ПАВЛО ЧОРНИЙ: ФІЛОСОФ, ПЕДАГОГ, ПИСЬМЕННИК

2
116
views
ПАВЛО ЧОРНИЙ: ФІЛОСОФ, ПЕДАГОГ, ПИСЬМЕННИК

На чому та як виховувати дітей? Ці непрості питання постають перед усіма батьками. Проте дати на них, як говорили в школі, глибокі розгорнуті відповіді можуть не всі.

Допомогти в цьому може прекрасна книга нашого земляка, сучасного українського письменника, філософа і педагога, координатора Асоціації українських письменників в Кіровоградській області Павла Чорного «Татова книжка».

Минулого року вона була визнана переможцем Всеукраїнського конкурсу «Краща книга України-2017» в номінації  «Світ дитинства». Це стало гарним приводом запросити Павла Георгійовича до редакції, щоб знову поговорити про виховання і патріотизм у цілому та патріотичне виховання зокрема.

Павле Георгійовичу, зрозуміло, що відповідь на запитання, кому призначалася «Татова книжка», закладена вже в її назві. Але через що вини-кла необхідність її написати?

– Мій син Богдан народився в один час з незалежною Україною, і це був період, коли від колишніх цінностей ми відмовилися, а нову систему ще не побудували, що створило велику прогалину в освітньо-виховній сфері.

У Країні Рад людина з дитинства потрапляла під певний ідеологічний вплив. Література вже в найменших закладала заангажовані моральні цінності, а коли вони ставали трохи старшими, підключалася героїка, персонажі типу Хлопчиша-Кибальчиша. Потім з’являлися піонери-герої, молода гвардія – все йшло поетапно, було чітко відпрацьовано і стандартизовано. Від цього рішуче відмовилися, але нічого не запропонували натомість.

На книжкових полицях потрібного я не знаходив і тому почав сам писати твори для сина.

Деякі сюжети мені підказував Богдан. Наприклад, проблемою було розкидання іграшок. З’явилася «Игрушечная убегайка» про те, як іграшки одного разу не витримали такого поводження і вирішили піти до друзів сина. Так один з героїв говорить, що потрібно піти «или к мальчику Маркуше подлечить глаза и уши, или к девочке Оксане, чтобы спрятаться в диване».

«Плачет бедный барабан – проколол меня Богдан и теперь я не играю, помогите, умираю». Казка справила на сина незабутнє враження, в свої три роки Богдан її знав напам’ять. Приходили гості, він її розповідав і в деяких місцях дуже бентежився.

Я вирішив продовжити таке літературне виховання, створюючи нові вірші, казки, лічилки, а також картинки до них.

У 2007 році до мене звернулися з про-ханням написати ексклюзивну казку про дівчинку. Це стало для мене таким позитивним імпульсом, що я написав ще штук десять. Вони були зібрані в книгу «Света и конфета», а ілюстрації до неї вже створював мій син, який успішно закінчив художню школу.

Події на сході України спонукали мене  написати моральний кодекс у вигляді казок, віршів для дошкільнят і молодших школярів.

Ідею підтримала керівник «ІМЕКС ЛТД» Тамара Самиляк, рукопис був поданий до Держтелерадіо, виграв тендер, отримав фінансування, і книга була видана у 2016 році. А потім знову ж таки завдяки пані Тамарі вона потрапила на конкурс і перемогла.

– У мене моральний кодекс якось у свідомості нерозривно пов’язаний з будівельниками комунізму…

– 35-та стаття Конституції України не дає нам можливості назвати систему моральних цінностей християнською, ісламською або іудейською етикою. Адже будь-яка етика – це профанізована релігія. Раніше були релігійні догми, але в ліберальному суспільстві неможливе існування державної релігії і відповідно її наявність у системі виховання. Але в будь-якому випадку є таке поняття, як «Бог філософів». Всі великі люди, наприклад, Ейнштейн чи Бор, завжди говорили про те, що Бог існує, і виводили його за дужки науки. Тому відправною точкою було поняття Бога. Мораль – це завжди структурована вертикаль. Якщо на вершині нічого немає, в результаті ми прийдемо до нігілізму. Повинно бути щось, якийсь образ того, хто створив цей світ, дав йому закони і все інше.

Тому і першим етичним поняттям книги є Бог. Син запитує у батька про Бога, а той намагається дати відповідь через казку.

Далі йдуть такі поняття, як віра, надія, любов, дружба, батьківщина, патріотизм. Навіть є казка, яка вирішує питання сепаратизму.

– Актуально, особливо в наш час…

– Формат книги, безумовно, не дозволив врахувати всі етичні категорії. Тож є над чим працювати.

Дорослі часто самі не можуть чітко сформулювати визначення того чи іншого етичного поняття, як же їх пояснити дітям?

