ВОЛОДИМИР БЕРСЕНЄВ: «ЛЮДИНА — ІЛЮСТРАЦІЯ ВСЕСВІТУ»

0
1424
views
ВОЛОДИМИР БЕРСЕНЄВ: «ЛЮДИНА — ІЛЮСТРАЦІЯ ВСЕСВІТУ»

…Щоразу, коли відвідую у Києві Медичний центр Берсенєва – унікальну клініку видатного невролога сучасності, заслуженого лікаря України Володимира Андрійовича Берсенєва, зустрічаю дві категорії людей – сумних і… радісних.

Ті, що сумують, потрапили сюди вперше і, зазвичай, навіть не здогадуються про своє майбутнє щастя бути здоровими. Усміхнені – вчорашні безнадійні пацієнти системних лікувальних закладів, є нині переконливими прихильниками таланту лікаря Берсенєва, завдяки якому настає зцілення тіла і душі водночас.

Народжений восени 1945 року в Естонії, Володимир Берсенєв, нащадок флотської династії і корабельний лікар, ось уже чотири десятиліття Божою милістю мешкає в Україні, де його науково-дослідний лікувальний центр є дивовижним островом одужання.

Методи, розроблені й застосовувані Володимиром Андрійовичем, позбавляють хворих од усіх 187 синдромів, що супроводжують остеохондроз хребта, зокрема проблемних міжхребцевих гриж. Ефективність відповідних методів зафіксовано при лікуванні невропатії нервових стовбурів, невралгії трійчастого нерва, артритів та артрозів, больових синдромів внутрішніх органів, вегето-судинної дистонії.

Методики невролога Берсенєва повернули до повноцінного життя понад 80 тисяч людей, а переважна кількість дітей, уражених ДЦП, після лікування в Медичному центрі Берсенєва, наздогнала однолітків у інтелектуальному та фізичному розвитку.

Пригадую власне перебування у полоні жорстокого больового синдрому, спричиненого міжхребцевою грижею – зашморг приреченості коливався у простраційному полі підсвідомості. Дякувати Богу, я зустрів Володимира Берсенєва, який подарував мені свободу – біль щез, грижа розсмокталася.

Коли світло надто яскраве, темрява прагне реваншу. Неодноразово до лікаря Берсенєва навідувалася клінічна смерть. А ще зачепила смерть реальна – чотирма пострілами в голову. Але Володимир Берсенєв вижив, аби й надалі зцілювати найдосконаліший божественний витвір – людину.

Наука і заздрощі

– Володимире Андрійовичу, ви народились в Естонії, здобули фах лікаря в Архангельську, перший захист власної кандидатської дисертації здійснили у Львові, а проживаєте у Києві… Цікава географія для однієї людини, чи не так?

– Кожна людина – яскрава ілюстрація всесвіту. І вимальовує карту власної біографії сама. Якщо, звісно, спроможна мислити творчо, не боїться доленосних крутосхилів, готова дати відсіч всеохоплюючим буревіям підступного царства печалі… Я сам неодноразово опинявся на межі смертельного потойбіччя. Після одного з таких «побачень» прибув до Львова, аби захистити кандидатську дисертацію, присвячену спинномозковим вузлам як провідникам болю. Чому обрав Львів? Бо саме в цьому чудовому місті працювала більшість опонентів моєї наукової праці на межі трьох дисциплін – неврології, патофізіології та гістології. Отже, захист у Львівському медінституті відбувся. Але тут здивувалась Москва. Члени Вищої атестаційної комісії з білокам’яної ніяк не могли второпати, навіщо лікареві з Архангельська треба було їхати так далеко?.. Довелося вдруге доводити захист до так званого логічного знаменника вже в Москві.

