Цієї весни її перший примхливий (як і кожний березень) місяць закінчується урочисто: святкуванням іменин учасниці Великої Вітчизняної війни, морського офіцера-орденоносця, палкого патріота і яскравого пропагандиста нелегкої військової служби Ганни Олексіївни Куроп’ятник.
31 березня з нагоди 95-річчя на адресу іменинниці надійшли численні поздоровлення від кіровоградських друзів і шанувальників, не говорячи вже про ветеранів, а також з Севастополя, Балаклави, Керчі й інших українських військово-морських портів. З моряками її поріднило ім’я уславленого Героя Радянського Союзу Григорія Куроп’ятникова, її чоловіка.
Якщо говорити про те, що вона була вірною дружиною герою, то слово «вірна» варто підкреслити, тому що за всі роки після його кончини Ганна Олексіївна тільки й живе тим, щоб увічнити його подвиг.
І як результат цього, сьогодні в обласному центрі та, мабуть, по всій Кіровоградщині від школяра до ветерана немає таких, хто б не знав про подвиг Григорія Куроп’ятникова. Більш того, багато героїв проживало на території Кіровоградщини, більше десятка їх в самому Кіровограді, але такого вияву поваги та пошани, що одержав Григорій Куроп’ятников, не отримав з них ніхто.
І не тому, що вони цього не заслужили, а тому, що на світі мало таких дружин, які свято сповідують свій подружній обов’язок, як Ганна Куроп’ятникова. Її повсюди знають і для багатьох моряків її ім’я святе, як ім’я матері. Її скромна квартира часто приймала гостей з багатьох портових чорноморських міст. Так, це були військові моряки різних поколінь. І всі вони приязно називали її мамою.
Чи думала в юності колишня учениця Краснодарської середньої школи Аня Попова, що незнайома їй Кіровоградщина стане другою і головною її батьківщиною, а вона – легендарною по відданості, вірності і благородству дружиною героя?
Вона тільки-но закінчила десятирічку і разом з іншими краснодарцями копала протитанкові рови, щоб захистити місто від німецько-фашистської навали. Її, сімнадцятирічну комсомолку, активістку, яка вже мала значки ГТО і осавіахіму, разом з трьома подругами зарахували у флотський екіпаж. Робити доводилось все: переносити поранених, нанизувати патрони в кулеметні стрічки і виконувати різні доручення. Там і познайомилася зі скромним мінером другої статті Григорієм Куроп’ятниковим…
Знайомство переросло в дружбу, а дружба в кохання. Григорій розповідав Ганні про Кіровоград, який дуже любив, і про те, що там залишилися мати і сестра… Нічної пори в штормову погоду катер Григорія Куроп’ятникова, конвоюючи транспорт «Ахеліон», вийшов в море в районі Геленджика, щоб доставити туди снаряди і патрони, а ворог будь-що намагався бомбардувальниками потопити транспорт. Більше сотні бомб скинули фашисти на моряків. На катері не було, як кажуть, живого місця від пробоїн. Один за одним падали моряки. Поранений у голову, груди і ноги, Григорій вже другу годину продовжував стріляти з кулемета навіть тоді, коли йому відірвало руку. Та в моряка вистачило свідомості, щоб доповзти до димових шашок, які загорілися, і зіпхнути їх за борт, інакше могли б вибухнути вісім глибинних бомб, що загрожувало не тільки екіпажу катера, а й всьому каравану кораблів.
Коли Григорій повернувся з госпіталю в рідну частину, вони одружилися. Бойова дружина була у героя, що й казати! Її ледь не скинуло вибуховою хвилею в море. Були контузія і поранення, були й бойові нагороди. В липні 1944-го молоде подружжя приїхало у визволений від окупантів Кіровоград, де на Григорія чекав завод «Червона зірка», а його дружину – історичний факультет педуніверситету. Разом із дипломом педагога-історика Ганна Олексіївна отримала і запрошення на партійну роботу. І це було не випадковим, тому що в повоєнний час звання історика було престижним для всіх партійних працівників.
У 60-х роках у всіх без винятку вузах з’явився предмет «Історія КПРС». Що ж до історичних факультетів університетів і педінститутів, то вони були найпрестижнішими у СРСР.
– І це було на той час, – зазначає Ганна Олексіївна, – мабуть, правильним, бо історія – це політичне дихання країни. Прикро тільки, що в країні з’явилися сотні, а може, й тисячі кандидатів і докторів історичних наук саме з «Історії КПРС», дисертації яких були то про соціалістичні змагання, то про діяльність комсомолу, то про героїв якоїсь важливої події, то про партизанський рух в роки війни. А автори цих праць навіть не були істориками за фахом. І жодного внеску в справжню історію не зробили.
Але розуміння цього прийшло до Ганни Олексіївни з роками. А тоді, по закінченні педінституту, молодий історик та ще й фронтовичка вела військово-патріотичну і пошукову роботу в школах обласного центру та професійному училищі №2, яке по праву вважалося одним з найкращих у республіці, з молоддю. Не поривала зв’язків і з військово-морськими силами, листуючись з моряками Гришиного катера і тими, з ким служила і воювала сама. А серце історика майже три десятиріччя пристрасно віддавала вихованцям того ж таки 2-го професійного училища, яке пізніше за її ініціативою увінчалось іменем Героя Радянського Союзу Єгорова.
За час роботи в училищі Ганна Олексіївна по праву вважалася провідним його викладачем. Різні за характером були її вихованці, яких вона називала «єгоровцями», але поважали і любили педагога. А її предмет вважався найголовнішим для юнацтва. Неофіційно його називали ще й партійним, бо історія формувала світогляд, розвивала і спрямовувала патріотизм, створювала молоду людину потрібною країні. А в 60-х роках ввели ще й споріднений предмет «Суспільствознавство». Не легкими були ці предмети, хоч Ганна Олексіївна викладала їх належно.
– Було й справді важко, – зізнається вона, – бо історичні, здавалося б, незаперечні істини часто змінювались. Видатні постаті ставали ворогами, уславлені подвигами трударів п’ятирічки виявилися примарними, на зміну висувались семирічки. А діти зараз допитливі і важко доводити їм, чому Велика Вітчизняна війна стала іменуватися лише Другою світовою…
Чи була Ганна Олексіївна щасливою? Так, безперечно, як і кожна людина. Навіть набагато більше, бо далеко не кожному судилося зустріти свою 95-ту весну. А хіба не щастя для кожного моряка пройти вогні війни і залишитися живим? Та й найголовніше: Ганна Олексіївна своєю діяльністю завоювала власне почесне ім’я. І кому ж, як не їй, хранительниці пам’яті Героя, фронтовичці і трудівниці, удостоєній кількох орденів і більше двох десятків медалей, бути шанованою всіма. Щастя вам і благополуччя у всьому, шановна Ганно Олексіївно!
А тим часом
Минулої суботи Ганна Олексіївна зустрічала гостей – привітати із славним ювілеєм до неї завітали заступник міського голови Кропивницького Наталія Дзюба, начальник відділу соціальної підтримки населення Юлія Вовк та голова обласної організації ветеранів-підводників Василь Гребенюк.
Вони привітали ювілярку з поважною датою, вручили подарунки, побажали міцного здоров’я, мирного неба, турботи від рідних та ще довгих років життя.
Микола ЦИБУЛЬСЬКИЙ