– Це так. Наприклад, зараз активно використовують таке поняття, як загальнолюдські цінності. Нещодавно я був на курсах, і там їх звели воєдино, в «систему». На першому місці стояла істина. Питання про те, що таке істина, Пілат поставив Христові, і воно залишилося без відповіді. Як дитині пояснити, що це таке і чим істина відрізняється від правди? Можна сказати, що правда у кожного своя, істина одна на всіх. А можна втілити це в казкові образи, які б дитина мала як відправну точку.

У істини є чотири критерії. Звідки ми беремо істину? З практики. Припустимо, предмет падає на землю. Ми можемо про це багато говорити, але давайте кинемо і подивимося. Падає? Значить, це істина. Є поняття логіки, по-іншому здоровий глузд, розум. Логічно ми не можемо деякі речі зробити, проте можемо побудувати логічний експеримент. Але в цій істині вже є крапля сумнівів, бо це чистий інструмент нашого розуму. Ще є інтуїція. Особливо вона проявляється у дітей. Дитина до однієї людини йде, а до іншої ні, і незрозуміло чому. Вся творчість базується на інтуїції. Цей критерій істини ще більш сумнівний. Останній пункт взагалі стосується релігії. Це одкровення. Предмет віри, що не залежить від людини.

Мене дуже бентежить, що в систему виховання не закладається нормативна етика. Це неопрацьоване питання, яке обходять стороною. Тому що це поняття відразу догматизує систему виховання. Але в нас слово «нормативна» досі сприймається як ознака тоталітаризму. Тоді, чесно кажучи, треба відмовитися від системи державного виховання, інакше вийде тоталітарна дер-жава, яка впроваджує певну «нормативну етику». І передати, як у всіх ліберальних країнах, питання виховання в сім’ю, релігійні общини та громадянському суспільству.

– Хіба ми не до цього рухаємося? Школа дає знання, а вихованням по-винна займатися сім’я.

– Питання дуже тонке і делікатне. Щоб так було, доведеться закрити величезну кількість закладів, які готують саме вихователів. Людина може закінчити технічний виш і викладати, наприклад, математику, як це відбувається на Заході. Там немає поняття педагогічної освіти. Педагогіка не розглядається як наука. А у нас є Інститут проблем педагогіки, і в цілому в наших нормативних актах пишеться про те, що педагог не тільки предметник, а й вихователь.

Там у школі немає поняття «виховання», але є «дисциплінування». Дитині дають знання з предметів і стежать за тим, щоб вона не порушувала чинне законодавство – не здійснювала в межах школи злочинів. Для цього в школі є спеціальні люди аж до поліцейського. По-друге, існують правила поведінки в школі. Тому сам учитель стежить, щоб на його уроці не було злочину або правопорушення і не було аморального проступку – порушень правил поведінки. Питання, що стосуються етики, не зачіпають. Це парафія громадянського суспільства в особі релігійних громад, громадських організацій і так далі.

Тож «Татова книжка» – певний компроміс, спроба адаптувати нормативні речі до ліберального сприйняття. Як каже вчитель учневі в дзен: «Моє завдання показати пальцем на зірку, але шлях від пальця до зірки ти будеш долати сам». Книга – спроба вказати напрямок, і ніяк не догма. Спроба розповісти про те, що є Бог, віра, любов, надія, дружба. Йти чи не йти цим шляхом, людина вирішує сама. І як вона буде рухатися – її особиста справа. Школа не може гарантувати, що виховає людину на 100 відсотків, не зробить з неї злочинця або аморального суб’єкта.

Але ж етичних понять так багато – ними заповнені товстелезні словники… 

– …Словники великі, але вони нічого не пояснюють. Я у багатьох дипломованих фахівців питав, що таке патріотизм, і чув у відповідь – любов до батьківщини. А що таке любов? Яка наука займається вивченням любові? Підказую – етика. Та чи є нормативне поняття цього почуття? У Фрейда це біохімічний процес, пов’язаний з гормонами і лібідо. Інший полюс – чисто релігійне поняття «Бог є любов». Як пояснити в прив’язці до патріотизму слово «любов»? Тільки алегорично, метафорично.

Згадаймо, яке негативне навантаження несло слово «космополітизм» за радянських часів. Тепер ситуація змінюється, це поняття почало з’являтися в освітніх документах, але залишається питання, як педагоги будуть з’єднувати поняття націоналізму і космополітизму?

Нині в тренді побудова національної держави і в той же час ми йдемо в Євросоюз і відкриваємо кордони. Ліберальна док-трина передбачає, що будуть стерті націо-нальні відмінності і кордони. В рамках ідеї worldstate бачиться єдине суспільство, де стандарти життя і системи цінностей будуть загальні. Через Євросоюз ми йдемо саме до такого світу.