– Вас помітили в Москві. І… запросили до Києва…

– Одразу, як тільки мою групу науковців переадресували з Інституту отоларингології до Інституту ортопедії (початок вісімдесятих), спеціалісти відповідного напрямку уздріли в наших особах конкурентів, що прийшли відібрати постійний калач стабільності. А тут я візьми та й скажи про недоцільність потокових операцій на хребті, котрими так переймались ортопеди. Час підтвердив слушність мого тогочасного виступу. Згодом один з американських наукових часописів підкреслював убогість таких операцій, порівнюючи останні з «бажанням убити молотком муху, яка сидить на прозорій віконній шибі» – скалки довіку не склеїти…

– Війна з ортопедами продовжувалась, ви керували вже Київською філією Українського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології і психіатрії, штаб-квартира котрого знаходилась у Харкові…

– Ми створили новий напрямок в науковому медичному світі, що віддзеркалював закономірності нейрометамерної іннервації тіла людини. Результативність та масштабність наших досліджень запримітили – президія Академії наук СРСР внесла метамерні методики до групи найважливіших фундаментальних і прикладних досліджень останнього з радянських п’ятирічних планів (1985-1990 рр.).

– Наукове забезпечення згадуваної державної програми покладалося на 42 медичні НДІ Радянського Союзу, але основним дослідницьким центром був підрозділ, очолюваний Володимиром Берсенєвим…

– Сягнути глибини захворювань неврологічного характеру та нервової системи мені допомогли заплановані роботи з таємної тематики. Ні, мій відділ не здійснював досліди на людях, не перевтілював пацієнтів у зомбованих осіб. Ми відшукували найдетальніші можливості, котрі стали б дієвими в питанні збереження людського життя в екстремальних умовах.

Ми ще встигли попрактикувати – повернули до активної трудової діяльності та повноцінного життя понад 30000 людей. 97 відсотків пацієнтів назавше позбулись больових синдромів, спричинених розмаїттям важких захворювань. Щодо уражених дитячим церебральним паралічем, то метамерні методики вселяють надію наздогнати однолітків у розумовому та фізичному розвитку відповідно дев’ятьом із десяти хворих.

– І що ж було далі?

– Перемогли містечкові ортопеди. Радянський Союз поступово розчавлювався у вирі політичних пристрастей. І 15 січня 1990 року відділ нейровегетології та проблем болю було викинуто напризволяще зі стін Київського інституту ортопедії. З устаткуванням, апаратурою, документацією і, звісно ж, персоналом у кількості 120 чоловік.

Реальна фантастика

– Збіг невгамовний час… Зараз ви – заслужений лікар України, володар понад сотні наукових праць, зокрема запатентованих… Ваша метамерна теорія втілюється в практичній діяльності заснованого вами Медичного центру Берсенєва. Будь ласка, Володимире Андрійовичу, розтлумачте, що ж таке метамерія та метамерне лікування?

– Метамерія – похідне слово з грецької «мета» (те, що передбачає щось конкретне, перехід з одного стану в інший) та від «метрос» (частина). Кожен з 33 метамерів тіла людини зберігає певну автономність, котру можна порівняти з автономністю відсіків підводного човна. Метамерні ін’єкції є своєрідними цілющими краплинами здоров’я, котрі зрошують життєдайною вологою нервову систему. Ін’єкції спрямовуються до градієнтних – високоактивних – рефлексогенних зон різних ділянок тіла: ніг, рук, спини, тулуба, шиї, голови. Голка шприца активізує рефлекси в місці проникнення, її вплив надзвичайно підсилюється ліками – біологічно активними, а не хімічними.

– Наскільки довгочасним є термін лікування?

– Зазвичай курс лікування становить п’ять сеансів і здійснюється раз на 3-4 місяці. Сам лікувальний сеанс триває 15-20 секунд, ліки в мікродозах впорскуються в 10-20-30 «точок» – залежно від захворювання пацієнта. Сеанси здійснюються щодня або через день. Будь-яких негативних факторів не зафіксовано – метод лікування абсолютно безпечний.

Варто наголосити, що лікування неврологічних синдромів при остеохондрозі хребта має патогенетичний характер, себто усуває консервативним (за допомогою лише шприца!) шляхом причини остеохондрозу.

– Отже, за допомогою метамерних ін’єкцій ліквідовуються міжхребцеві грижі?

