотизму?

– У мене було два «Запорожці»! Це були перші мої машини. І це не смішно! Це за межею добра і зла!

– Один гумор може прогодувати? Умовно кажучи, чи немає у вас, Єгоре, своєї СТО або автомийки?

– Бізнесмен з мене не дуже. Ніколи нічого такого не було. І я знаю одне головне правило – чим більше працюєш, тим більше отримуєш. І визнаю чесно – свого часу ми залучали бізнес-фахівців, які допомогли конвертувати нашу творчість в якісь грошові знаки. Начебто вийшло.

– Чи є у вас якісь найулюбленіші образи, ну зовсім своє, як друга шкіра?

Олег: – Мені приносять задоволення всі образи! Коли застоюєшся в одному образі, нудно стає. Ось Єгор багато років був у одному типажі – такого грізного крутого дядька. А зараз є номери, де він грає звичайного чоловіка, ніжного батька, і я знаю, що він від цього неймовірно кайфує. Але потім він починає нудьгувати і знову грає бандюка!

У мене до цих пір грає в одному місці дитинство. І я не можу забути, як це було: по-казали ввечері по телевізору кіно про Робін Гуда, і наступного дня у дворі всі Робін Гуди. Показали про Чингачгука – на ранок всі Чингачгуки. Сьогодні чим більше образів я зіграю, тим мені цікавіше.

Єгор: – Нам дуже пощасти-ло, що ми можемо вигадувати і реалізувати нові образи. Ми проти шаблонів і кліше. Мені пощастило ще і в тому, що я не маю акторської освіти, мені не заклали амплуа, всі мої образи – плід моєї уяви і практики. Я читаю дуже багато літератури за фахом. І, читаючи, бачу, що до багатьох речей свого часу прийшов самостійно. Зустрічаю тепер це у Станіславського, Мейєр-хольда, Чаббак.

– Який анекдот або жарт останнім часом саме вас розсмішив?

Олег: – Зиму ми перезимували, зараз весну перезимуємо, і все.

Єгор: – Коли через тебе проходять тонни гумору, то розсмішити тебе ну дуже складно. А анекдот як жанр взагалі помер, коли з’явився Інтернет. З останнього потішило: жінка дзвонить в поліцію: «Терміново приїжджайте, мені нічого вдягти!» – ´Жіночко, заспокойтеся, ми висилаємо наряд».

Бесіду вели Оксана ГУЦАЛЮК, Геннадій РИБЧЕНКОВ

Напишіть відгук