Ми жили в тоталітарному суспільстві, де громадянам говорили, що їм держава дала право на життя, навчання, працю і відпочинок. Тобто закон був первинний по відношенню до наших прав. Насправді наші права споконвічні, вроджені, первинні. Ми народжуємося, маючи права, але з огляду на те, що нас багато і ресурси обмежені, ми зобов’язані виробити закони, які будуть нас мирити. Закони виробляються, щоб найбільш оптимально враховувати наші потреби. Вони вторинні по відношенню до прав. Закони можуть бути недосконалі, і якщо нам щось не подобається, ми можемо їх поміняти.

Тож актуальним залишається питання лібералізації свідомості кожної людини, яка відповідає за виховання. Наприклад, як поєднувати колективізм з індивідуалізмом, який зараз вводиться як стрижневий елемент формування компетентної особистості? Раніше індивідуалізм сприймався як інша редакція егоїзму. Як поєднувати непоєднуване? Скористатися тими моделями, які напрацьовані на Заході. І намагатися літературними способами «увійти» в свідомість дитини і залишити там щось хороше.

– У цьому плані на Станції юних техніків реалізується кілька дуже цікавих проектів, наприклад, «СЮТ – казковий дивосвіт!».

– Так, ми пишемо віршовані науково-технічні казки з національно-патріотичним змістом. Вони присвячені усім профілям наших гуртків – авіамоделюванню, судно-моделюванню, залізничному моделюванню тощо.

Наприклад, «Мистецька казка» презентує гурток «Прикладні мистецтва», а її персонажі розповідають про напрямки, за якими займаються діти –  малювання, декоративний розпис, писанкарство, плетіння, вишивка та робота з солоним тістом.

Казка «Сютик – судномоделіст!» розповідає про повсякденне життя гуртка судно-моделювання, на якому несподівано трапилася дивовижна подія: керівник гуртка створив чарівного чоловічка – Сютика, який потім допоміг вихованцям відчути натхнення, зробити майстерні моделі суден та кораблів і виграти чемпіонат.

Сютик, до речі, є талісманом нашої станції. В Україні такого більше ніхто не робить, а в нас є науково-технічні казки «Хто в країну площину по зимі приніс весну?»,  «Казка про намальований літачок»,  «Казковий інструктаж». Є національно-патріотичні казки краєзнавчого спрямування «Подорож кульбабки», «Казка Дикого поля» та інші.

Я написав п’єсу «Дивовижна Кропива – захисниця степова». Сподіваюсь, що кропивничани побачать її на учнівському міському театральному фестивалі найближчим часом.

Казки, про які я розповів, стали втілен-ням другого етапу проекту «СЮТ – казковий дивосвіт!» – «Казкодрому». Ми запрошуємо школи до себе на цілу низку цікавих заходів, послухати казки, взяти участь у вікторинах, веселих та пізнавальних майстер-класах, побачити міні-виставки робіт гуртківців. А можна замовити в нас казку про свою школу.

– З казками пов’язаний  ще один ваш проект…

– Я як представник Асоціації українських письменників (АУП) запропонував заступнику міського голови Кропивницького Наталії Дзюбі декілька нових проектів. Перший – створення книги віршованих казок про наше місто з впізнаваними локаціями – «Фортечні вали», «Телевежа», «Казочка про дендропарк» тощо. Робоча назва проекту – «Лелека над містом». Передбачається, що книгу можна буде використовувати не тільки в навчально-виховному процесі як краєзнавчий матеріал для найменших, а також як сувенір, подарунок гостям міста, як презентацію Кропивницького таким незвичайним способом.

Наступна пропозиція пов’язана зі створенням гімну нашого міста. Колись вже проводився подібний конкурс, але місто отримало нове ім’я, і воно має прозвучати в новому музичному символі.

Є ще один цікавий проект  «Абетка міста Кропивницького», де кожна буква пов’язана з відомим в місті місцем. Таким чином дитина буде вивчати абетку, а заодно місто. Зробити її в лубочному форматі, щоб вона була доступна.

Четвертий проект в такому ж форматі – «Абетка юного патріота». «А» – АТО, або автомат, «Б» – бій… Все, що стосується військово-патріотичного виховання, закладається у вигляді невеликих віршів, що запам’ятовуються дуже чітко, як частівки.

У Кропивницькому живуть дуже талановиті люди: Роман Любарський, Віктор Шило, Катерина Лісняк, Ольга Коломієць, Тамара Самиляк. Завдяки їм «Татова книжка» з’явилася на світ і отримала всеукраїнське визнання. Маю надію, що і нові проекти, до яких залучилось  багато творчих особистостей Кропивницького, матимуть своє втілення.

Лариса ГУРІНА

2 COMMENTS

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here