НІНО СУХІШВІЛІ: «ДЛЯ МЕНЕ МИСТЕЦТВО ТЕЖ ПОЛІТИКА»

Нещодавно у Кіровоградській обласній філармонії вкотре з великим успіхом виступав Національний балет Грузії «Сухішвілі». Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з генеральним директором балету Ніно Сухішвілі, онукою легендарних засновників цього колективу.

– Пані Ніно, що, на вашу думку, відрізняє ваш колектив від інших подібних?

– По-перше, наше мистецтво – це такий патріотичний стан. Наш ансамбль – національний державний, він існує вже понад 70 років. Його програма складена з танців різних регіонів Грузії. За дві години танцювальною пластикою і костюмами ми практично передаємо історію нашої країни, її традиції. По-друге, ми ніколи не зупиняємося на досягнутому, постійно шукаємо нові можливості у постановці, нові форми подачі.

– У зв’язку з цим таке запитання. Останні 14 років ансамбль «Сухішвілі» щороку виступає в Україні, зокрема на цій сцені. Як часто ви привносите зміни у свою програму чи повністю її оновлюєте?

– Майже щороку ми змінюємо програму. Якщо не цілком, то завжди додаємо декілька нових номерів. Є танці, які завжди були і будуть у нашій програмі. Це авторські танці, що існують із дня заснування колективу. Це три-чотири композиції. Бренд нашого ансамблю – танок із шаблями, танок із кинджалами. Але й вони час від часу ускладнюються, удосконалюються. Але коли ми навіть створюємо нові композиції, вони все одно мають фольклорну основу, вони у стилі нашого ансамблю. Тому глядачі, котрі вперше прийшли на наш концерт, не розрізняють: це танці, поставлені у 1950-60-ті роки, чи місяць тому.

– Звісно, хореографія «Сухішвілі» заснована на народній традиції. А чи використовуєте ви у постановках якісь елементи модерну?

– Так, усі рухи взяті з народної творчості. Проте вони оброблені, удосконалені. Коли наші засновники створювали цей ансамбль, звичайно ж, ставили нові танці на основі народної хореографії, але з додаванням сучасних рухів. Тобто вони вміло поєднували і класичну хореографію, і модерн, і щось від себе, власні знахідки.

– А що найголовніше у вашій роботі?

– Найголовніше – це самовідданість. Ми всі любимо своє мистецтво і цілком віддаємося йому. Також важливо, щоби наші традиції передавалися з покоління у покоління.

– Чи вважаєте ви, що мистецтво може бути поза політикою?

– Я вважаю, ні. Особисто для мене мистецтво теж політика. Це відчувається у всьому. Навіть у тому, що ми ставимо нові композиції під враженням певних нових подій. Представляючи нашу країну в усьому світі, ми взяли на себе право не виступати у тих країнах, які є агресорами, які не мають дипломатичних стосунків з нашою країною або у конфлікті з нашою країною.

– Пані Ніно, чи берете ви особисто участь у якихось соціальних проектах чи громадських рухах?

– Особисто я ні. Однак минулого року мене обрали Послом доброї волі Організації Об’єднаних Націй від Грузії. Тому у мене є доволі широке коло питань, що стосуються освіти, культури, соціальної допомоги нужденним тощо. До того ж наш ансамбль і я особисто часто беремо участь у благодійних концертах і вечорах на користь дітей із онкозахворюваннями, із проблемами розвитку. У нас для таких цілей існує свій благодійний фонд.

– В одному з попередніх інтерв’ю ви зазначили, що грузинська жінка має яскраву красиву зовнішність, горда, незалежна. Які б іще якості, властиві грузинським жінкам, ви назвали?

– Історично так склалося, що грузинська жінка – дуже сильна жінка. Духовно, морально сильна. Вона завжди мала право голосу. Завжди грала важливу роль і у сім’ї, і у суспільстві. У нас були відомі жінки-цариці, які правили країною. І нині у нас багато жінок-політиків. У науці, у мистецтві завжди жінка у нас домінувала. Попри те, що Грузію вважають то Азією, то Європою, на мою думку, ми маємо переважно європейський менталітет. Тому грузинська жінка розуміє свою провідну роль у соціальному житті.

– Історія ансамблю налічує понад 70 років. Ви не думали над тим, аби написати таку книгу, де вона була б передана найбільш повно?

– Знаєте, є вже багато книг на цю тему: історія створення, біографії дідуся й бабусі. Кілька років тому до 100-річчя дідуся я випустила книгу його спогадів. Але, на жаль, вони ще не перекладені з грузинської мови. Щоправда, історія ансамблю вийшла двома мовами – грузинською та англійською.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

 

Напишіть відгук