– Так. Проте, нині остеохондроз перестав бути хворобою людей старшої вікової категорії. Помолодшав. Грижі спричиняють пронизливий біль. Чому так змінилась природа? Радіація розхитує кісткові структури…

Доля футболіста

– У вашій, Володимире Андрійовичу, багатій медичній практиці була неординарна ситуація, коли ви взялись лікувати молодого, обнадійливого футболіста київського «Динамо»…

– То була критична ситуація. Спортсмен насправді мав хист од Бога, на нього рівнялися одноклубники, покладали перспективні сподівання тренери. Біда звалилася раптово, мов грім посеред ясного неба. Якось футболіст занедужав – банальна температура. А тут черговий футбольний матч. Окрім того, день видався похмурим, періщив колючий дощ. А молодий гравець відпрацював обидва тайми. Навіть доправив у ворота супротивника гол. Елегантний. Головою. А в роздягальні знепритомнів. На довгий час. Згодом очі розплющив, почав пересуватися. Але до тями не прийшов. Надзвичайно сильне запалення мозку нейтралізувало пам’ять. Перша група інвалідності, пенсія, співчуття клубу… Але…

Щезла дружина. Зникли друзі. Комфортне авто з коштовними речами загуркотіло за колишньою сімейною «половинкою». Настала безнадія… І тільки десь глибоко в підсвідомості юнака жевріло двійко магічних слів: «Динамо» та «Київ»…

– І ви, Володимире Андрійовичу, застосували ліки метамерного впливу…

– Деякі з них надто дороговартісні. І тут дружній крок назустріч зробив Андрій Шевченко, який на ту пору став гравцем італійської команди. Шевченко закуповував ліки для мого пацієнта. Неодноразово. Передавав їх до Києва. Ось вам яскравий приклад елементарної людяності. Андрій не тільки перейнявся болем колишнього одноклубника – став частинкою його дозріваючої реабілітації. І процес одужання пішов. Вже після третього курсу лікувальних сеансів футболіст самостійно, без супроводу батьків, здійснив прогулянку вулицею.

«Подвиг» розвідника

– В одній з ваших новел детективного характеру ви, Володимире Андрійовичу, згадуєте, що після фактичної руйнації очолюваного вами утаємниченого відділу, отримали пропозицію практикувати в Західному Берліні…

– І одразу доповів про це людям у цивільному. Зобов’язувала перша форма допуску. Мені не перечили. За добу забезпечили закордонними документами. Німеччина зустріла прицінююче. Довелось доводити, на що здатен, практично. Реабілітував пацієнта, який переніс важку мозкову травму. Німецькі серця відтанули… А тут дзвінок із НДР, з радянського посольства. Обіцяють зустріти в аеропорту… І, дійсно, зустріли двоє атлетів. Радісно. Та тільки після тієї зустрічі в колег із Західного Берліна зник інтерес. До моєї особи.

Пізніше, коли фактично реанімовував після важкої операції на хребті одного поважного офіцера КДБ з Москви, дізнався від останнього, що тоді в Західній Німеччині мене скомпрометували в очах компаньйонів. Один із зустрічаючих в аеропорту був не хто інший, як… резидент радянської розвідки у Східній Німеччині… Так я і залишився «законсервованим» вченим ще на тривалий час.

Людина — ілюстрація всесвіту

– На початку нашої бесіди ви, Володимире Андрійовичу, дали досить влучне визначення людині – «яскрава ілюстрація всесвіту»…

– Кожний з нас – мов запрограмований малюнок, мінливими є тільки фарби, що видозмінюються в променях сонця… Я в дитинстві захоплювався авіамоделізмом. Тоді доводилось годинами тиснути пальцем на пропелер, доки поршень не охопить компресію і двигун не запрацює. Небезпека таких вправ підстерегла й мене – позбувся частини подушечок з великих пальців рук… Згодом, у медінституті, раптово виявив у себе надзвичайну чутливість травмованих в дитинстві пальчиків… Про магнітно-резонансну томографію тоді ще й не мріялось, а я безпомилково визначав діагноз хворим з болями в хребті… Ось вам і природна запрограмованість, яку ми величаємо звичайним випадком…

– Складається враження, що Володимир Андрійович Берсенєв свято вірить в щасливу зорю кожного свого пацієнта…

– Кому не хотілося б зробити щасливим людство? Але такий подвиг під силу лише Всевишньому.

Ігор ЯВОРСЬКИЙ, письменник, військовий журналіст, спеціально для «НС»

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here